Номер провадження: 22-ц/813/6240/22
Справа № 523/16810/18
Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.
Доповідач Комлева О. С.
27.07.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Гірняк Л.А., Громіка Р.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2021 року, постановленого під головуванням судді Кисельова В.К., повний текст рішення складений 23 грудня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди, -
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 97 209 грн. (еквівалент 3500 доларів США), а також моральну шкоду у розмірі 42 000 грн.
В обґрунтуванні своїх вимог позивач зазначив, що 11 травня 2015 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір про надання юридичних послуг.
Даний договір було підписано сторонами оскільки відносно позивача було порушено кримінальне провадження. Договір було підписано сторонами біля будівлі ОМУ ГУМВС України в Одеській області.
Згідно п.3.4 договору ОСОБА_2 зобов'язаний надавати якісну юридичну допомогу. Відповідно до п.3.4.1 він зобов'язаний роз'яснити іншій стороні зміст документів, які складаються, наслідки дії та рішень у справах згідно чинного законодавства.
Згідно п.4.1. договору оплата послуг, що надаються за договором, сплачується «Довірителем» авансом в розмірі, який відповідає 7 000 (сім тисяч) доларів США.
В момент укладення договору адвокат Дікусар Р.М. обіцяв ОСОБА_1 , що все зробить для того, щоб суд першої інстанції призначив покарання у вигляді позбавлення волі з іспитовим строком і запевнив, що він це гарантує, та за саме такий результат ОСОБА_2 визначив гонорар у розмірі 7000 доларів США.
Вищевказану домовленість, була визначена у додатковому п. 4.3 Договору.
Згідно п. 4.3. договору сума у розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) доларів підлягають поверненню у разі призначення покарання вигляді реального позбавлення волі ОСОБА_1 без застосуванні іспитового строку.
19.05.2015 року прокурор склав та запропонував ОСОБА_1 підписати угоду про визнання його винуватості, за умови, що суд повинен буде затвердити і йому призначать покарання за ч.2 ст.309 КК України, у вигляді 2 х років позбавлення волі та на підставі ст.75 КК України звільнить його від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки.
10.06.2015 року Приморським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала, згідно якої у затверджені угоді про визнання винуватості від 19.05.2015 року, укладеної між обвинуваченим ОСОБА_1 та прокурором м. Одеси молодшим радником юстиції Тетеніг Д.Ю. було відмовлено з підстав невідповідності угоди про визнання винуватості чинному КПК України. Тобто, адвокат Дікусар Р.М. не роз'яснив ОСОБА_1 , зміст угоди про визнання винуватості, та не повідомив про невідповідність зазначеної угоди вимогам КПК України, що позбавило ОСОБА_1 можливості на затвердження угоди та отримання покарання не пов'язаного з позбавленням волі.
29.09.2015 року Приморським районним судом м. Одеси був постановлений вирок, згідно якого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України ОСОБА_1 призначене покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки.
02.10.2015 року на вищевказаний вирок було подано ОСОБА_2 апеляційну скаргу. 19 листопада 2015 року апеляційний суд Одеської області виніс ухвалу, згідно якої апеляційні скарги залишенні без задоволення, а вирок Приморського районного суду м. Одеси без змін.
До винесення ухвали апеляційним судом Одеської області, а саме 19 листопада 2015 року, згідно вимог ст. 400 КПК України (в редакції 2012 року) вирок суду першої інстанції від 29 вересня 2015 року не набрав законної сили, та не підлягав виконанню, оскільки було подано апеляційну скаргу адвокатом Дікусаром Р.М. та адвокатом Хмельницьким І.О. в інтересах позивача.
Лише 19 листопад 2015 року, після винесення ухвали апеляційним судом Одеської області вирок відносно позивача вступив в законну силу, після чого він відразу був взятий під варту та фактично почав відбувати покарання.
Позивач вважає, що у нього виникли законні підстави вимагати від адвоката ОСОБА_2 виконати зобов'язання передбачені договором, а саме повернути суму в розмірі 3 500 доларів США, так як його права були порушенні ОСОБА_2 .
Після того, позивач звернувся до громадської організації «Організований захист громадян», за порадою та допомогою.
Від громадської організації «Організований захист громадян» була написані колективна заява до прокуратури Одеської області про кримінальне правопорушення передбачене ст.190 КК України.
24 листопада 2015 року прокуратурою Одеської області дана заява була спрямована до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області.
15 березня 2016 року кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Одеської області було прийнято рішення про порушення дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_2
ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року з позовом про оскарження рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Одеської області подала апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року.
13 липня 2016 року Одеським апеляційним судом адміністративного суду було винесено постанову по справі № 815/1669/16, згідно якої апеляційну скаргу кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року скасовано, та ухвалено нову постанову по справі, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Вищевказаною постановою Одеського апеляційного адміністративного суду встановлено, що договір є дійсним.
01 листопада 2016 року кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури було прийнято рішення про притягнення адвоката ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, та застосовано до адвоката ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення у вигляді попередження.
Громадська організація «Організований захист громадян» надіслало скаргу до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури національної асоціації адвокатів України на дане рішення.
29 березня 2017 року кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури прийнято рішення № ІІІ-010/2017, згідно якого скаргу голови правління громадської організації «Організований Захист громадян» задоволено частково, а саме:
- рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 01.11.2016 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді попередження скасовано;
- ухвалено нове рішення, яким притягнуто адвоката ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, застосовано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк шість місяців.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 залишений без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якої посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом не було враховано, що особа, яка потребує професійної правничої допомоги внаслідок її притягнення до кримінальної відповідальності перебуває у вразливому становищі відносно особи, яка пропонує надання такої допомоги, проте ОСОБА_2 на стадії укладення договору діяв недобросовісно, із порушенням правил адвокатської етики.
Відзиву до суду надано не було.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 11 травня 2015 року між ОСОБА_1 (далі «довіритель») та адвокатом Дікусаром Р.М. (далі «адвокат») було укладено договір про надання юридичних послуг.
Відповідно до 2.1 договору «адвокат» зобов'язаний надати юридичні послуги (правову допомогу), а «довіритель» прийняти та оплатити зазначені послуги.
Згідно п. 2.2 договору правова допомога надається у справі по захисту від обвинувачення ОСОБА_1 .
Пунктом 3.1. договору встановлено, що «довіритель» має право на кваліфіковану (якісну) юридичну допомогу.
Відповідно до 3.3 договору «довіритель» має право на розірвання договору в односторонньому порядку або за домовленістю сторін, якщо якість юридичних послуг, що надаються, або їх вартість не влаштовує «довірителя».
Згідно п. 3.2.3 договору «довіритель» зобов'язаний при розірвання договору письмово попередити іншу сторону не пізніше ніж за 7 днів до його припинення.
Відповідно до 4.1. договору оплата послуг, що надається за договором сплачується «Довірителем» авансом, який відповідає сумі 7000 доларів США.
Пунктом 4.3 договору встановлено, що сума у розмірі 3500 доларів США підлягає поверненню у разі призначення покарання у вигляді реального позбавлення волі ОСОБА_1 без застосування іспитового строку.
В судовому засіданні факт укладення договору, а також дійсність всіх пунктів договору підтвердили представники сторін. Представник відповідача також визнав той факт, що дійсно адвокат Дікусаром Р.М власноручно дописав у договору п. 4.2 Договору, а також суму авансу у розмірі 7000 доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Отже факт того, що 11 травня 2015 року між ОСОБА_1 (далі «довіритель») та адвокатом Дікусаром Р.М. (далі «адвокат») було укладено договір про надання юридичних послуг, а також дійсність всіх пунктів договору є таким, що не підлягає доказуванню.
Згідно п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р.№ 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до ч.2,3 ст. 30 Закону порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги . При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже законодавством визначено, що умови договору про надання правової допомоги щодо об'єму та обсягу наданих послуг, їх вартістю, порядком розірвання договору визначається безпосередньо договором. При цьому, сума гонорару адвокатом законодавством не обмежена, проте він повинен бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Також судом встановлено, що відповідач не визнав факт отримання від позивача ОСОБА_1 суми у розмірі 7000 доларів США, як оплата послуг адвоката за договором від 11 травня 2015 року.
Залишаючи позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди без задоволення, суд першої інстанції виходив з наступних підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. №5076-VI до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Отже до виниклих правовідносин можливо застосувати загальні положення договірних правовідносин, які встановлені ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Частиною 2 ст. 639 ЦК України встановлено,що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Враховуючи, що сторони уклали договір про надання правової допомоги у письмовій формі, а також узгодили його істотні умови, він вважається укладеним.
Суд надав належну оцінку поясненням свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які були допитані у судовому засіданні, та суд вважав, що пояснення даних свідків підтвердили факт укладення договору позивача з відповідачем, а також підтвердили той факт, що достовірно відомо про передання позивачем відповідачу коштів у розмірі 7000 доларів США.
Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що посилання відповідач на те, що він не отримував кошти від позивача у розмірі 7000 доларів США не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідно до 4.1. договору оплата послуг, що надається за договором сплачується «довірителем» авансом, який відповідає сумі 7000 доларів США, при цьому, сума у розмірі 7000 доларів США була власноручно написано відповідачем.
Також суд обгрунтовано не взяв до уваги пояснення представника відповідача про те, що правова допомога надавалась адвокатом Дікусаром Р.М. без попередньої оплати, оскільки це суперечить положенням самого договору, а саме п. 4.1, а також після укладення договору відповідач не пред'являв жодних претензій до позивача про оплату виконаної роботи.
На підставі викладеного, суд вірно визнав доведений факт, що відповідач отримав від позивача суму у розмірі 7000 доларів США, в якості оплати послуг адвоката, згідно договору, який був укладений 11 травня 2015 року між ОСОБА_1 (далі «довіритель») та адвокатом Дікусаром Р.М.
