20 липня 2022 року м. Дніпросправа № 280/9575/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Щербака А.А., Прокопчук Т.С.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 р. (суддя: Батрак І.В) в адміністративній справі №280/9575/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати їй пенсії у червні, серпні та вересні 2018 р.; зобов'язати відповідача виплатити їй заборгованість пенсії за червень, серпень та вересень 2018 р.; зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю припинення відповідачем виплати їй пенсії, без прийняття відповідного рішення та за відсутності на це встановлених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстав.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 р., ухваленим за результатами розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, позов ОСОБА_1 задоволено. Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 у червні, серпні, 2018 р. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити виплату ОСОБА_1 заборгованості пенсії за червень, серпень, вересень 2018 р. в загальному розмірі 15 486,84 грн. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відмовив.
Рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку відповідачем. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, скаржник просить скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Скарга обгрунтована безпідставністю задоволення позовних вимог, враховуючи порушення позивачем встановленого частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до суду. Також скаржник посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 24 грудня 2020 р. у справі №510/1286/16-а. Також вказує, що прийняте судом рішення про стягнення заборгованості з виплати пенсії, не відповідає змісту повноважень суду.
Письмовий відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду апеляційної інстанції не надходив.
Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно
до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Перевірка оскарженого рішення суду першої інстанції здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію по втраті годувальника, виплата якої у червні, серпні, вересні 2018 р. не була їй здійснена.
Листом №0800-0219-8/61781 від 15 вересня 2021 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повідомило позивача, що після відпрацювання списків Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України, виплата пенсії у червні, серпні, вересні 2018 р. їй призупинена. Сума невиплаченої пенсії за вищезазначені періоди в загальному розмірі складає 15 486,84 грн.
Не погодившись з даними діями відповідача, позивач у жовтні 2021 р. звернулася до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами. Відповідачем протиправно припинено позивачу виплату пенсії, без прийняття відповідного рішення, відповідно до приписів частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Звертаючись з позовними вимогами, ОСОБА_1 не порушено встановлений частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства строк, оскільки пенсія за червень, серпень, вересень 2018 р. їй вже нарахована, однак з вини відповідача не виплачена, тому згідно приписів статті 46 Закону №1058-ІV дана заборгованість підлягає виплаті відповідачем на її користь, без обмеження будь-яким строком.
Колегія суддів зазначає наступне.
Приписами частини 1,2,4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 р. №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду за захистом, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права
на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому особа, яка її отримує, має реальну, об'єктивну можливість, вчасно виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії, з метою отримання інформації про її нарахування та виплату.
Частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 р. у справі №240/12017/19 сформулювала наступний правовий висновок:
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом “Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt”, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 р. у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статті 46 Закону №1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1,4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статті 12 цього Закону.
Статтею 14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідач в листі №0800-0219-8/61781 від 15 вересня 2021 р. обгрунтував зупинення у червні, серпні та вересні 2018 р. виплату позивачу пенсії, з підстав відпрацювання списків Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України.
Верховний Суд у постанові від 25 червня 2021 р. у справі №623/2842/17 дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених в статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Припинення виплати позивачу у червні, серпні, вересні 2018 р. пенсії по втраті годувальника, без прийняття відповідного рішення, та за відсутності законодавчо встановлених на це підстав, свідчить про протиправність вчинених відповідачем дій та наявність підстав для визначення йому зобов'язання виплати на користь позивача заборгованість пенсії в загальному розмірі 15 486,84 грн.
Також оскільки за вказаний період пенсія була нарахована позивачу, але фактично не виплачена саме з вини відповідача, позивач згідно приписів статті 46 Закону №1058-ІV має право на її виплату без обмеження будь - яким строком.
Керуючись статтями 315, 316, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 р. в адміністративній справі №280/9575/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 20 липня 2022 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328
Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя А.В. Шлай
суддя А.А. Щербак
суддя Т.С. Прокопчук