Дата документу 26.07.2022 Справа № 335/9597/17
Єдиний унікальний № 335/9597/17
Провадження №22-ц/807/3/22
Головуючий в 1-й інстанції - Соболєва І.П.
26 липня 2022 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В.,
суддів: секретарКрилової О.В., Полякова О.З., Камалова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2019 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 21 червня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про припинення права власності на частку в спільному майні,-
У серпні 2017 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням. В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначили, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11.02.2014 за ними визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 по 13/160 частини житлового будинку АДРЕСА_1 за кожною. Відповідачка ОСОБА_3 є також співвласником будинку та постійно в ньому проживає. На неодноразові усні та письмові звернення позивачів щодо наданням можливості вселення до будинку відповідач не реагує. Тому позивачі просять усунути їм перешкоди шляхом вселення в будинок АДРЕСА_1 та встановити наступний порядок користування будинком АДРЕСА_1 : надати в індивідуальне користування ОСОБА_1 ізольовану житлову кімнату 1-10, площею 28,3 м.кв., санвузол 1-19, площею 9,6 м.кв.; надати в індивідуальне користування ОСОБА_2 ізольовану житлову кімнату 1-18, площею 29,4 м.кв., санвузол 1-15, площею 7,5 м.кв., веранду, площею 5,0 м.кв.; приміщення 1-1 - 1-9, 1-11 - 1-14, 1-16,1-18, 1-20 залишити у спільному користуванні. Зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні житловим будинком. Стягнути з відповідача судові витрати.
07.05.2018 відповідач ОСОБА_8 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в розмірі 26/160 (які належать на праві власності по 13/160 кожній з відповідачок) частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Позовна заява мотивована тим, що між сторонами давно склалися неприязні стосунки, їхнє спільне проживання є неможливим. Частка відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 в цьому нерухомому майні складає 134/160. На належні позивачам частки може бути виділено по 42,27 м.кв. з загальної площі, з яких по 11,29 м.кв - житлової площі, однак житлових приміщень площею по 11,29 м.кв. в будинку немає. Встановити порядок користування спільною власністю таким чином, що позивачі користувалися виключно належними їм 42,27 м.кв. кожній також неможливо. Позивачі мають у власності інше житло. Частки позивачів у спільному майні є незначними, складають по 8,125 % від загальної площі майна. Спільне користування майном та виділ часки в натурі є неможливим. Згідно з оцінкою вартість 26/160 частин будинку АДРЕСА_1 складає 782 850 грн. 23.05.2018 відповідач ОСОБА_8 уточнила зустрічну позовну заяву вимогою про припинення права ОСОБА_2 на частку в розмірі 13/160 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2019 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням залишено без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про припинення права на частку в спільному майні, треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задоволено.
Припинено право власності на 13/160 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Припинено право власності на 13/160 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 13/160 частин житлового будинку АДРЕСА_1 у розмірі 391 425 гривень, які внесенні ОСОБА_8 на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області з наступними реквізитами: Код отримувача: 26316700, Банк отримувача: Держказначейська служба України м. Київ, Код банку: 820172, р/р 37319085001205 згідно з платіжними дорученнями № 1835065382 від 23 липня 2018 р. на суму 500 000 гривень та № 1835065384 від 24 липня 2018 р. на суму 282 850 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 13/160 частин житлового будинку АДРЕСА_1 у розмірі 391 425 гривень, які внесенні ОСОБА_8 на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області з наступними реквізитами: Код отримувача: 26316700, Банк отримувача: Держказначейська служба України м. Київ, Код банку: 820172, р/р 37319085001205 згідно з платіжними дорученнями № 1835065382 від 23 липня 2018 р. на суму 500 000 гривень та № 1835065384 від 24 липня 2018 р. на суму 282 850 гривень.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції самостійно без проведення спеціального дослідження (судової експертизи) із залученням відповідних фахівців дійшов до висновку про неможливість виділення в натурі часток, що належить позивачам за первісним позовом та про неможливість встановлення порядку користування спірним житловим будинком. Для присудження компенсації за частку у спільному майні суду необхідно встановити: чи можливо частку виділити в натурі, якщо ні, то чи існують варіанти порядку користування таким майном, і тільки за умови відсутності технічної можливості встановлення порядку користування майном, суд може присудити грошову компенсацію власнику такої частки, яка відповідає дійсній ринковій вартості частки у спільному майні і якщо власник цієї частки згоден на отримання такої компенсації. Судом першої інстанції відмовлено у проведенні будівельно-технічної експертизи, а тому не можна стверджувати про встановлення всіх обставин у справі, що в свою чергу говорить про необґрунтованість оскаржуваного рішення. Крім того, позивачем за зустрічним позовом порушено строк подачі зустрічного позову і на момент його подачі не було внесено на депозит всю суму компенсації вартості часток житлового будинку, що є порушення процесуального законодавства. Скаржники зазначають, що позбавлення їх права власності на частки майна завдасть їм істотної шкоди та заперечують проти цього.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , зазначають, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
14 липня 2022 року на адресу апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» та 15 липня 2022 року від позивача ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку надійшли заяви про відмову від первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи заяв, враховуючи, що заяви про відмову від позову не порушує прав інших осіб і не суперечить вимогам закону вважає за можливе прийняти відмову від позову.