Судом встановлено, що адвокат Дікусар Р.М. приймав участь у захисті у кримінальному провадженні за №12015160020000099 від 27.04.2015 року щодо звинувачення ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.
10.06.2015 року Приморським районним судом м. Одеси під головуванням судді Осіік Д.В. була постановлена ухвала, згідно якої у затверджені угоді про визнання винуватості від 19.05.2015 року, укладеної між обвинуваченим ОСОБА_1 та прокурором м. Одеси молодшим радником юстиції Тетеніг Д.Ю. було відмовлено з підстав невідповідності угоди про визнання винуватості чинному КПК України.
29.09.2015 року Приморським районним судом м. Одеси під головуванням судді Терзі І.Г. був постановлений вирок, згідно якого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України ОСОБА_1 призначене покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки.
На вищевказаний вирок було подано ОСОБА_2 02.10.2015 року апеляційну скаргу.
Однак, 08 жовтня 2015 року ОСОБА_1 на ім'я адвоката Дікусара Р.М. надіслав попередження про намір розірвати договір про надання юридичних послуг від 11.05.2015 року, в якому просив повернути йому суму у розмірі 3500 доларів США.
19 листопада 2015 року апеляційний суд Одеської області виніс ухвалу, згідно якої апеляційні скарги залишенні без задоволення, а вирок Приморського районного суду м. Одеси без змін.
Однак, в цей же день, 19.12.2015 року ще до початку розгляду апеляційним судом Одеської області апеляційної скарги ОСОБА_2 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2015 року ОСОБА_1 подав заяву до апеляційного суду про відмову від захисника Дікусара Р.М.
В судовому засіданні представники сторін пояснили, що адвокат Дікусар Р.М. з'явився 19.11.2015 року до апеляційного суду Одеської області на розгляд справи, проте його фактично позивач не допустив до участі в справі, пославшись на те, що у нього є інший адвокат.
Необхідно відзначити, що пунктом 4.3 договору встановлено, що сума у розмірі 3500 доларів США підлягає поверненню у разі призначення покарання у вигляді реального позбавлення волі ОСОБА_1 без застосування іспитового строку.
Однак, в договорі не визначено інстанцію, якою можливо буде винесено вирок, а також на якій стадії кримінального провадження дані кошти необхідно повернути.
Отже, станом на 08.10.2015 року, тобто датою направлення позивачем повідомлення про розірвання договору, вирок Приморського районного суду м. Одеси під головуванням судді Терзі І.Г., згідно якого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України ОСОБА_1 було призначене покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 року не набув законної сили, оскільки був оскаржений до апеляційного суду.
Відповідно до 3.3 договору «довіритель» має право на розірвання договору в односторонньому порядку або за домовленістю сторін, якщо якість юридичних послуг, що надаються, або їх вартість не влаштовує «довірителя».
Згідно ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. №5076-VI до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. № 5076-VI дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням.
Частиною 2 ст. 29 даного Закону встановлено, що договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
Згідно ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Судом вірно зазначено про те, що з врахуванням положення договору, а саме п. 4.3 Договору, неможливо стверджувати, що відповідачем були порушені зобов'язання за договором, оскільки вирок суду на час направлення позивачем повідомлення про розірвання договору, ще не набрав законної сили.
На підставі викладеного, також судом вірно зазначено про те, що позивач у своєму листі про розірвання договору безпідставно посилається на невиконання відповідачем умов договору, а відмова позивача від участі адвоката Дікусара Р.М. на стадії апеляційного розгляду, не дозволила останньому належним чином виконати свої обов'язки за договором про надання юридичних послуг від 11 травня 2015 року.
В даних правовідносинах можливим наслідком розірвання договору зі сторони позивача є застосування ч. 2 ст. 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. № 5076-VI.
Враховуючи той факт, що позивач посилався як на підставу заявлених позовних вимог на п. 4.3 Договору та наполягав на стягнення з відповідача суми у розмірі 3500 доларів США, а інших підстав щодо обсягу, якість наданих послуг не визначав, судом обґрунтовано не було застосовано наслідки ч. 2 ст. 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. № 5076-VI.
На підставі викладеного, суд визнав, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 97 209 грн. не підлягають задоволенню.
Також судом визнано, що відсутні підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 42 000 грн., відповідно до вимог ст. 23, 1167 ЦПК України, оскільки позивач в позовних вимогах не навів обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог про відшкодування моральної шкоди.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом не було враховано, що особа, яка потребує професійної правничої допомоги внаслідок її притягнення до кримінальної відповідальності перебуває у вразливому становищі відносно особи, яка пропонує надання такої допомоги, проте ОСОБА_2 на стадії укладення договору діяв недобросовісно, із порушенням правил адвокатської етики, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Крім того, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 27 липня 2022 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
______________________________________ Р.Д. Громік