26.07.2022 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер справи 510/154/22
Апеляційне провадження №22-ц/813/7110/22
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач),
суддів - Сєвєрової Є.С., Вадовської Л.М.,
за участю секретаря Хухрова С.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства «Ренійський морський торговельний порт» на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 23 березня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Дудника В.І.,
Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позов
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держаного підприємства «Ренійський морський торговельний порт» (далі - ДП «Ренійський морський торгівельний порт») про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він перебував у трудових відносинах із ДП «Ренійський морський торгівельний порт», звідки 04 жовтня 2021 року був звільнений з посади начальника відділу інфраструктури вантажного терміналу за п.5 ст.36 КЗпП України на підставі наказу №118-П від 04 жовтня 2021 року. Вказував, що роботодавець не провів з ним повний розрахунок при звільненні, що підтверджується довідкою про заборгованість №771 від 12 жовтня 2021 року. Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 19 листопада 2021 року у справі №510/2057/21 стягнуто з підприємства на його користь заборгованість за заробітній платі у розмірі 61 689,19 грн., однак повний фактичний розрахунок здійснений лише 12 січня 2021 року.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДП «Ренійський морський торгівельний порт» на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні у розмірі 28 733,60 грн. і сплачений ним судовий збір (а.с.1-2).
Відповідач, посилаючись на відсутність вини у затримці виплаті заборгованості по зарплаті, з огляду правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, просив суд зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення працівника з 28 733,60 грн. до 7 617,61 грн., надавши відповідний розрахунок (а.с.35-39).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 23 березня 2022 року позовні вимоги задоволені у повному обсязі.
Стягнуто з ДП «Ренійський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку саном на 12 січня 2022 року у розмірі 28 733,60 грн. та судовий збір у розмірі 992,40 грн. (а.с.76-79).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог та відсутності правових підстав для зменшення цієї суми.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на неї
В апеляційній скарзі ДП «Ренійський морський торгівельний порт», посилаючись на порушення норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення Ренійського районного суду Одеської області від 23 березня 2022 року та постановити нове рішення, яким стягнути з ДП «Ренійський морський торговельний порт» суму середнього заробітку за час затримки розрахунку станом на 12 січня 2022 року в розмірі 7 617,61 грн. та судовий збір. Судові витрати підприємство просило покласти на позивача (а.с.84-88).
Підставами апеляційного оскарження судового рішеннязаявник зазначає те, що судом застосовано норми права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 76/9584/15-ц. Крім цього, належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Так, суд не звернув уваги на розрахунок ймовірних втрат позивача, представлений відповідачем у відзиві на позов. Судом не враховано, що тривалий час, починаючи з 11 січня 2020 року, виконавчою службою на всі банківські рахунки підприємства був накладений арешт, що призвело до неможливості виконання підприємством не лише договірних зобов'язань, але і позбавило його можливості своєчасно здійснювати оплату податків, зборів та обов'язкових платежів, своєчасного розрахунку із працівниками. Підприємство вживало всіх залежних від нього заходів для забезпечення оплати заборгованості із виплати заробітної плати. Судом не враховано принцип розумності, справедливості та пропорційності при постановленні оскаржуваного судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення Ренійського районного суду Одеської області від 23 березня 2022 року - без змін. Зазначав, що ДП «Ренійський морський торговельний порт» не заперечувало наявність перед ним боргу по середньому заробітку за час затримки виплати заробітної плати, на підтвердження чого надало довідку-розрахунок від 31 січня 2022 року, в якій визначив суму заборгованості на рівні 28 733,60 грн. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на яку посилається апелянт, сума розміру середнього заробітку за час затримки більш ніж у 100 разів перевищувала суму компенсації, що не є подібним виниклим між сторонами у цій справі правовідносинам. Апелянтом не зазначено в чому саме полягає неспівмірність заявлених вимог. Накладення арешту на рахунки підприємства ні є поважною причиною для невиплати заробітної плати (а.с.106-107).
У судовому засіданні 26 липня 2022 року сторони, будучі належним чином повідомленими про слухання справи в апеляційній інстанції, участі не прийняли. Позивач ОСОБА_1 просив суд розглядати справу без його участі (а.с.105). ДП «Ренійський морський торговельний порт» надало суду клопотання про розгляд справи без участі їх представника (а.с.112).
За встановлених обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 26 липня 2022 року у відсутності сторін, належним чином повідомлених про розгляд справи, що в розумінні положень ч.2 ст.372 ЦПК України не є перешкодою розгляду справи.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Ренійський морський торговельний порт» (а.с.6-10).
04 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу інфраструктури вантажного терміналу на підставі п.5 ст.36 КЗпП України у відповідності до наказу №118-П від 04 жовтня 2021 року (а.с.13).
При звільненні ДП «Ренійський морський торговельний порт» не провело із ОСОБА_1 остаточний розрахунок, що підтверджується довідкою від 12 жовтня 2021 року за №771 (а.с.14).
Вказане стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати.
Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 19 листопада 2021 року у справі №510/2057/21 з ДП «Ренійський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 61 689,19 грн. (а.с.116-119).
12 січня 2022 року здійснений фактичний розрахунок з позивачем (а.с.12).
За період із 05 жовтня 2021 року по 12 січня 2022 року розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за відрахуванням обов'язкових платежів становить 28 733,60 грн., що підтверджується довідкою-розрахунком № 995 від 31 січня 2022 року (а.с.11).
