ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.07.2022Справа № 910/3827/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"
про стягнення 35 687, 82 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 35 687, 82 грн., з яких: 29 761, 46 грн. - основного боргу, 1 666, 45 грн. - 3 % річних та 4 259, 91 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати наданих послуг з постачання теплової енергії за період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
20.06.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зокрема зазначає, що надання комунальних послуг з постачання теплової енергії здійснюється виключно на договірних умовах, суб'єктами зазначених правовідносин є виконавець та споживач, проте між сторонами відповідний договір про постачання теплової енергії не укладався. Крім того, відповідач вказує, що додані до позовної заяви документи, зокрема облікові картки, корінці наряду, акти приймання-передавання товарної продукції не є належними доказами на підтвердження наданих послуг з постачання теплової енергії за період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго".
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Таким чином, з 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "Київтеплоенерго".
Відповідно до п. 2.1 статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Згідно з п. 2.2.1 цього статуту предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 25.
В свою чергу, Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" є управителем багатоквартирного будинку за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 25.
22.01.2021 Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" надіслано на адресу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" лист від 20.01.2021 № 30/5/3/793 про укладення договору на постачання теплової енергії № 330583-0101 від 14.01.2021, з проєктом вказаного договору з додатками на 10 арк. в двох примірниках, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку від 22.01.2021.
Суд зазначає, що предметом договору № 330583-0101 на постачання теплової енергії від 14.01.2021 є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії, на умовах передбачених цим договором.
При виконанні умов договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж (далі - Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п. 2.1 договору постачання).
Згідно з пп. 2.2.1. п. 2.2. договору, теплопостачальна організація зобов'язується: постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.
Підпунктами 2.3.1., 2.3.2. пункту 2.3. договору на абонента покладено обов'язок: додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені у додатку № 4 до договору.
Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 15.04.2021. Керуючись ст. 631 ЦК України, сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Цей договір укладається на умовах визначених ст. 634 Цивільного кодексу України (пункти 8.1., 8.4., 8.5. Договору).
Додатком № 1 до договору передбачено, що теплопостачальна організація відпускає абоненту теплову енергію в гарячій воді у межах Q рік = 7, 6 Гкал/рік з приєднаним тепловим навантаженням EQ = 0,0039 Гкал/годину, в тому числі: на опалення Qо = 0,0039 Гкал/годину (пп. 1.1. п. 1).
Згідно з п. 1 додатку № 3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому законодавством порядку, для КП "Київтеплоенерго" для опалення - 1351, 62 грн/Гкал.
Додатком № 4 до договору визначено:
- абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількість теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Законом України «Про заставу» як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії (пункт 2);
- абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: просп. Повітрофлотський, буд. № 58: акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК); акт приймання-передавання товарної продукції; рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду (пункт 3);
- абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) теплопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше обумовленої чинним законодавством України (пункт 7).
Додатком № 7 до договору визначено «Умови припинення постачання теплової енергії».
Суд зазначає, що в листі від 20.01.2021 № 30/5/3/793 позивачем було зазначено, що у разі не підписання та/або не повернення договору у встановлений ст. 181 ГК України строк, пропозиція позивача буде вважатись прийнятою в силу положень ч. 2 ст. 642 ЦК України.
Проте, відповідач на вищезазначений лист відповіді не надав, запропонований позивачем проєкт договору не погодив та не підписав, зауваження або пропозиції відносно змісту запропонованого правочину не надав, протокол розбіжностей до нього не склав.
Як зазначає позивач, ним проводилося постачання теплової енергії до житлового будинку житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 25, що підтверджується корінцями нарядів на включення/відключення будинку в опалюваній період; обліковими картками; актами приймання-передавання товарної продукції за період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року.
Позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу № 30/5/4/17970 від 17.11.2021 щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку від 17.11.2021. Вказане відправлення було вручене адресату 22.11.2021, що підтверджується інформацією з сайту АТ «Укрпошта» у розділі «Трекінг відправлень», наданою позивачем.
Проте, відповідач на вищезазначену вимогу відповіді не надав.
Отже, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг з постачання теплової енергії за період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року, внаслідок чого за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" утворилась заборгованість у розмірі 29 761, 46 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 666, 45 грн. - 3 % річних за період з 01.11.2018 по 31.12.2021 та 4 259, 91 грн. - інфляційних втрат за період з 01.11.2018 по 31.12.2021.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як зазначено судом вище, Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" було надіслано Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" лист від 20.01.2021 № 30/5/3/793 про укладення договору на постачання теплової енергії № 330583-0101 від 14.01.2021, з проєктом вказаного договору з додатками на 10 арк. в двох примірниках, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку від 22.01.2021.
Проте, відповідач на вищезазначений лист відповіді не надав, запропонований позивачем проєкт договору не погодив та не підписав, зауваження або пропозиції відносно змісту запропонованого правочину не надав, протокол розбіжностей до нього не склав.
Згідно з частинами першою, другою статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов'язанні.
Акцептом визнається відповідь особи, якій адресована оферта, про її прийняття. Акцепт повинен бути повним і беззастережним. Мовчання за загальним правилом не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.
