ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.07.2022Справа № 910/4053/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал»
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 2.098,04 грн
Представники сторін: не викликались
01.06.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 2.098,04 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16.10.2015 транспортним засобом «ЗАЗ Ланос», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 здійснено виїзд на зустрічну смугу руху, у зв'язку з чим сталося зіткнення із автомобілем «Кіа Каренс», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , у зв'язку з чим у ПрАТ «СК «Україна», відповідно договору страхування № АІ/5559555, виникло зобов'язання з відшкодування збитків. 18.01.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги виплати страхового відшкодування, а в подальшому між ФОП ОСОБА_3 та позивачем було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/18-01/2017 від 18.01.2017, на підставі якого позивач набув права вимоги за договором страхування № АІ/5559555. В межах справи № 910/842/18 про визнання банкрутом ПрАТ «СК «Україна» було визнано грошові вимоги позивача у розмірі 7.976,75 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/842/18 від 17.07.2019 затверджено звіт ліквідатора та ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна». На підставі вищевикладеного позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату боргу, за результатами розгляду якої відповідачем було прийнято рішення про виплату відшкодування у зобов'язанні за договором страхування № АІ/5559555 лише у розмірі 4.543,57 грн. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 2.098,04 грн, з яких 1.757,11 грн інфляційні втрати та 340,93 грн 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2022 відкрито провадження у справі № 910/4053/22; прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Даною ухвалою зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 02.06.2022 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105492361131 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02154, м. Київ, бульв. Русанівський, 8, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідач ухвалу суду від 02.06.2022, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 10.06.2022, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105492361131.
29.06.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (поданий до відправлення до поштового відділення зв'язку 27.06.2022), відповідно що якого відповідач проти задоволення позовної заяви заперечує посилаючись на те, що нараховані позивачем інфляційні втрати та 3% річних є повністю погашеними відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ухвали Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18. Зазначає, що ПрАТ «СК «Україна» ліквідовано та МТСБУ не є його правонаступником, а отже відповідальність ПрАТ «СК «Україна» не може бути покладена на відповідача. 12.09.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату відшкодування у зв'язку з ліквідацією ПрАТ «СК «Україна». Штрафні санкції у вигляді пені, передбаченої ст. 36 Закону № 1961-ІV не можуть бути нараховані, оскільки МТСБУ не порушила 90-денний строк з дня отримання заяви про відшкодування. Також, відповідач зазначив, що у зв'язку з ліквідацією ПрАТ «Страхова компанія «Україна» МТСБУ на підставі п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» повністю виконало зобов'язання з відшкодування шкоди за полісом № АІ/5559555. Вказує на те, що позивачем не подано доказів звернення із заявою про виплату страхового відшкодування до ПрАТ «СК «Україна» внаслідок чого не можливо визначити строк порушення грошового зобов'язання за вказаним полісом. Також зазначає, що позивачу за договором про відступлення права вимоги не переходило право вимоги щодо пені, інфляційних втрат та 3% річних. Крім цього, відповідач вказав про сплив строку позовної давності за основним зобов'язанням, тому строк позовної давності щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних також пропущений, у зв'язку з чим просить в позові відмовити повністю.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
16.10.2015 в м. Києві по вул. Зодчих відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: автомобіля «ЗАЗ Ланос», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Кіа Каренс», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Згідно із постановою Святошинського районного суду м. Києва від 20.11.2015 у справі № 759/16985/15-п визнано винним водія транспортного засобу «ЗАЗ Ланос», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5559555 Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна».
03.07.2015 ОСОБА_2 (власник автомобіля «Кіа Каренс», д.н.з. НОМЕР_2 ) подав до Приватного акціонерного товариство «Страхова компанія «Україна» заяву про страхове відшкодування.
За наслідками проведення огляду пошкодженого автомобіля «Кіа Каренс», д.н.з. НОМЕР_2 складено звіт про незалежну оцінку від 29.02.2016, згідно якого вартість матеріального збитку завданого власнику даного автомобіля становить 5.043,57 грн.