Предметом позову у цій справі є стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Частиною першою ст.47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
За змістом ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правильним, оскільки всупереч положень ст.116 КЗпП України позивачу при звільненні не були сплачені всі належні суми.
ДП «Ренійський морський торговельний порт» не оспорювало наявності підстав для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак не погодилося з розміром стягнення, що на їх переконання є несправедливим та неспівмірним до розміру майнових втрат працівника.
Встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Згідно з ч.1 ст.9 ЦК України положення цього кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаючи дій, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст.117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності в цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Висновки Великої Палати Верховного Суду неодноразово підтвердженні Верховним Судом, зокрема у постановах від 08 липня
2020 року у справі № 761/17815/18, від 29 липня 2020 року у справі
№ 212/6331/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 152/1957/15.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
У розглядуваній справі судом встановлено, що:
- розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати становив 61 689,19 грн.;
- строк затримки розрахунку 53 робочих дня,
- фактичний розрахунок здійснено 12 січня 2022 року;
- з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 08 лютого 2022 року.
При цьому, розмір стягнутого судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (28 733,60 грн) не перевищує розмір заборгованості невиплаченої позивачу при звільненні заборгованості по заробітній платі (61 689,19 грн.) та є очевидно пропорційним наслідком правопорушення та справедливим щодо роботодавця. Тобто дотримано розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
З огляду на очевидну співмірність стягнутого судом середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи та вищенаведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, визначений розмір відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу коштів.
Суд першої інстанції врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанову від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та з огляду на наявні в матеріалах справи докази дійшов вірного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру суми відшкодування.
Так, колегією суддів звернута увага, що у справі № 761/9584/15-ц судом зменшено суму відшкодування, з огляду на те, що сума компенсації позивачу за роботу у вихідні дні (3 443,88 грн) є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (419 005,39 грн), що є очевидною неспівмірністю.
У справі, що наразі розглядається, розмір заборгованості по заробітній платі, що не була своєчасно виплачена при звільненні працівнику, не перевищує розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню на підставі ст.117 КЗпП України.
Отже, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, у справі № 761/9584/15-ц та справі, що переглядається, є різними.
Крім того, враховано, що зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, це право, а не обов'язок суду і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (п.89 постанови ВП ВС від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Тому доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для зменшення відшкодування не знайшли свого підтвердження в суду апеляційної інстанції.
Посилання апелянта на відсутність його вини у виникненні заборгованості по заробітній платі та неможливість своєчасно розрахуватись з позивачем при звільненні не приймається судом до уваги, оскільки вимоги позивача щодо наявності підстав для відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, визнаються апелянтом, але ставиться питання лише про зменшення його розміру.
Наявні в матеріалах справи звернення ДП «Ренійський морський торговельний порт» до органу примусового виконання судових рішень від 09 та 17 вересня 2021 року, 13 жовтня 2021 року та відповіді на них не є належним доказом відсутності вини у затримці виплати працівнику у розмінні вимог процесуального законодавства. Так, з відповідей начальника відділу примусового виконання рішень вбачається, що ДП «Ренійський морський торговельний порт» у виконання вимог ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» не надано будь-яких належних підстав для зняття арешту з коштів.
Саме лише звернення до відділу примусового виконання рішень з клопотанням про зняття арешту не є доказом вжиття боржником всіх залежних від нього заходів для забезпечення оплати заборгованості із виплати заробітної плати та не виключає вину роботодавця у затримці виплати розрахунку при звільненні. Крім того, матеріали справи не містять доказів недостатності коштів, що є у розпорядженні ДП «Ренійський морський торговельний порт» для своєчасного погашення відповідної заборгованості перед позивачем.
Відтак, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень на позов ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом розрахунку майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, зробленого відповідачем, спростовуються текстом оскаржуваного судового рішення.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що вказаний розрахунок зроблений відповідачем на підставі даних АТ КБ «Приватбанк», в той час як у п.94.5 постанови Великою Палатою Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц звернуто увагу на необхідність здійснення розрахунку на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідний рік. При цьому, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц (пункт 94.5) та висновки ухвали Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №910/4518/16 (мотивувальна частина), доцільним є для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити застосування у спірних правовідносинах показники середньозважених процентних ставок в річному обчисленні за кредитами, наданим домашнім господарствам, які оприлюднені Національним банком України для розрахунку розміру сум, які такий працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. Апелянтом при здійсненні розрахунку не врахована позиція Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №910/4518/16.
Разом з тим, враховуючи, що суд не знайшов підстав для зменшення розміру відшкодування, то відсутні підстави для перевірки розрахунку приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, який враховується при зменшенні розміру відшкодування.
Колегія суддів вважає, що в силу положень ч.3 ст.89
ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки суду апеляційної інстанції
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, а зроблені висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду, яка є сталою та сформованою.
Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для зменшення відшкодування є безпідставними, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено, що виплату належних при звільненні позивачу грошових коштів своєчасно не здійснено. Тому розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні обчислено вірно, з урахуванням кількості календарних днів затримки такої виплати.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст.ст. 388, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу державного підприємства «Ренійський морський торговельний порт» залишити без задоволення.
Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 23 березня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 липня 2022 року.
Головуючий:
Судді: