ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.07.2022Справа № 910/1840/22
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "НІСА"
до Публічного акціонерного товариства "ДОНБАСЕНЕРГО"
про стягнення 43 548,53 грн,
Суддя Гумега О.В.
Представники: без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "НІСА" (далі - позивач, ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "НІСА") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "ДОНБАСЕНЕРГО" (далі - відповідач, ПАТ "ДОНБАСЕНЕРГО") про стягнення 43 548,53 грн на підставі Договору № 553 на поставку продукції від 31.07.2019 (далі - Договір), з яких: 39 869,66 грн основного боргу, 2 577,31 грн інфляційних втрат, 1 101,56 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати товару, поставленого позивачем відповідачу згідно видаткової накладної №145 від 18.02.2020 на підставі Договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "НІСА" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), запропоновано відповідачу подати до суду у формі заяви свідка до 03.06.2022 відповіді на питання по суті.
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі №910/1840/22.
03.06.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд поновити строк надання відзиву на позовну заяву та відмовити у позові в повному обсязі.
У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивачем порушено зобов'язання в частині строку поставки продукції на 46 днів. Розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), передбачених Договором, складає 98 677,41 грн, які позивачем не сплачені. Відповідач зазначив, що скористався своїм правом, передбаченим п. 9.8 Договору, і утримує суму штрафних санкцій (частково в розмірі 39 869,66 грн) за рахунок коштів, що підлягали оплаті постачальнику (позивачу).
Відповідач звертає увагу, що наданий позивачем Акт звірки взаєморозрахунків №1 між СО ПАТ "ДЕ" Словянська ТЕС і ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "НІСА" станом на 30.11.2021 підписаний заступником головного бухгалтера структурної одиниці ПАТ "ДОНБАСЕНЕРГО" І. Кириловою, яка не має повноважень здійснювати дії, спрямовані на визнання заборгованості, а отже такий акт не має юридичної сили документа, яким ПАТ "ДОНБАСЕНЕРГО" визнає борг.
Відповідач також стверджує, що позивачем не виконані належним чином зобов'язання відповідно до п. 5.8 Договору з надання документів, передбачених Договором та чинним законодавством.
03.06.2022 через відділ діловодства суду від відповідача в порядку статті 90 ГПК України надійшла відповідь на питання, поставлені відповідачу в ухвалі суду від 11.05.2022. Судом долучено відповідь на питання, поставлені відповідачу в ухвалі суду від 11.05.2022 до матеріалів справи.
15.06.2022 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, зі змісту якої вбачається, що позивач не погоджується із доводами та аргументами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, щодо наданих позивачем доказів.
Також позивач просить визнати поважними причини неподання позивачем доказів у встановлений судом строк. Клопотання позивача судом задоволено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 заяву ПАТ "ДОНБАСЕНЕРГО" про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву задоволено, поновлено ПАТ "ДОНБАСЕНЕРГО" строк для подання відзиву на позовну заяву, відзив на позовну заяву ПАТ "ДОНБАСЕНЕРГО" долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив на позовну заяву, клопотання відповідача про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, відповідь на питання, поставлені відповідачу в ухвалі суду від 11.05.2022.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд
31.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "НІСА" (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством "ДОНБАСЕНЕРГО" (покупець, відповідач) був укладений Договір № 553 на поставку продукції від 31.07.2019 (далі - Договір або Договір №553 від 31.07.2019), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики якої зазначені в Додатку №1 до договору.
Згідно з п.1.2 Договору постачальник гарантує, що продукція належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перебудь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що ціна договору складає: без ПДВ - 83 061,80 грн, ПДВ 20% - 16 612,36 грн. Разом з ПДВ - 99 674,16 грн.
