26 липня 2022 року справа № 580/1294/22
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подала позов до Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (далі - сільська рада, відповідач), в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить:
- визнати протиправною відмову Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області викладену у рішенні від 24.12.2021р. 15-23/VIII, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 гектари за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, із земель комунальної власності;
- зобов'язати Великохутірську сільську раду Золотоніського району Черкаської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 гектари за рахунок земель сільськогосподарського призначення у, яка знаходиться на території Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, із земель комунальної власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що відмова відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства є протиправною, адже земельна ділянка, дозвіл на яку просить видати позивач, не сформована, а сам лише факт прийняття рішення про включення земельної ділянки в перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності, право оренди на які виставляється на земельні торги, не є самостійною підставою для заборони їх відчужувати та надавати у користування.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 відкрито провадження у справі , вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).
25.05.2022 відповідач подав письмовий відзив на адміністративний позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю та зазначив, що спірне рішення прийняте відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства та відповідної судової практики.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
У листопаді 2021 року позивач звернулася до відповідача із клопотанням про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка знаходиться на території Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області.
У додатках до заяви зазначено: графічні матеріали щодо бажаного місця розташування земельної ділянки, копія паспорта та РНОКПП позивача.
За наслідками розгляду вказаної заяви, відповідач рішенням від 24.12.2021 №15-23/VIII відмовив у надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.
Підставою прийняття спірного рішення зазначено, що зазначена в клопотанні та графічних матеріалах земельна ділянка розташована на земельній ділянці, яка включена в перелік земельних ділянок комунальної власності, призначених для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону.
Не погоджуючись із цим рішенням позивач звернувся в суд з даним позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частинами 1-3 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. “в” ч. 3 ст. 116 ЗК України).
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Абз. 2 ч. 1 ст. 123 ЗК України передбачено, що рішення про надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У частині 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. (абзац 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України).
Для вирішення спору суд врахував правову позицію Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладену у постановах від 19.06.2018 у справі № 803/1183/17, від 15.09.2020 у справі № 805/4560/17-а, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судами.
Верховний Суд вказав, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Отже, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, не передбачених ст. 118 ЗК України, є неправомірною.
Як установлено судом, підставою прийняття спірного рішення зазначено, що зазначена в клопотання та графічних матеріалах земельна ділянка розташована на земельній ділянці, яка включена в перелік земельних ділянок комунальної власності, призначених для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону.
Оцінюючи вказані підстави суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 816/2119/16 відповідно до яких включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою. Проте зазначена обставина потребує перевірки судами, особливо, якщо особа оскаржує відмову в наданні дозволу саме з цієї причини.
Так, приписи ст. 136 ЗК України, якою визначено порядок добору земельних ділянок державної чи комунальної власності та підготовка лотів для продажу на земельних торгах, свідчать про те, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.
Суд встановив, що рішенням відповідача від 24.12.2021 № 15-11/VIII включено до переліку земельні ділянки комунальної власності для продажу права оренди на земельних торгах згідно з додатком № 1.
Відповідно до вказаного додатку до переліку земельних ділянок для продажу права оренди на земельних торгах включено 3 земельні ділянки, що розташовані в адміністративних межах Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, а саме: за межами с. Рождественське, площею 15,0 га; с. Рецюківщина, площею 13,0 га та 12,0 га.
При цьому, кадастровий номер у земельних ділянок відсутній.
Суд врахував, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч. 9 ст. 79-1 ЗК України).
Згідно з частинами 1, 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Отже, відсутність кадастрового номеру земельної ділянки свідчить, що вона не сформована та не є об'єктом цивільних прав.
Абз. 2 ч. 1 ст. 136 ЗК України передбачено, що у переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, окремими лотами зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.
Частиною 4 ст. 136 ЗК України визначено, що підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів.
Пунктом 4 ч. 4 ст. 136 ЗК України передбачено, що підготовка лотів до проведення земельних торгів включає державну реєстрацію земельної ділянки.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, серед іншого, в обов'язковому порядку має містити кадастровий номер відповідної земельної ділянки. При цьому фактично формуванню переліку земельної ділянки передує процедура підготовки лоту до торгів, в межах якої організатор торгів, зокрема здійснює відведення такої земельної ділянки та державну реєстрацію останньої із присвоєнням відповідного кадастрового номеру.
Такий висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 815/905/17 та від 08.11.2019 у справі № 420/914/19.
Отже, відсутність факту реєстрації земельної ділянки у ДЗК, присвоєння їй кадастрового номера, що є етапами формування земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав, виключає можливість її продажу на земельних торгах.
Отже, підстави прийняття співного рішення суд вважає необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до частин 1, 2 статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Проаналізувавши ч. 7 ст. 118 ЗК України п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР суд дійшов висновку, що питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою, поділу земельних ділянок тощо відповідач має вирішувати за наслідками розгляду відповідного клопотання на пленарному засіданні.
Отже, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою зі всіма доданими до неї документами та прийняти відповідне рішення з урахуванням вищевказаних мотивів рішення суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За частиною 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд зазначає, що в обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач подав суду лише договір про надання правової допомоги від 20.01.2022 № 6-01/2022 та додаткову угоду до нього від 20.01.2022 № 1 відповідно до п. 2 якої розмір гонорару адвоката становить 6000,00 грн.
При цьому суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними, а їх розмір обґрунтованим.
Жодних доказів приймання-передачі наданих послуг (акту), оплати позивачем наданих послуг правової допомоги, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги суду не надано, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про неможливість стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 3 вказаної статті при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Тому суд дійшов висновку стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір пропорційно задоволеній частині позовних вимог у розмірі 661,60 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 122, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 24.12.2021 15-23/VIII в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка знаходиться в адміністративних межах Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту.
Зобов'язати Великохутірську сільську раду Золотоніського району Черкаської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 25.11.2021 з усіма доданими документами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка знаходиться на території Великохутірської сільської ради, та у порядку, визначеному законодавством, прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 661 (шістсот шістдесят одна) грн 60 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
2) відповідач - Великохутірська сільська рада Золотоніського району Черкаської області (19854, Черкаська область, Золотоніський район, с. Великий Хутір, вул. Куниці С., 10, код ЄДРПОУ 34238349).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 26.07.2022.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК