Справа № 615/559/22
Провадження № 2/615/192/22
28 липня 2022 року м. Валки
Валківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Токмакової А.П.,
секретаря судового засідання - Партола О.Є.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Валки Харківської області цивільну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Валківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача завдані збитки в порядку зворотної вимоги (регресу) у розмірі 31 449, 60 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 992, 40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 27 жовтня 2020 року у м. Харкові по вул. Молочній, біля будинку № 20, відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , та автомобіля марки Mazda 6, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 .
Причиною ДТП стало те, що відповідач, керуючи автомобілем Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив правила дорожнього руху, не дотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення з автомобілем Mazda 6, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що призвело до механічних пошкоджень транспортного засобу.
Відповідно до постанови Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 січня 2021 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На момент ДТП автомобіль марки Mazda 6, реєстраційний номер НОМЕР_2 , було застраховано в ПрАТ «СК «ВУСО» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 5037582 від 17 червня 2020 року.
Згідно Рахунку на оплату № 349 від 30 жовтня 2020 року, загальна вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Mazda 6, реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 31 449,60 грн.
Виконуючи взяті на себе зобов'язання по договору добровільного страхування наземного транспорту № 5037582 від 17 червня 2020 року, на підставі страхового акту № 2071199-1 від 04 листопада 2020 року, ПрАТ «СК «ВУСО» виплатило страхове відшкодування у загальному розмірі: 31 449,60 грн.
Враховуючи вищенаведене, загальний розмір фактично понесених витрат ПрАТ «СК «ВУСО» склав 31 449,60 грн.
02 лютого 2022 року року, між ПрАТ «СК «ВУСО» та Фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 , позивачем по справі, укладено Договір № 02/02/2022 про відступлення права вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор (Позивач) отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих Первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у додатку № 1 до Договору.
Позивач вважає, що новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором № 5037582 від 17 червня 2020 року.
Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 06 липня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Клопотання сторін про розгляд справи в судовому засіданні з їх повідомленням у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України до суду не надходило.
Копію позовної заяви та доданих до неї матеріалів вручено відповідачу за довіреністю 12.07.2022, але правом надання відзиву останній не скористався.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про судовий розгляд справи, будь-яких клопотань та відзив на позовну заяву не подав, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів в порядку, передбаченому ст.ст. 279, 280 ЦПК України.
Будь-які заяви чи клопотання щодо проведення інших процесуальних дій, в тому числі забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження у справі, учасниками справи не заявлялися.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 27 жовтня 2020 року приблизно о 19 годині 45 хвилин ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись біля будинку № 20 по вулиці Молочній у м. Харкові, на порушення вимог пункту 13.1 Правил дорожнього руху (затверджені постановою Кабінету Міністрів України 10 жовтня 2001 року № 1306), не дотримався дистанції та допустив зіткнення з автомобілем марки Mazda, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 січня 2021 року відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статті 124 КУпАП.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи, а також відомостей, що містяться на сайті перевірки чинності полісу внутрішнього страхування (https://policy-web.mtsbu.ua/), на момент ДТП, а саме станом на 27 жовтня 2020 року, автомобіль марки Mazda, реєстраційний номер НОМЕР_2 , було застраховано в ПрАТ «СК «ВУСО», згідно з договором добровільного страхування транспортного засобу від 17 червня 2020 року № 5037582.
Разом з тим, відповідно до відомостей, що містяться на сайті перевірки чинності полісу внутрішнього страхування (https://policy-web.mtsbu.ua/), на момент ДТП, а саме станом на 27 жовтня 2020 року, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , як водія транспортного засобу Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована не була.
Відповідно до рахунку на оплату № 349 від 30 жовтня 2020 року, складеного ФОП ОСОБА_4 , загальна вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Mazda 6, реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 31 449,60 грн.
Згідно страхового акта від 04 листопада 2020 року № 2071199-1 за договором страхування наземного транспорту № 5037582 від 17 червня 2020 року, ПрАТ «СК «ВУСО» визначено, що подія, яка мала місце 27 жовтня 2020 року о 19 год. 45 хв. за участю автомобілів Mazda, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є страховим випадком та виплаті страхового відшкодування підлягає 31 449,60 грн, одержувач страхового відшкодування є ФОП ОСОБА_4 .