Ціни на продукцію визначаються у Додатку №1 до Договору (п. 2.2 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору узгоджено, що місце, строк та умови поставки продукції визначаються у Додатку №1 до Договору. Поставка продукції здійснюється в упаковці, придатній для його транспортування і такій, що відповідає встановленим в Україні стандартам або технічним умовам, і забезпечує, за умови належного поводження з вантажем, схоронність продукції під час транспортування і збереження (п. 4.1 Договору).
Постачальник зобов'язаний у письмовій формі (лист, факс, електронна пошта) у розумний строк до дати поставки, сповістити покупця про дату та час надходження продукції в погоджений пункт призначення, а також надати інформацію про вантажоперевізника та іншу інформацію, що необхідна покупцю для прийняття продукції (п. 5.2 Договору).
Датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі продукції, якщо інше не зазначено у Додатку №1 до цього Договору (п. 5.3 Договору).
Відповідно до п. 5.4 Договору постачальник несе всі ризики втрати або ушкодження продукції, а також усі витрати по відношенню до продукції, до моменту її поставки (п. 5.3 договору).
Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент передбачений пунктом 5.3 Договору. Ризик випадкового знищення та/або пошкодження (псування) продукції переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений пунктом 5.3 Договору (пункти 5.5, 5.6 Договору).
Відповідно до п. 7.3.1 Договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку продукції у порядку й строки, встановлені цим Договором.
Цей Договір набирає чинності з моменту його укладення обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2019, а в частині гарантійних зобов'язань постачальника - до повного належного виконання (п. 12.1 Договору).
Додатковою угодою № 2 від 27.12.2019 до Договору сторони виклали п. 12.1 в такій редакції: «Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.03.2020 року, а в частині гарантійних зобов'язань постачальника - до повного належного виконання».
У пункті 1 Додатку №1 до Договору сторони узгодили найменування, асортимент, кількість, ціну продукції, а саме:
- портативний витяжний вентилятор з вільною продувкою 2400м3/год. Включаючи вимикач захисту кабелю і двигуна 6м. у кількості 1 шт. вартістю 37 990,59 грн. без ПДВ;
- гнучкий витяжний шланг з насадкою 5 м у кількості 1 шт. вартістю 13 875,62 грн. без ПДВ;
- витяжний/подовжуваний шланг 5 м у кількості 3 шт вартістю 10 398,53 грн за одиницю без ПДВ.
Пунктом 4 Додатку №1 до Договору визначено умови розрахунків: попередня оплата у розмірі 60% загальної вартості продукції здійснюється на підставі виставленого рахунку, остаточний розрахунок (40%) здійснюється за фактом постачання протягом 7 (сім) календарних днів.
Постачальник здійснює поставку на умовах: EXW, Донецька область м. Київ, склад постачальника (пункт 5 Додатку №1 до Договору).
Відповідно до пункту 6 Додатку №1 до Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.08.2019 до Договору) строк поставки: протягом 56 (п'ятдесят шість) календарних днів з моменту попередньої оплати у розмірі 60% відсотків загальної вартості продукції.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).
За умовами статі 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).
Судом встановлено, що Договір №553 від 31.07.2019 з Додатковими угодами до нього № 1 від 01.08.2019, № 2 від 27.12.2019 підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками, даний Договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний та не визнаний недійсним, а відтак його умови є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналіз змісту укладеного між сторонами Договору №553 від 31.07.2019 з Додатковими угодами до нього № 1 від 01.08.2019, № 2 від 27.12.2019, свідчить, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин першої і другої статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Судом встановлено, що 08.11.2019 згідно виставленого позивачем рахунку на оплату №1552 від 10.10.2019 відповідачем була оплачена продукція в загальній сумі 59 804,50 грн, що становить 60% загальної вартості продукції, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою по рахунку ТОВ «Торговий дім «Ніса» № НОМЕР_1 (2608023672001) з 08.11.2019 по 08.11.2019.
18.02.2020 на виконання умов Договору №553 від 31.07.2019 позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 99 674,16 грн, що підтверджується видатковою накладною № 145 від 18.02.2020 та товарно-транспортними накладними № 150 від 08.11.2019, № 18 від 18.02.2020. Наведене не заперечується відповідачем.
Внаслідок отримання продукції, у відповідача перед позивачем, згідно умов Договору №553 від 31.07.2019 та відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, виникло зобов'язання по проведенню кінцевого розрахунку за поставлену продукцію у розмірі 39 869,66 грн, що становить 40% загальної вартості продукції, протягом 7 (семи) календарних днів з дати поставки товару.
З огляду на зазначене, відповідач був зобов'язаний провести кінцевий розрахунок за поставлену продукцію у строк до 25.02.2020 включно (18.02.2020 + 7 календарних днів).
Відповідачем у строк, передбачений Договором, не було виконано в повному обсязі обов'язку по оплаті за отриману згідно видаткової накладної №145 від 18.02.2020 продукцію, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 39 869,66 грн.
Враховуючи зазначене, позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу №11/06/20 від 11.06.2020, відповідно до якої позивач просив відповідача доплатити за поставлену продукцію згідно рахунку №1552 від 10.10.2019 суму у розмірі 39 869,66 грн (в тому числі ПДВ) на поточний рахунок позивача.
Вказана вимога була отримана відповідачем 16.06.2020, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, однак відповідач відповіді на вимогу позивачу не надав.
Посилаючись на те, що залишок заборгованості відповідача становить 39 869,66 грн (99 674,16 грн - 59 804,50 грн = 39 869, 66 грн), позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача 39 869,66 грн основного боргу, 2 577,31 грн інфляційних втрат, 1 101,56 грн 3% річних.
Станом на час прийняття рішення у справі відповідач доказів, які б свідчили про погашення заборгованості в розмірі 39 869,66 грн, не надав.
Відповідач згідно відзиву на позовну заяву заперечив позовні вимоги у повному обсязі, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивачем порушено зобов'язання в частині строку поставки продукції за Договором, в результаті чого, відповідач скористався своїм правом, передбаченим п. 9.8 Договору, і утримує суму штрафних санкцій (частково в розмірі 39 869,66 грн) за рахунок коштів, що підлягали оплаті постачальнику (позивачу).
Судом встановлено, що відповідно до пункту 6 Додатку №1 до Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.08.2019 до Договору) строк поставки узгоджено сторонами протягом 56 (п'ятдесят шість) календарних днів з моменту попередньої оплати у розмірі 60% відсотків загальної вартості продукції.
Матеріалами справи підтверджується, що попередня оплата у розмірі 60% відсотків загальної вартості продукції у сумі 59 804,50 грн була здійснена відповідачем 08.11.2019.
Отже, поставку продукції позивач мав здійснити у строк до 03.01.2020 включно.
Як встановлено судом, фактично поставка продукції позивачем відбулась 18.02.2020, що свідчить про несвоєчасне виконання позивачем зобов'язання щодо поставки продукції відповідачу.
Відповідно до приписів статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до наведених приписів ст. 6, 627, 628 ЦК України, позивач та відповідач на власний розсуд визначили та погодили умови Договору, які в силу приписів ст. 629 ЦК України є обов'язковими до виконання сторонами.
Так, пунктом 9.2 Договору сторони узгодили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 2% від ціни Договору за кожний день прострочення, а за прострочення понад 20 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% від ціни Договору.
Пунктом 9.8 Договору сторони узгодили, що сума штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) може утримуватись покупцем за рахунок коштів, що підлягають оплаті постачальникові, при здійсненні платежу постачальникові за цим Договором.
Отже, відповідач (покупець) відповідно до пункту 9.8 Договору мав право на утримання штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за рахунок коштів, що підлягають оплаті позивачу (постачальникові).
При цьому судом досліджено, що пунктом 9.8 Договору та іншими умовами Договору не встановлено порядок утримання покупцем коштів при здійсненні платежу постачальнику за Договором.
