27 липня 2022 року справа №200/597/21-а
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Східного міжрегіонального на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 р. у справі № 200/597/21-а (головуючий І інстанції суддя Зінченко О.В.) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладання штрафу,
16 січня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду звернулася із позовною заявою фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Донецькій області про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ДЦ26253/2184/АВ/П/ТД-ФС від 07.10.2020.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі № 200/597/21-а адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Донецькій області про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ДЦ26253/2184/АВ/П/ТД-ФС від 07.10.2020.
Вирішено питання судових витрат (т. 2 а.с. 8-11).
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права та просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду повністю, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Справа розглянута поза датою, визначеною в ухвалі суду від 02 лютого 2021 року, з огляду на прийняття Верховною Радою України Законів України «Про правовий режим воєнного стану» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, від 15 березня 2022 року № 2119-IX, від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, якими в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року і продовжено його до 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює свою підприємницьку діяльність на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця № 2 271 017 0000 001781 від 02.09.1997, серія В01 № 003671, за адресою: АДРЕСА_1 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за наступними видами діяльності КВЕД:
- 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробам;
- 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах;
- 47.26 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах;
- 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а. с. 6, 7, 17 (зв. бік).
Власницею приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є ФОП ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08.07.2003.
Крім позивача за вказаною адресою у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » здійснюють свою підприємницьку діяльність її доньки: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Згідно із договорами безоплатного користування нежитловим приміщенням від 01 липня 2020 року ФОП ОСОБА_1 надала в безоплатне тимчасове користування ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 по частині нежитлового приміщення площею 4,5 кв.м кожній, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с. 37-40).
Інспекторами праці Головного управління Держпраці у Донецькій області проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за адресою діяльності: АДРЕСА_1 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за наслідками якого складено Акт інспекційного відвідування фізичної особи, згідно якого в ході інспекційного відвідування, яке тривало з 07 по 16 вересня 2020 року встановлено, що 07 вересня 2020 року на місці провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », знаходились ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 . Вони здійснювали реалізацію всього асортименту продукції, що знаходиться в магазині (продукти харчування, овочі, фрукти, алкогольні напої, тютюнові вироби тощо). При цьому, реалізація товарів здійснювалась вищевказаними особами без певного розподілу товару, без розмежування робочих місць, з одного прилавку та однієї каси. Також під час інспекційного відвідування ОСОБА_3 здійснювала продаж алкогольних напоїв, ОСОБА_4 продавала тютюнові вироби, що зафіксовано на відео. Жодних ознак відмови у реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів під час інспекційного відвідування в магазині не спостерігалось.
ФОП ОСОБА_1 протягом часу інспекційного відвідування була відсутня за місцем провадження господарської діяльності, реалізацію товарів в магазині «ДОКА» здійснювали ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
На підставі акту вищевказаного інспекційного відвідування відповідачем винесено постанову про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ДЦ26253/2184/АВ/П/ТД- ФС від 07.10.2020 в сумі 150000,00 грн. (за трьох працівників щодо яких встановлені порушення, 50000,00 грн. за кожного працівника) (а.с. 21-22).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року № 2694-XII (далі Закон № 2694-XII) окреслює основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Унормуванням частини першої статті 38 Закону № 2694-XII державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ядерної та радіаційної безпеки; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Пунктом 1 "Положення про Державну службу України з питань праці", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96, встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Абзацом першим пункту 7 вказаного Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
За змістом абзаців 1 та 3 пункту 1 Положення про Головне управління Держпраці у Донецькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 04 лютого 2016 року № 8, Головне управління Держпраці у Донецькій області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
Підпунктом 15 пункту 4 вказаного Положення та підпунктом 15 пункту 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 року № 340, передбачено, що Управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) зокрема за додержанням законодавства з охорони праці в частині безпечного ведення робіт, гігієни праці, промислової безпеки, безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 затверджено Порядок здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 823), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-IV, та Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон).
Заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю відповідно до пункту 2 Порядку № 823 здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Пунктом 16 Порядку № 823 встановлено, що за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.
Унормуванням пункту 2 Порядку закріплено: накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 (надалі - Порядок № 509), штрафи накладаються головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
Частиною першою статті 259 Кодексу законів про працю України окреслено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 5 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Частина 1статті 24 КЗпП України передбачає укладення трудового договору з фізичною особою виключно у письмовій формі.
На виконання вимог ст. 24 КЗпП України згідно порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", на роботодавця покладено обов'язок повідомлення про прийняття працівника на роботу місцевий орган Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску.
Частиною 2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці" встановлено обов'язок роботодавця забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 253 КЗпП України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
За приписами ст.265 КЗпП України, у редакції чинній на момент винесення спірної постанови, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
У постанові від 14.05.2020 у справі № 640/1099/19 Верховний Суд наводив критерії розмежування цивільних та трудових відносин і, зокрема, зазначив таке:
«19. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є:
- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
-виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;
- обов'язок роботодавця надати робоче місце;
- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Верховний Суд також відзначив, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Таким чином нормами трудового законодавства та висновками Верховного Суду визначені вищенаведені характерні ознаки трудових відносин.
В силу ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що при розгляді справи не установлені характерні ознаки наявності трудових відносин між позивачем та її доньками, таких як: систематичної виплати заробітної плати за процес праці, підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, визначення за працівниками окремого робочого місця, встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності, застосування заходів дисциплінарної відповідальності тощо.
В акті інспекційного відвідування вказано, що реалізація товарів у магазині здійснювалась без розподілу товару, без розмежування робочих місць, з одного прилавку та однієї каси, а тому інспекторами зроблений висновок, що доньки позивача перебували у трудових відносинах із позивачем реалізовуючи її товар.
Однак ця обставина не може слугувати належним доказом в розумінні ст.ст. 72-76 КАС України, оскільки документальних доказів на реалізацію товару, на належність касового пристрою, на відокремленість робочих місць в акті посилання немає.
Усунути вказані прогалини в інспекційному відвідуванні в повному обсязі в суді апеляційної інстанції неможливо.
Тому суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції.
В частині першій та другій статті 77 КАС України передбачено: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У цій справі відповідач не довів, що прийняте ним рішення є правомірним і відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України.
Враховуючи викладене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що суд першої інстанції не допустив порушення норм матеріального права при задоволенні позовних вимог, а тому таке рішення належить залишити без змін.
Керуючись статями 272, 308, 311, 315,ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу скаргу Східного міжрегіонального на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 р. у справі № 200/597/21-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 р. у справі № 200/597/21-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 липня 2021 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв