ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.07.2022Справа № 910/20183/21
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу
За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
вул. Єжи Гердойця буд.5, м. Київ, 03680
до Товариства з обмеженою відповідальністю "А.С.ГРУП"
узвіз Печерський, буд. 19, м. Київ, 01011
про стягнення 36 426,46 грн. та зобов'язання вчинити дії
Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "А.С.ГРУП" (далі-відповідач) про стягнення 36 426,46 грн. та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/20183/21 від 14.12.2021 позовну заяву залишено без руху.
06.01.2022 від позивача надійшли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 14.12.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2022 року було прийнято справу до провадження, ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Частиною 2 ст. 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Згідно з ч. 7 зазначеної статті учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі №910/23064/17.
Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштове відправлення №0105491960988 повернуто до суду з посиланням на відсутність адресата за вказаною адресою.
Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/20183/21, однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
19. 11. 2018 р. між ПАТ «Українська залізниця» в особі посадових осіб структурного підрозділу «Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол» регіональної філії «Придніпровська залізниця» (далі Замовник, Позивач) та ТОВ «А.С. ГРУП» (далі Виконавець, Відповідач) укладено Договір № ПР/Т- 181267/НЮ (далі Договір).
Закупівлю послуг було здійснено відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі» за процедурою закупівлі відкритих торгів № ЦБД UA-2018-10-26-002178-с.
29.12.2018 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою погоджено подовжити термін дії Договору та збільшити обсяг робіт.
На виконання п.1.1. Договору в обсягах згідно Додатку №1 в порядку ст.2 Договору 29.11.2018 було відправлено в ремонт мотор-вентилятор НБ-430 № 1051. Після ремонту електричну машину було повернуто на адресу позивача 24.03.2020 року, що підтверджено актом передачі з ремонту обладнання від 24.03.2020 р. та за результатами вхідного контролю було прийнято в експлуатацію без зауважень.
За твердженням позивача, виконавець гарантував можливість безперебійного використання відремонтованого обладнання, відповідно до п.7.2 Договору та додатку 2, протягом 2 років з дня вводу в експлуатацію.
24.12.2020 мотор - вентилятор НБ-430 № 1051 було встановлено на електровоз ВЛ8 №336.
31.03.2021 (22 163 км пробіг після капітального ремонту) мотор - вентилятор НБ -430 № 1051 вийшов з ладу та був знятий з електровозу ВЛ8№ 336. Попередня причина несправності була встановлена як міжвіткове замикання обмотки якоря.
Пунктом 3.2.3 Договору при виявленні після ремонту в межах гарантійного терміну яких-небудь дефектів об'єктів в результаті неякісного ремонту, протягом більше трьох робочих днів після виявлення дефектів письмово викликати представника виконавця, вказавши у повідомленні характер несправності, ТРС на який встановлено відремонтований об'єкт, дату проведення ремонту, дату прибуття представника виконавця.
З матеріалів справи вбачається, що представника виконавця було викликано поштовим повідомленням на 06.04.2021.
06.04.2021 знятий двигун було оглянуто без представника виконавця (з причини неявки останнього) та складено Акт - рекламацію № 1.
Актом-рекламацією №1 від 06.04.2021 підтверджено попередня причина несправності, встановлено, що причиною виникнення дефекту, як неякісне виконання капітального ремонту в об'ємі КР-2 в умовах ТОВ «А.С.ГРУП». Усунення несправностей мають бути здійснені силами та за рахунок виконавця.
Таким чином, з пояснень позивача вбачається, що електричний двигун НБ-430 1051 в кількості 1-ї одиниці, встановлених на електровоз ВЛ8№ 336 вийшов з ладу менше ніж за три місяці експлуатації.
Наведене вище свідчить про те, що поставлений згідно договору мотор-вентилятор вийшов з ладу внаслідок неякісного виконання капітального ремонту відповідачем, а отже не може бути використаний за цільовим призначенням.
