Справа № 580/5158/21 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ
26 липня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М. за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від "06" квітня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій,
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19.08.2021 у справі №580/5158/21 позов задоволено повністю, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести перерахунок та виплату позивачу пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки Головного управління ДСНС України в Черкаській області від 15.06.2021 №6801-3330/11, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, з розрахунку 60% сум грошового забезпечення та виплатити різницю пенсії з урахуванням вже виплачених сум.
28.03.2022 позивач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням у порядку ст. 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі в адміністративній справі №580/5158/21, згідно якої заявник просить суд зобов'язати відповідача подати у десятиденний строк звіт про виконання рішення суду в цій адміністративній справі.
У подальшому, до суду першої інстанції надійшла заява позивача про встановлення судового контролю, у якій останній просив суд: встановити відповідачу місячний строк для подання до суду звіту про виконання судового рішення; зобов'язати відповідача подати до суду протягом одного місяця звіт про виконання судового рішення щодо виплати позивачу 84917,44 грн; накласти штраф на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за невиконання судового рішення.
В обґрунтування вказаної заяви представник позивача зазначає, що на даний час боржник не виконав рішення суду щодо виплати перерахованої пенсії.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від "06" квітня 2022 р. у задоволенні заяви про встановлення судового контролю відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким заяву про встановлення судового контролю задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на виконанні в Управлінні забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа №580/5158/21 від 05.10.2021. На теперішній час рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19.08.2021 у справі №580/5158/21 в частині погашення заборгованості у виді доплати до пенсії у розмірі 84917,44 грн за період з 01.04.2019 по 31.10.2021 - не виконано, незважаючи на те, що згідно ст. 371 КАС України зазначене рішення підлягає негайному виконанню.
Скаржник зазначає, що врегульований порядок дій та заходів, які спрямовані на примусове виконання рішень суду згідно із Законом України «Про виконавче провадження» зводиться до того, що державний виконавець може двічі накласти штраф на керівника державної установи та направити повідомлення до правоохоронного органу за підслідністю про вчинення ним кримінального правопорушення. Однак суд, не витребував зазначену інформацію з виконавчої служби, чим допустив неповноту судового розгляду.
Також скаржник вказує, що суд першої інстанції не застосував правовий висновок, викладений у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 в справі № 640/4248/19, яким колегія суддів вказала, що вирішені питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду не відносяться до функцій Кабінету Міністрів України, а підлягають регулюванню на законодавчому рівні або принаймні, мають бути делеговані законодавством Уряду.
На думку апелянта, безпідставним є твердження відповідача, що причиною невиконання рішення в частині виплати є дефіцит фінансування, який не залежить від Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та Пенсійного фонду України, оскільки в особи виникає певне право, а в держави - відповідне цьому праву фінансове зобов'язання не із закону про Державний бюджет України та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правових актів, що регулюють відносини між особою та державою в певній сфері суспільних відносин.
Серед вказаного, скаржник зазначив, що суд першої інстанції помилково розглянув клопотання позивача у письмовому провадженні, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов'язком. Крім того, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України Про виконавче провадження врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Колегія суддів погоджується в повній мірі з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами положень статей 129 та 129-1 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Крім того, статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Судом можуть бути вжиті заходи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду.
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, згідно з положеннями частин першої та другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання свої зобов'язань у межах відповідної справи.
Тобто, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Аналогічна правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018 та ухвалах від 10.12.2018 в справі №807/2358/15, від 17.10.2019 в справі №826/12592/14.
Разом з тим, Закон не встановлює, з яких підстав на суб'єкта владних повноважень може бути покладено такий обов'язок.
За змістом норм статті 129-1 Конституції України, статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо обов'язковості судового рішення такою підставою є обставини, які ставлять під сумнів виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення.
Як свідчать матеріали справи, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19.08.2021 у справі №580/5158/21 позов задоволено повністю, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести перерахунок та виплату позивачу пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки Головного управління ДСНС України в Черкаській області від 15.06.2021 №6801-3330/11, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, з розрахунку 60% сум грошового забезпечення та виплатити різницю пенсії з урахуванням вже виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду, 05.10.2021 судом першої інстанції видано виконавчий лист.
У свою чергу, 19 листопада 2021 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження №67595933 з примусового виконання вказаного рішення та надано строк у 10 днів для добровільного виконання рішення суду.
Однак, як зазначає позивача на даний час рішення суду у повному обсязі не виконано, лише здійснено нарахування перерахованої пенсії, однак кошти не виплачені.
Так, у силу вимог статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Згідно вимог статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Тож, норми Закону України «Про виконавче провадження» закріплюють механізм відповідальності боржника у разі невиконання рішень без поважних причин, та у разі невиконання такого рішення державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів закінчення державним виконавцем вказаного виконавчого провадження у зв'язку з не виконанням боржником (відповідачем у справі) вказаного судового рішення.
При цьому, згідно частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Водночас, в клопотанні позивачем не наведено, що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 826/6528/18, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2019 у справі № 826/9960/15.
У даному випадку, лише ухвалення судом рішення зобов'язального характеру само по собі не є достатньою підставою для встановлення судового контролю за виконанням рішення.
Посилання скаржника на необхідність встановлення судового контролю з огляду на невиконання на даний час судового, суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
До того ж, якщо заявник вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися її права, свободи чи інтереси, то він вправі звернутися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, що також передбачає судовий контроль за виконанням судового рішення.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю у цій справі.
Доводи скаржника про незастосування судом першої інстанції правового висновку, викладеного у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 в справі № 640/4248/19, колегія суддів відхиляє, оскільки згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо доводів скаржника на помилковий розгляд судом першої інстанції заяви про встановлення судового контролю у порядку письмового провадження, адже згідно з приписами ч. 4 ст. 382 КАС України питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з огляду на те, що ця справа розглянута судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, тому суд першої інстанції також розглянув заяву позивача в порядку письмового провадження.
Крім того, імперативний обов'язок для скасування судом апеляційної інстанції судового рішення та ухвалення нового рішення суду, передбачений п. 7 ч. 3 ст. 320 КАС України (розгляд судом справи за правилами спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження), передбачений для тих випадків, коли суд розглянув справу по суті заявлених позовних вимог, а не заяву про встановлення судового контролю.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від "06" квітня 2022 р. - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Повний текст постанови виготовлено 26 липня 2022 року.
Головуючий суддя Судді: Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків