ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
07 грудня 2009 року 15:45 № 2а-3062/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі Бистрик О.С., за участю представника позивача -ОСОБА_1, представника відповідача -Григор'євої М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління міграційної служби в м. Києві про скасування неправомірного рішення та зобов'язання вчинити дії.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 19 березня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст. 167 КАС України.
Громадянин Афганістану ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Управління міграційної служби в м. Києві про скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, викладене у повідомленні №40 від 05.03.2009 року та зобов'язання відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Позивач також зазначив, що не може повернутись на батьківщину через загрозу переслідувань у зв'язку з національною належністю та належністю до певної соціальної групи, а саме групи людей які безпідставно підозрюються талібами у збройному протистоянні.
Заперечуючи проти позову, представник відповідача подав до суду письмові заперечення на позов та у судовому засіданні зазначив, що підтвердження інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю чи політичними поглядами позивача виявлено не було. Жодних обґрунтованих фактів переслідувань або загрози переслідувань на свою адресу заявник не навів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.
Громадянин Афганістану ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 за національністю хазара, за віросповіданням -мусульманин-шиїт.
Відповідно до матеріалів особової справи позивач перетнув кордон України 13.01.2009 року нелегально. 12.02.2009 року позивач звернувся до Управління міграційної служби в м. Києві із заявою про надання статусу біженця.
У позовній заяві та у судовому засіданні позивач зазначив, що на території Афганістану йому загрожують можливі переслідування через те, що у районі де він проживав більшість населення пуштуни і більша половина цих людей - таліби чи їх прихильники які вважають шиїтів віровідступниками і звинувачують їх у збройному протистоянні талібам.
Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону України «Про біженців»(далі -Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
До компетенції органів міграційної служби статтею 7 вказаного Закону віднесено повноваження, зокрема щодо: прийняття заяв від іноземців та осіб без громадянства про надання їм статусу біженця у порядку, передбаченому цим Законом; прийняття рішень про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біженця; розгляд заяв про надання статусу біженця та підготовка письмового висновку щодо надання або відмови у наданні статусу біженця.
Відповідно до абзацу 1 ст. 12 Закону орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Відповідно до абзацу 6 статті 12 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У відповідності до статті 13 Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, повідомленої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.
Наказом начальника Управління міграційної служби у м. Києві №132 від 05.03.2009 року позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця відповідно до ст. 12 Закону на підставі письмового висновку провідного спеціаліста відділу у справах біженців.
Відповідно до частин 1,2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до положень Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»з метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Враховуючи викладене, суд приймає до уваги, як орієнтир, Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Як свідчать матеріали справи, на співбесіді 26.02.2009 року заявник зазначив, що повернення до Афганістану є небезпечним для нього, оскільки на Батьківщині таліби вбили його двоюрідного брата, а його в грудні 2008 року викрадали та піддавали жорстоким тортурам, підозрюючи в збройному протистоянні та володінні інформацією про якусь зброю, до якої він не має ніякого відношення. Разом з тим, обставини на які посилався позивач у заяві про надання статусу біженця не узгоджуються з тими, які зафіксовані на співбесіді, крім того на співбесіді заявник не зміг назвати жодної конкретної дати, про які ним було зазначено під час заповнення анкети. Аналіз матеріалів особової справи свідчить про те, що заявник не навів жодного конкретного факту про побоювання утисків особисто до нього в країні громадянської належності. Заявник не навів також будь-якої аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідають вимогам абзацу другого статті 1 Закону.
За результатами співбесіди 05.03.2009 року провідним спеціалістом відділу у справах біженців Управління міграційної служби м. Києва було підготовлено письмовий висновок про доцільність прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Афганістану ОСОБА_3.
Відповідно до Позиції ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців»факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і письмові. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу компетентного органу у правдивості своїх фактичних тверджень.
Посилання представника позивача на те, що при поверненні його довірителя на Батьківщину можуть мати місце обґрунтовані побоювання зазнати переслідування, суд не може прийняти до уваги, оскільки вони не підтверджуються ніякими достовірними доводами і носять характер припущення.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем правомірно винесений наказ №132 від 05.03.2009 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця ОСОБА_3, громадянину Афганістану, оскільки заявником не було надано переконливих доказів того, що він може стати жертвою переслідувань в Афганістані за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Оскільки відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України «Про біженців», підстави для визнання його дій неправомірними відсутні.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -11.12.2009 року.
Суддя А.С. Мазур