Відповідно до п.3.1.4.Договору Виконавець (відповідач) зобов'язаний усунути недоліки неякісно наданих послуг, виявлені в гарантійний період, в термін не більше 20-ти робочих днів (п.7.9 Договору).
Таким чином звертаючись до суду із позовом, позивач в обґрунтування позовних вимог вказує, що виконавцем виконано зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, а саме гарантійних строків експлуатації продукції, а тому таке виконання на підставі ст.610 ЦК України визнається порушенням зобов'язання та є підставою для притягнення до відповідальності.
Зі змісту ч. 1 статті 678 Цивільного кодексу України вбачається, що покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:
1) пропорційного зменшення ціни;
2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
Відповідно до частини 3 статті 680 Цивільного кодексу України якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку.
Крім строків виявлення недоліків та пред'явлення вимог у зв'язку з ними, чинне законодавство України розрізняє й інші види строків, від яких залежить реалізація покупцем прав, наданих йому законодавством у випадку придбання товару із недоліками, зокрема строки позовної давності, що застосовуються до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару.
Строки повідомлення продавця про наявність недоліків у товарі регулюються ст. 688 Цивільного кодексу України, строки позовної давності, що застосовуються до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару - ст. 681 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 688 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
У зв'язку з викладеним вище, судом встановлено, що представник виконавця викликався поштовим повідомленням від 31.03.2021 на 06.04.2021.
Статтею 681 Цивільного кодексу України встановлено, що до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), - від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні приписи закріплені Господарським кодексом України. Так, згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.
Нормами статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до приписів ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст.20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями чинного законодавства).
Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що в даному випадку позивач просив суд застосувати спосіб захисту, передбачений п. 5 ч. 2 ст.16 ЦК України, а саме: примусове виконання обов'язку в натурі.
Такий спосіб захисту як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов'язок. Тобто цей засіб захисту застосовується за наявності зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором досі несправності не усунув.
Суд приходить до висновку, що вимога позивача зобов'язати відповідача усунути несправності є обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 678 Цивільного кодексу України.
Враховуючи наведені положення законодавства і обставини правовідносин сторін, встановлені судом, та зважаючи, що позивач належними доказами довів наявність невиконання зобов'язання щодо усунення несправностей Електричного двигуна НБ-430 №1051, суд дійшов висновку про наявність підстав про зобов'язання відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "А.С.ГРУП" усунути зазначені несправності.
Згідно пункту 5.4 Договору передбачено, що за неякісне надання послуг з капітального ремонту, використання неякісних матеріалів та обладнання Виконавець сплачує штраф у розмірі 20% від вартості неякісно наданих послуг і використаних матеріалів.
Отже, у зв'язку з відмовою відповідача провести гарантійний ремонт та усунути виявлені несправності, а відтак неналежного виконання умов Договору виконавцем, позивачем було здійснено нарахування штрафу на підставі п. 5.4 Договору, розмір якого становить 34 680,00 грн.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд визнав вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 34 680,00 грн законними та обґрунтованими.
Окрім того, пунктом 7.13 Договору передбачена повернення Замовнику витрат на усунення дефекту.
Відповідно до калькуляції вартості робіт пов'язаних з видачею електровозу ВЛ-8№ 336 з позапланового ремонту по причині виходу з ладу електродвигуна НБ-430 № 1051 позивачем понесені витрати в розмірі 1 746,46 грн.
Суд перевіривши законність і обґрунтованість стягнення витрат у вказаному розмірі, приходить до висновку про задоволення вимог у цій частині.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.
Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "А.С.ГРУП" (узвіз Печерський, буд. 19, м. Київ, 01011; код ЄДРПОУ 36226949) усунути несправності.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "А.С.ГРУП" (узвіз Печерський, буд. 19, м. Київ, 01011; код ЄДРПОУ 36226949) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гердойця буд.5, м. Київ, 03680; код ЄДРПОУ 40075815) 34 680,00 грн. штрафу, 1 746,46 грн. витрат та 4 540,00 грн. судового збору.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов