26 липня 2022 року
м. Київ
справа № 803/484/17
адміністративне провадження № К/990/18829/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Олендера І.Я., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022 у справі №803/484/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комо Україна» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у Волинській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України вчетверте 19.07.2022 звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та недотримання норм процесуального права, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022 у справі №803/484/17, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Комо Україна» у повному обсязі.
Також, як убачається з документів долучених відповідачем до касаційної скарги, останнім, у зв'язку з пропуском процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень порушено питання про його поновлення.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Так, керуючись частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з'ясовано, що Верховний Суд ухвалою від 27.04.2022 вперше подану відповідачем касаційну скаргу повернув скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України як таку, що не містили підстав для касаційного оскарження судових рішень. Верховний Суд зазначив про незмістовність наведеного скаржником обґрунтування підстав для касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та роз'яснив скаржнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Вдруге подану відповідачем касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 18.05.2022 залишив без руху, надавши скаржнику десятиденний строк для усунення виявлених недоліків. Підставою для залишення касаційної скарги без руху слугувало те, що скаржник до касаційної скарги не додав документ про сплату судового збору. Ухвалою від 31.05.2022 Верховний Суд касаційну скаргу повернув з підстав не усунення недоліків касаційної скарги.
У подальшому, втретє подану відповідачем касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 07.07.2022 повернув скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень. При цьому, у своєму рішенні Верховний Суд роз'яснив скаржнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, в тому числі, і у випадку подання касаційної скарги на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Під час перевірки вчетверте поданої касаційної скарги встановлено, що Головне управління ДПС у Волинській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, як на підставу на якій подається касаційна скарга у цій справі, посилається на положення: 1) пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України - застосування судом апеляційної інстанції норм права, зокрема, статей 44, 135, 134 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 28.08.2018 у справі №810/3952/16 та від 25.09.2018 у справі №802/1233/16-а.
Так, обґрунтовуючи означену підставу касаційного оскарження, податковий орган наводить мотиви незгоди із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій здійсненими по факту оцінки доказів й фактичних обставин справи, посилається на неправильне застосуванням норм матеріального й процесуального права та доводить, що судами при постановленні спірних рішень застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування викладених у зазначених скаржникам постановах.
Натомість, посилаючись на постанови Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки), скаржник не зазначає взаємозв'язку із посиланням на: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) який саме висновок у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обґрунтування формального зазначеного пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України зводиться до незгоди із наданою судами першої та апеляційної інстанцій правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв'язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду; викладення обставин справи на підставі оцінки доказів, цитування встановлених контролюючим органом порушень та норм податкового законодавства з абстрактним зазначенням, що судами першої та апеляційної інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Формальне посилання на постанови Верховного Суду, з відтворенням у касаційній скарзі частини цих постанов, щодо оцінки того чи іншого аргументу чи доводів сторін, які до того ж зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами у цій справі норм матеріального права без урахування висновку Верховного Суду щодо їх застосування.
Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень, якими у задоволенні позовних вимог платників податків було відмовлено, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у конкретно у цій справі.
Скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду так і не обґрунтовує у чому він вбачає подібність правовідносин у справі, у якій подає касаційну скаргу, зі справами, які він вказує, і які були предметом розгляду касаційним судом.
До того ж Верховний Суд звертав увагу скаржника, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 16.03.2022 урахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.07.2021 у справі №816/149/16, від 06.08.2021 у справі №640/18984/18, від 12.02.2021 у справі №804/2317/18, від 02.02.2021 у справі №808/412/16, від 12.02.2021 у справі №804/2317/18, від 20.02.2018 у справі №826/6280/13-а, від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а та від 06.02.2018 у справі №802/4940/14, натомість скаржником так і не аргументовано, у чому, на його думку, полягає помилковість застосування Восьмим апеляційним адміністративним судом цих позицій.
У цілому ж доводи відповідача зводяться до мотивів незгоди з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог товариства, опису встановлених у цій справі обставин та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
Крім того, як убачається зі змісту поданої контролюючим органом касаційної скарги, відповідач посилається на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу, на якій подається касаційна скарга. Доводить, що судами попередніх інстанцій не повно, не всебічно з'ясовано обставини справи й не досліджено докази, що призвело до порушення норм процесуального права, та свідчить про наявність підстави для скасування судових рішень, передбаченої пунктами 1 та 4 частини другої статті 353 КАС України.
Натомість, посилаючись на положення вищеозначених пунктів частини другої статті 353 КАС України скаржник жодним чином не обґрунтовує та не конкретизує, які саме обставини встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або які саме зібрані у справі докази, судом залишилися не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цими судами норм процесуального права, а вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову, що передбачено статтею 351 КАС України.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу, що надання неправильної оцінки наявному у матеріалах справах доказу не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом у розумінні статті 74 КАС України (в редакції з 15.12.2017), а так само статті 70 КАС України (в редакції до 15.12.2017) є доказ, одержаний з порушенням закону.
Також, скаржник має враховувати, що пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу, що, як вказано вище, відповідачем не реалізовано.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Однак, звертаючись з касаційною скаргою вчетверте, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги заявнику. Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги та зловживання процесуальними правами.
Суд у черговий раз звертає увагу скаржника, що на стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Суд повторно наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Волинській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022 у справі №803/484/17.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд -
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022 у справі №803/484/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комо Україна» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І.Я. Олендер