Разом з тим, згідно зі статтею 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Виходячи з тлумачення пункту 2 статті 205 Цивільного кодексу України і пункту 2 статті 642 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що укладення договору шляхом вчинення виключно конклюдентних дій або мовчання можливе, якщо для певного договору не передбачена обов'язкова письмова форма або якщо таке укладення договору передбачено законом.
Таким чином, договір на постачання теплової енергії є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення у договорі або законі не висловив заперечень проти договору (мовчання).
Тож, твердження відповідача стосовно того, що між сторонами відповідний договір про постачання теплової енергії не укладався спростуються викладеним вище.
В той же час, з урахуванням заперечень відповідача викладених у відзиві на позовну заяву, суд вважає за необхідне зазначити що відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №922/4239/16 від 21.08.2019, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Так, постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується Закон України «Про житлово-комунальні послуги».
Цим законом зокрема, передбачено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (частина 2 пункт 1 та 5 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Вказані положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчать про обов'язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та не можливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням у випадках встановлених законом та у порядку встановленому законом), зокрема договору на постачання теплової енергії.
Статтею 5 Закону України «Про теплопостачання» визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим Законом.
Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» унормовано, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Системне тлумачення вказаних норм свідчить, що на споживачів покладено законодавчий обов'язок укласти договір та вносити плату за постачання теплової енергії; а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору на постачання теплової енергії або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.
Судом встановлено, що протягом місяця з дня отримання відповідачем проєкту договору відповідач про свою відмову укласти договір на постачання теплової енергії чи про свою незгоду із умовами направленого договору до позивача у письмовому вигляді не направив, втім споживав надану позивачем теплову енергію, а тому відповідач вважається таким, що прийняв пропозицію позивача щодо укладення договору на постачання теплової енергії, положення якого відповідають типовому договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно із ч. ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 Кодексу).
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Окрім того як зазначалося судом вище, відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про теплопостачання» та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (надалі - Правила).
Частинами 4, 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Відповідно до пункту 2 Додатку № 4 до договору абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількість теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Законом України «Про заставу» як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.
Пунктом 3 цього ж додатку визначено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: проспект Повітрофлотський, буд. № 58: акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК); акт приймання-передавання товарної продукції; рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту надання послуг з постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 25 за період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року позивачем надано довідку про нарахування за теплову енергію, акти звіряння розрахунків за теплову енергію, рахунки-факури на оплату, акти приймання-передавання товарної продукції, облікові картки за особовим рахунком № 330583-0101, корінці нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону, які підписані уповноваженими представниками споживача.
Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, які б спростовували наведені в доданих позивачем до матеріалів справи облікових картках обсяги споживання теплової енергії відповідачем за спірний період.
Питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуги з постачання теплової енергії у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами як доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 зі справи № 910/6652/17, від 12.07.2018 зі справи № 910/6654/17, від 12.10.2018 зі справи № 910/30728/15).
Судом враховано, що облікові картки, акти приймання - передавання товарної продукції, які наявні в матеріалах справи, з боку відповідача не підписані, проте пунктом 3 додатку № 4 до договору визначено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: проспект Повітрофлотський, буд. № 58, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК); акт приймання-передавання товарної продукції; рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Крім того, судом враховано, що пунктами 23-28 Правил визначено порядок проведення розрахунків за спожиту теплову енергію, а пунктом 40 Правил передбачено, що споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил, відтак, факт споживання відповідачем протягом спірного періоду теплової енергії у визначеному обсязі є доведеним позивачем належними та допустимими доказами.
В свою чергу, відповідач належними доказами не спростував факту надання йому послуг за період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року.
Згідно з пунктами 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Відповідно до пункту 40 Правил користування тепловою енергією облік обсягу споживання теплової енергії (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198) споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Проте, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 25, а тому відповідач за умови споживання теплової енергії, має відшкодувати її вартість.
Також, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем Комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у розмірі 29 761, 46 грн.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до п.18 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" від 21.07.2005 № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Таким чином, з огляду на те, що у спірний період відповідач фактично споживав житлово-комунальні послуги, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяцем, тож починаючи з 21 числа кожного місяця наступного за розрахунковим відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у розмірі 29 761, 46 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 666, 45 грн. - 3 % річних за період з 01.11.2018 по 31.12.2021 та 4 259, 91 грн. - інфляційних втрат за період з 01.11.2018 по 31.12.2021.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні розміру нарахування інфляційних втрат, при цьому 3 % річних нараховані вірно.
За розрахунком суду, обґрунтованою є сума інфляційних втрат у розмірі 4 254, 19 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 21.11.2018 по 31.12.2021 (нараховані окремо за кожний місяць), а також сума 3 % річних у сумі 1 666, 45 грн., за період з 21.11.2018 по 31.12.2021 (нараховані окремо за кожний місяць), а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Тож, позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (вул. Білоруська, буд. 1, м. Київ, 04050, ідентифікаційний код - 34966254) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (площа Івана Франка, буд. 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код - 40538421) 29 761 (двадцять дев'ять тисяч сімсот шістдесят одну) грн 46 коп. - заборгованості, 4 254 (чотири тисячі двісті п'ятдесят чотири) грн 19 коп, - інфляційних втрат, 1 666 (одну тисячу шістсот шістдесят шість) грн 45 коп. - 3 % річних та 2 480 (дві тисячі чотириста вісімдесят) грн 60 коп. - судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя С. О. Щербаков