Відповідно до платіжного доручення № 32153 від 04 листопада 2020 року, ПрАТ «СК «ВУСО» здійснило перерахування грошових коштів у розмірі 31 449,60 грн на ім'я ФОП ОСОБА_4 із зазначенням в призначенні платежу: стр.відш.зг. СА № 2071199-1 від 04.11.2020 р. та дог. № 5037582 від 17.06.2020 р., стр. ОСОБА_3 , заяв. 30.10.2020 р., рах. 349 від 30.10.20.
02 лютого 2022 року, між ПрАТ «СК «ВУСО» (Первісний кредитор) та Фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 укладено Договір № 02/02/2022 про відступлення права вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор (Позивач) отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих Первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у додатку № 1 до Договору.
Згідно додатку № 1 до договору № 02/02/2022 про відступлення права вимоги від 02 лютого 2022 року, Фізична особа-підприємець отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу за договором страхування № 2002649, № регресної справи № 5037582, страхувальник: ОСОБА_3 , боржник: ОСОБА_2 , сума страхового відшкодування: 31 449,60 грн.
11 лютого 2022 року за вих. № ВФ/2071199-1 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 надіслано вимогу про відшкодування збитків в порядку регресу, у якій просить перерахувати суму у розмірі 31 449,60 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2. Правил дорожнього руху України).
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Цивільним Кодексом України передбачено, що зворотна вимога може бути заявлена у вигляді регресу (ст. 1191 ЦК України) або у вигляді суброгації (ст. 993 ЦК України).
Стаття 993 ЦК України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Таке ж положення закріплено у статті 27 Закону України «Про страхування», в редакції, яка була чинною на день виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Пунктом 26 постанови № 4 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, тобто відбувається суброгація. Сума страхового відшкодування підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдані збитки, відповідно до правил статті 993 ЦК.
Також, у пункті 27 вищезазначеної постанови зазначено, що при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону № 1961-IV, «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Під час застосування наведених норм права підлягає урахуванню правовий висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), відповідно до якого стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією (пункти 68-70).
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
Таким чином, відносини між сторонами у справі регулюються статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування». Позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов'язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.
У зв'язку з виплатою ПрАТ «СК «ВУСО» страхового відшкодування, до позивача перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв'язку із завданням шкоди відповідачем, у порядку суброгації.
Як вже було встановлено, станом на 27 жовтня 2020 року, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , як водія транспортного засобу Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована не була.
Суд звертає увагу, що при відсутності договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у винуватця дорожньо-транспортної пригоди страховик потерпілого, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, не набуває права звернення до МТСБУ, оскільки в пункті 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо зазначено, що у такій ситуації у МТСБУ не виникає обов'язку здійснювати відповідне відшкодування (регламентні виплати) страховикам.
Саме такий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 554/5837/15-ц (провадження № 61-14070св18).
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на встановлені обставини, суд доходить висновку, що позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
За змістом статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
З огляду на те, що позовні вимоги задоволені, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за пред'явлення даного позову до суду у розмірі 992,40 грн.
У позовній заяві позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано до позовної заяви копію договору про надання правової допомоги № 30/01/19 від 30 січня 2019 року; копію додаткової угоди від 07 лютого 2022 року № 199 до договору про надання правової допомоги № 30/01/19 від 30 січня 2019 року, відповідно до якої загальна вартість послуг складає 5 000,00 грн; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 07 лютого 2022 року до договору про надання правової допомоги № 30/01/19 від 30 січня 2019 року; копію платіжного доручення від 07 лютого 2022 року, згідно якого ОСОБА_1 здійснив оплату за наді послуги з правової допомоги за договором № 30/01/19 у розмірі 2 000,00 грн.
У відповідності до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.
Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, наведеного в частині четвертій статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною: в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19); у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: від 18 листопада 2020 року у справі № 922/3706/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 922/3708/19.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Крім того, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд,
Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму відшкодування у розмірі 31 449 (тридцять одна тисяча чотириста сорок дев'ять) грн 60 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .
Відповідач - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .
Суддя А.П. Токмакова