Відповідно до частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Пунктом 1 частиною 2 статті 49 ЦПК України передбачено, що позивач вправі відмовитися від позову на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно із ч. ч. 1-2 ст. 373 ЦПК України в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Відповідно до ч.3 ст.206 ЦПК України у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Згідно із п.3 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.
Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що відмова позивачів від позову відповідає вимогам ст. 206 ЦПК України та такі дії не суперечать інтересам позивачів.
При вищевикладених обставинах відмова ОСОБА_9 , та ОСОБА_2 від позову може бути прийнята апеляційним судом, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2019 року у цій справі в частині вимог за первісним позовом підлягає визнанню нечинним із закриттям провадження у цій справі у зазначеній частині на підставі ст. ст. 206, 373 ЦПК України.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга в частині вимог щодо вирішення зустрічного позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11.02.2014 за ОСОБА_10 та ОСОБА_2 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 спадкодавця ОСОБА_7 по 13/160 частин кожній житлового будинку АДРЕСА_1 за кожною (т.1 а.с.19-26).
Позивачі за первісним позовом ОСОБА_10 , ОСОБА_2 є відповідно донькою та матір'ю померлого ОСОБА_7 , відповідачка ОСОБА_3 є дружиною, та третя особа ОСОБА_5 - донькою від другого шлюбу ОСОБА_7 .
Згідно з технічним паспортом будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 1158 м.кв. Будинок двоповерховий з мансардою, загальною площею 520,2 м.кв. Площа житлових приміщень: 139,6 м.кв. Житлових кімнат 5, площею 17,8, 19,5, 28,3, 29,4, 44,6 м.кв. (т.1 а.с. 32-39).
31 травня та 16 червня 2017 року ОСОБА_10 та ОСОБА_2 зверталися до ОСОБА_8 з заявами про встановлення порядку користування будинку, передачу ключів від нього та вселення 20.06.2017 року, що підтверджується відповідними квитанціями та поштовими повідомленнями (т.1 а.с. 44-49).
Згідно відповіді Вознесенського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області № 9486/46/01/06-2017 від 31.07.2017 на заяву ОСОБА_10 від 20.06.2017 року про невиконання рішення суду «був здійснений вхід на адресу: АДРЕСА_1 , де мешкає особа, яка не виконує рішення апеляційного суду, в ході чого було встановлено, що на теперішній час дана особа знаходиться за кордоном» та надати пояснення не може ( т.1 а.с.50).
Відповідно до Державного акту ЯЕ №054067 від 10.10.2008 ОСОБА_11 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га. за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.105).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_10 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 18.01.2017. Загальна площа 47,5 м.кв., житлова площа 45,8 м.кв. Також 26.07.2006 року за ОСОБА_10 зареєстровано право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_3 . ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_4 . Загальна площа квартири 66,54 м.кв., житлова - 37,2 м.кв. (т.1 а.с.106-112).
Зі звіту з оцінки майна вбачається, що вартість 26/160 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 складає 782 850 грн. (т.1 а.с. 113-126).
Вирішуючи справу в частині вимог за зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що існують підстави, передбачені ч.1 ст. 365 ЦК України, за наявності яких, суд може припинити право власності особи на частку у спільному майні. Оскільки частка є незначною і не може бути виділена у натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
У відповідності до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16751/18 (провадження № 61-10039св21) зроблено висновок, що: "аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном. […] Правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України ("таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї") перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи".
Враховуючи, що відповідачами за зустрічним позовом ОСОБА_9 та ОСОБА_2 подано заяви про визнання вимог зустрічного позову, спільне володіння і користування спірним майном є неможливим через неприязні стосунки сторін у справі, припинення права власності відповідачів на належні їм частки у спірному майні не завдасть істотної шкоди їх інтересам та членам їх сімей, враховуючи наявність у відповідачів іншого житла, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог за зустрічним позовом.
Доводи ОСОБА_9 з приводу необхідності зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог за зустрічним позовом є не спроможними, враховуючи їх подання поза межами строку на апеляційне оскарження рішення суду, а також той факт, що рішення суду до виконання не пред'являлось у зв'язку із його оскарженням і тому посилання на неможливість його виконання через невірне формулювання резолютивної частини є передчасним.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 206, 367, 373, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Прийняти відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2019 року у цій справі в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням, визнати нечинним, провадження у справі у вказаній частині закрити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в частині зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про припинення права власності на частку в спільному майні, залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2019 року у цій справі в частині зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про припинення права власності на частку в спільному майні, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 27 липня 2022 року.
Судді: С. В. Кухар
О. В. Крилова
О. З. Поляков