У спірному випадку відповідач скористався своїм правом, передбаченим п. 9.8 Договору, на утримання суми штрафних санкцій (частково у розмірі 39 869,66 грн) за рахунок коштів, що підлягали оплаті позивачу за поставлену продукцію, направивши останньому відповідне повідомлення № 01-1.1/00448 від 26.05.2022. Копія такого повідомлення та докази його направлення долучено до відзиву на позовну заяву.
Суд відзначає, що утримуючи кошти відповідно до п. 9.8 Договору, відповідач фактично визнав наявність у нього заборгованості у сумі 39 869,66 грн за продукцію, поставлену йому позивачем 18.02.2020. Відтак, суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача про те, що Акт звірки взаєморозрахунків № 1 не має юридичної сили документа, яким відповідач визнає борг, та про невиконання позивачем належним чином зобов'язань відповідно до п. 5.8 Договору з надання документів, передбачених Договором та чинним законодавством.
Враховуючи зазначене, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 39 869,66 грн основного боргу задоволенню не підлягає.
Окрім основного боргу позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 577,31 грн інфляційних втрати, 1 101,56 грн. 3% річних.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 577,31 грн інфляційних втрати, 1 101,56 грн. 3% річних, суд відзначає наступне.
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом встановлено, що відповідач був зобов'язаний провести кінцевий розрахунок за продукцію, поставлену згідно видаткової накладної № 145 від 18.02.2020, у строк до 25.02.2020, проте у визначений строк не здійснив оплату продукції у сумі 39 869,66 грн.
Отримавши продукцію від позивача 18.02.2020, відповідач жодним чином не повідомив позивача про утримання штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) відповідно до п. 9.8 Договору. Відповідне повідомлення № 01-1.1/00448 від 26.05.2022 було направлено відповідачем позивачу тільки 30.05.2022, що підтверджується долученими до відзиву на позовну заяву фіскальним чеком та списком згрупованих відправлень від 30.05.2022, тобто вже після звернення позивача з позовом до суду та відкриття провадження у даній справі.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати продукції у сумі 39 869,66 грн, то позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за період з 26.02.2020 по 27.01.2022.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період 26.02.2020 по 27.01.2021, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 577,31 грн інфляційних втрат, 1 101,56 грн 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з статтею 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом у порядку ст. 86 ГПК України надано правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та на підставі положень ст. 79 ГПК України, відповідно до свого внутрішнього переконання, судом вирішено питання вірогідності доказів сторін.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "НІСА" до ПАТ "ДОНБАСЕНЕРГО" підлягає частковому задоволенню, а саме в частині 2 577,31 грн інфляційних втрат та 1 101,56 грн 3% річних. В частині вимог про стягнення 39 869,66 грн основного боргу позов задоволенню не підлягає з вищенаведених підстав.
Стосовно розподілу судових витрат.
Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 481,00 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав. Водночас, у відзиві на позовну заяву відповідач звернув увагу суду, що вартість послуг адвоката з надання правової допомоги у розмірі 30 000,00 грн є неспіврозмірною з ціною позову, незначною складністю даної справи та, відповідно, обсягом правової допомоги адвоката.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 209,64 грн покладається на відповідача, а в сумі 2 271,36 грн - на позивача.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом абзаців першого, другого частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У позовній заяві позивачем викладено заяву про намір подати докази на підтвердження розміру судових витрат відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ДОНБАСЕНЕРГО" (Україна, 03150, місто Київ, вул. Предславинська, буд. 34А; ідентифікаційний код 23343582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "НІСА" (Україна, 03151, місто Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28А, ідентифікаційний код 25270048) 2 577,31 грн (дві тисячі п'ятсот сімдесят сім гривень 31 коп.) інфляційних втрат, 1 101,56 грн (одну тисячу сто одну гривню 56 коп.) 3% річних та 209,64 грн (двісті дев'ять тисяч 64 коп.) судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 25.07.2022.
Суддя Оксана ГУМЕГА