18.01.2017 між ОСОБА_2 (цедент) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_2 відступив ФОП ОСОБА_3 права вимоги в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ. Загальна сума боргу (страхового відшкодування), що передана цедентом складає 4.702,97 грн.
18.01.2017 між Фізичною особою - підприємцем Шиян (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (фактор, позивач) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/18-01/2017 (далі - договір № 5/18-01/2017).
Відповідно до п. 1.1 договору № 5/18-01/2017 в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку № 1 до цього договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 18.01.2017 на суму 4.702,97 грн.
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п. 1.2 договору № 5/18-01/2017).
Пунктом 1.4. договору № 5/18-01/2017 передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є ОСОБА_1 (п. 1 додатку № 1 до договору); страхова компанія Приватне акціонерне товариство «СК «Україна»; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що починаючи з 18.01.2017 кредитором у договірному зобов'язанні за договором страхування № АІ/5559555, яке виникло в результаті ДТП, є ТОВ «Маркс.Капітал». Однак, ПрАТ «СК «Україна», порушуючи умови договору страхування (полісу) № АІ/5559555, не здійснило виплату грошового зобов'язання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна».
19.09.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5559555.
19.10.2018 позивачем було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ «СК «Україна» у справі № 910/842/18, у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5559555. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ «СК «Україна» перед ТОВ «Маркс.Капітал».
Так, ТОВ «Маркс.Капітал» в уточненій заяві про грошові вимоги до ПрАТ «СК «Україна» просило визнати грошові вимоги та включити їх до реєстру вимог кредиторів у розмірі 4.941.518,06 грн, з яких 3.241.123,10 грн страхового відшкодування, 211.339,38 грн 3% річних, 1.093.684,93 грн інфляційних втрат, 391.846,65 грн пені, 3.524,00 грн судового збору.
З доданого до заяви про уточнення грошових вимог додатку вбачається, що він включає вимоги за договором № 5/18-01/2017, а саме 4.702,97 грн страхового відшкодування, 340,93 грн 3% річних, 1.757,11 грн інфляційних втрат, 1.175,74 грн пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18 позивача визнано кредитором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» та визнано кредиторські вимоги на загальну суму 4.941.468,06 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, постановлено ліквідувати ПрАТ «СК «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
12.09.2019 у зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату відшкодування в сумі 7.976,75 грн, з яких: 4.702,97 грн страхового відшкодування, 340,93 грн 3% річних, 1.757,11 грн інфляційних втрат, 1.175,74 грн пені.
Відповідач 04.10.2019 здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 4.543,57 грн.
У зв'язку із не виконанням відповідачем зобов'язання за договором страхування № АІ/5559555 у повному обсязі позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення 2.098,04 грн, з яких 340,93 грн 3% річних, 1.757,11 грн інфляційних втрат.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2013 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, розмір грошової вимоги у сумі 340,93 грн 3% річних, 1.757,11 грн інфляційних втрат та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» встановлені у справі № 910/842/18, мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
В силу положень частин 1 та 2 ст. 41 вказаного Закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
За приписами частин 1-3 статті 46 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
З огляду на викладене, суд вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів.
Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі у розмірі 340,93 грн 3% річних, 1.757,11 грн інфляційних втрат, проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.09.2019 позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату відшкодування у розмірі 7.976,75 грн.
Відповідно до підпункту п. ґ п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Судом встановлено, що 04.10.2019 відповідач виплатив позивачу кошти у розмірі 4.543,57 грн за відшкодування шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 16.10.2015 на підставі ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну, визначені нормами статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з пунктом 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
Грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Зокрема, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені Законом і договором страхування (зокрема пеня, 3% річних, інфляційні втрати) (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15 та від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15).
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України «Про страхування» при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Положення статті 87 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна») не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 зазначеного закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Водночас, спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до п. 20.3 ст. 20 цього Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим законом.
Підпунктом «ґ» пункту 41.1. статті 41 вказаного закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому абз. 1 статті 41 Закону - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту «ґ» пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього закону, пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування». Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 Цивільного кодексу України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.
Отже, в даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має місце перехід обов'язків до МТСБУ за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.
При цьому, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») суми пені, 3% річних, інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3% річних та інфляційних втрат, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/18-01/2017 від 18.01.2017 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі (пункт 3.1.).
Враховуючи наведене, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу Закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
Дійшовши цього висновку, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування.
Враховуючи встановлений факт переходу до відповідача обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у відзиві на позовну заяву відповідач заявив про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.
Право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
Як зазначалось, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 ліквідовано ПрАТ «СК «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення ТОВ «Маркс.Капітал» з позовом у цій справі, що розглядається.
Вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України мають похідну природу від основного грошового зобов'язання, тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки.
Установлені судом обставини щодо ліквідації страховика ухвалою суду від 17.07.2019, що за вказаних висновків є початком перебігу строку позовної давності, свідчать про звернення з вимогами до МТСБУ 01.06.2022 в частині стягнення 1.757,11 грн інфляційних втрат та 340,93 грн 3% річних в межах такого строку.
З огляду на зазначене та встановлені судом обставини щодо обґрунтованості позовних вимог, суд зазначає про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 1.757,11 грн інфляційних втрат та 340,93 грн 3% річних обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 5.000,00 грн слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У позовній заяві позивачем зазначено, що позивач очікує понести витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5.000,00 грн.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
14.02.2022 між позивачем (Клієнт) та Адвокатським бюро «Терзі та партнери» (Бюро) укладено договір № 02/2022-АБ про надання професійної правничої, відповідно до умов якого Клієнт доручив, а Бюро прийняло на себе зобов'язання надавати Клієнту професійну правничу допомогу на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 3.2 договору порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок йог сплати, умови повернення тощо визначаються в додатковій угоді до даного договору.
Додатковою угодою № 1 від 14.02.2022 сторони визначили, що розмір гонорару не є фіксованим та визначається на підставі обсягів фактично наданих послуг, витраченого Бюро часу та складності опрацьованих Бюро справ. Обсяг наданих послуг та їх вартість визначається актом виконаних робіт (наданих послуг).
Адвокатським бюро «Терзі та партнери» на надання правової допомоги ТОВ «Маркс.Капітал» у Господарському суді міста Києва видано адвокату Терзі Олександру Сергійовичу ордер серії ВІ № 1084972 від 17.02.2022.
Підтвердженням того, що Терзі О.С. є адвокатом свідчить витяг з Єдиного реєстру адвокатів України відповідно до якого адвокат має свідоцтво свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2429 від 30.10.2018.
26.05.2022 між Клієнтом та Бюро складено акт виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до якого Клієнту надано наступні послуги, вартість яких склала 5.000,00 грн, а саме підготовка та направлення до господарського суду міста Києва позовної заяви про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України заборгованості за полісом № АІ/5559555 в розмірі 2.098,04 грн.
Доказів сплати позивачем Адвокату гонорару в сумі 5.000,00 грн не подано.
Разом з цим, Об'єднана палата Верховного Суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Слід зазначити, що відповідно дог ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, у зв'язку з однотипністю поданих позовів, які знаходяться в провадженні Господарського суду міста Києва.
Суд вважає, що посилання відповідача на однотипність поданих позовів, які знаходяться в провадженні Господарського суду міста Києва не спростовують обсяг наданих послуг та витрачений на них час адвокатом позивача.
Суд приходить до висновку про відповідність заявленого позивачем розміру витрат на професійну правову допомогу критеріям, що визначені ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та не вбачає підстав для його зменшення.
Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача повністю, тобто в сумі 5.000,00 грн.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, бульв. Русанівський, 8, код ЄДРПОУ 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (36023, м. Полтава, вул. Колективна, 10, код ЄДРПОУ 37686922) 1.757 (одна тисяча сімсот п'ятдесят сім) грн 11 коп. інфляційних втрат, 340 (п'ятсот шістдесят дві) грн 93 коп. 3% річних, 2.481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору, 5.000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяВ.В. Сівакова