про залишення позовної заяви без руху
27 липня 2022 року м. Київ № 320/6318/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону ( ЄДРПОУ: 38347014, адреса: вул. Петра Болбочана, буд. 8, м. Київ, 01051), у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.07.2015 по 27.01.2019 грошового забезпечення, а також додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадових окладів (у тому числі надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді) - заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону, а також прокурора військової прокуратури Центрального регіону України, визначених згідно з частинами 3, 4, 5, 8 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, із змінами та доповненнями внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень" від 02.07.2015 №578-VIII та Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-19;
- зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Центрального регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.07.2015 по 27.01.2019 грошове забезпечення, а також додаткові види грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадових окладів (у тому числі надбавки за виконання обов'язків на адміністративній посаді) - заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону, а також прокурора військової прокуратури Центрального регіону України, визначених згідно з частинами 3, 4, 5, 8 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, із змінами та доповненнями внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень" від 02.07.2015 №578-VIII та Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-19, всього у розмірі 4 773 408,18 грн.
Відповідно до вимог частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши позовну заяву на предмет дотримання процесуальним норм щодо її форми та змісту, суд констатує її невідповідність та вважає за необхідне залишити позов без руху.
Так, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначається повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, всупереч приписам процесуального законодавства позивачем не вказано відомостей щодо офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти відповідача по справі - суб'єкта публічного права.
Отже, в порядку усунення недоліків позовної заяви позивачеві слід подати до суду уточнену позовну заяву, у якій вказано повні відомості щодо відповідача у справі.
Крім цього, як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач у період з 12.05.2015 по 27.12.2018 проходив військову службу на посаді заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону, з 27.12.2018 по 02.01.2019 - перебував у розпорядженні військового прокурора Центрального регіону України, з 03.01.2019 по 27.01.2019 - проходив військову службу на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням військової прокуратури Центрального регіону.
Позивачем вказано, що під час проходження служби у період з 01.07.2015 по 27.01.2019 відповідач протиправно нараховував йому грошове забезпечення у розмірі меншому, ніж це було передбачено законодавством.
У зв'язку з цим, 12.05.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою здійснити перерахунок та виплатити йому належне грошове забезпечення за період з 01.07.2015 по 27.01.2019, однак отримав відмову, оформлену листом від 31.05.2022 №15-90вих-22.
Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку на звернення до суду суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:
Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.
З огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо проходження публічної служби, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України або загальні строки.
Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11.02.2021 у справі № 240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19).
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду, із урахуванням наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п'ятої статті 122 КАС України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Матеріали справи не містять жодних доказів звернення позивача до відповідача задля отримання належного йому грошового забезпечення протягом 3 років, а лише докази ініціювання питання щодо виплати, починаючи з травня 2022 року.
Тобто за наявними матеріалами справи суд констатує, що протягом 7 років дані правовідносини не були спірними.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 відступив від раніше викладених висновків та вказав що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд роз'яснює, що правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Цей обов'язок закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Разом з тим, обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.
Тому, на переконання суду, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушенні його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами КАС України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що позовна заява не містить обґрунтованих пояснень та доказів на їх підтвердження, що перешкоджало позивачу без зайвих зволікань звернутись до суду у встановлений строк за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів після отримання ним ще в 2015 році грошового забезпечення
Позивачем не наведено пояснень, у зв'язку із чим, після не отримання від відповідача повного розрахунку при звільненні, вбачаючи протиправну поведінку останнього, він не звернувся до суду у встановлений строк із вимогою про стягнення відповідних сум.
Такі дії позивач не вчинив також і після ухвалення 18.06.2020 Конституційним Судом України рішення, на яке позивач покликається у позовній заяві.
Також суд звертає увагу на інший аспект даних правовідносин.
Звертаюсь до суду після спливу місячного строку на звернення до суду позивач вказує на те, що в силу положень частини другої статті 233 КЗпП "у разі порушення законодавства про праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Разом з цим суд зазначає, що з цього приводу вже висловився Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також у інших рішеннях та зазначив про необхідність застосування у публічних спорах з приводу проходження публічної служби, що має місце у розглядуваному випадку, місячного строку на звернення до суду, тобто застосування положень спеціального, а не загального закону.
Оскільки заявлений позов стосується правовідносин, що пов'язані з проходженням позивачем публічної служби, для звернення до суду діє місячний строк.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.
Будь-яких пояснень щодо обставин, які об'єктивно заважали позивачеві звернутись до суду у визначений законодавством строк, позовна заява не містить, як і не містить заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Таким чином, звертаючись в липні 2022 року з даною позовною заявою за захистом своїх прав, тобто більш ніж через 3 роки після виникнення спірних правовідносин позивач пропустив місячний строк звернення до суду.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суду не надано доказів того, що позивач, без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання вперше грошового забезпечення у розмірі меншому, ніж вважає позивач, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових звернувся із заявою про надання йому відповідної інформації.
Отже, позивачеві слід надати пояснення та докази на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, які об'єктивно, а не суб'єктивно перешкоджали особисто позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду:
- уточненої позовної заяви у двох примірниках, складеної відповідно до вимог ст. 160 КАС України;
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтованими поясненнями та доказами на їх підтвердження що свідчать про існування обставин, які об'єктивно, а не суб'єктивно перешкоджали особисто позивачеві з'ясувати стан справ починаючи з 27.01.2019 при отриманні грошового забезпечення у розмірі меншому, ніж вважає позивач, та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені процесуальним законодавством.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачеві необхідно усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений даною ухвалою.
Копію ухвали надіслати позивачеві за адресою, зазначеною у позовній заяві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.