ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
15 січня 2010 року 11:10 № 2а-9756/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі Бистрик О.С., за участю: позивача - ОСОБА_1
представника позивача -ОСОБА_2
представника відповідача -Набока В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державного казначейства України
про стягнення оплати за лікарняним листком та відшкодування моральної шкоди
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного казначейства України про стягнення оплати за лікарняним листком та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з лютого 2006 року працював на посаді першого заступника голови Державного казначейства України і 8 липня 2009 року його було звільнено із займаної посади відповідно до ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Під час здійснення процедури звільнення відповідно до чинного законодавства, яке регулює питання призначення та звільнення заступників голови Державного казначейства України, він захворів і йому 08.07.2009 року було видано листок непрацездатності серії АБО № 999845 до 22.07.2009 року. Проте, після виходу з лікарняного працівниками Державного казначейства України йому було відмовлено в прийнятті до оплати вказаного листка непрацездатності, а на його заяву від 23.07.2009 року адресовану голові Державного казначейства України Слюз Т.Я. він отримав письмову відповідь за підписом заступника голови Державного казначейства України Т.Г. Грицун від 31.07.2009 року про те, що відповідач немає законних підстав здійснювати оплату лікарняного листка за період з 08.07.2009 року по 22.07.2009 року, оскільки 08.07.2009 року він перебував на робочому місці та за цей день було виплачено заробітну плату згідно табелю обліку робочого часу. Окрім того, у вказаному листі повідомлено, що за дорученням голови Державного казначейства України 27.07.2009 року на його платіжну картку зараховано готівкові кошти у сумі 4 258 грн 60 коп., що особисто надані головою Державного казначейства України Слюз Т.І., які дорівнюють оплаті періоду лікарняного з 09.07.2009 року по 22.07.2009 року, виходячи із середньомісячного заробітку за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб. Вважаючи такі дії відповідача незаконними, здійсненими в порушення вимог трудового законодавства, зокрема ст.ст. 47, 116 КЗпП України, просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на його користь 4 684 грн 46 коп. -виплати по листку непрацездатності, а також відшкодувати заподіяну йому моральну шкоду в розмірі 20000 грн 00 коп.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та пояснив, що належних виплат по листку непрацездатності, виданому 08.07.2009 року, здійснено відповідачем не було, крім того, відповідач поширив без його згоди інформацію про його особистий рахунок, а про факт перерахунку йому коштів, особисто наданих Слюз Т.І., природа і підстави сплати яких не зрозумілі, стало відомо і в обслуговуючому банку, і в самій установі Державного казначейства України необмеженому колу осіб. Зазначені обставини призвели до моральних страждань позивача, які виразились у тому, що позивач перебуває у стресовому стані, постраждав його авторитет, принижено його честь і гідність, через спірну ситуацію багато працівників стало уникати спілкування з ним. Також просив стягнути з відповідача на його користь 5 000 грн. 00 коп. судових витрат, а саме витрат на правову допомогу.
Заперечуючи проти позову, представник Державного казначейства України у письмових запереченнях та поясненнях, наданих у судових засіданнях, зазначив, що позивач був звільнений з роботи 08.07.2009 року згідно наказу Державного казначейства України № 380-к. У цей день ОСОБА_1 перебував на роботі, про що свідчить табель обліку робочого часу, і йому було виплачено заробітну плату, про перебування на лікарняному позивач відповідача не повідомляв. Оскільки трудові відносини між позивачем та відповідачем були фактично припинені, підстав для оплати листка непрацездатності за рахунок бюджетних коштів, на думку відповідача, немає. Що ж стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то представник відповідача зазначив, що чинне законодавство не передбачає відшкодування моральної шкоди у даних правовідносинах, крім того, позивачем не надано доказів заподіяння такої останньому. Крім того, посилався на те, що доводи позивача про поширення інформації щодо його особистого рахунку серед необмеженого кола осіб не відповідають дійсності, оскільки позивачем не зазначено доказів на підтвердження таких фактів, а у листі, надісланому Державним казначейством України на адресу позивача від 31.07.2009 року, зазначено ідентифікаційний номер платіжної картки, а не інформацію про особистий рахунок позивача. У зв'язку з наведеним, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судом встановлено, що з 23.03.1998 року по 08.07.2009 року ОСОБА_1 працював у Державному казначействі України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів від 08.07.2009 року № 763-р ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника голови Державного казначейства України у зв'язку з несумлінним виконанням своїх обов'язків -порушенням Присяги державного службовця (пункт 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу»). На підставі вказаного розпорядження Державним казначейством України видано наказ від 08.07.2009 року № 380-к про звільнення ОСОБА_1 08.07.2009 року з посади першого заступника голови Державного казначейства України у зв'язку з несумлінним виконанням своїх обов'язків -порушенням Присяги державного службовця згідно з п. 6 ч.1 статті 30 Закону України «Про державну службу»з виплатою грошової компенсації за 26 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 22.03.2008 року по 21.03.2009 року, за 7 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 22.03.2009 року по 08.07.2009 року та за 50 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за 2000, 2001, 2002, 2003, 2008, 2009 роки, всього -83 календарних дні відповідно до ст.24 Закону України «Про відпустки». Здійснення розрахунку при звільненні підтверджено довідкою Державного казначейства України, виданою ОСОБА_1 11.09.2009 року, яку долучено до матеріалів справи.
Відповідно до табеля обліку робочого часу, долученого до матеріалів справи, ОСОБА_1 08.07.2009 року перебував на роботі, проте цього ж дня йому було видано листок непрацездатності серії АБО № 999845, у якому значиться звільнення від роботи ОСОБА_1 з 08.07.2009 року по 22.07.2009 року.
Під час перебування позивача на лікарняному розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 року № 814-р внесено зміни до розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 року № 763-р, а саме слова «у зв'язку з несумлінним виконанням своїх обов'язків -порушенням Присяги державного службовця (пункт 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу»)»замінено словами «за власним бажанням».
На підставі вищевказаного розпорядження КМУ згідно наказу Державного казначейства України від 23.07.2009 року № 406-к внесено зміни до наказу Державного казначейства України від 08.07.2009 року, в якому слова у зв'язку з несумлінним виконанням своїх обов'язків -порушенням Присяги державного службовця згідно з п. 6 ч.1 статті 30 Закону України «Про державну службу»замінено словами «за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України».
23.07.2009 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім'я голови Державного казначейства України Слюз Т.Я. про надання вказівки прийняти до оплати листок непрацездатності з 08.07.2009 року по 22.07.2009 року, оскільки управлінням персоналу у вчиненні таких дій йому було відмовлено.
28.07.2009 року Першому віце-прем'єр-міністрові України О.В. Турчинову була надіслана службова записка Міністра Кабінету Міністрів України Крупка П.М. з пропозицією дати доручення щодо вирішення питання щодо неприйняття до оплати листка непрацездатності ОСОБА_1 за період з 08.07.2009 року по 22.07.2009 року, так як на час прийняття рішення Уряду про його звільнення він хворів і тому фактичною датою його звільнення має бути день виходу з лікарняного, що і має бути відрегульовано відповідним наказом за місцем роботи, внаслідок чого немає підстав не приймати за місцем роботи до оплати вказаний листок непрацездатності.
На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 31.07.2009 року № 43092/1/1-09 до доповідної записки Міністра Кабінету Міністрів України від 28.07.2009 року листом від 31.07.2009 року за підписом заступника голови Державного казначейства України Грицун Т.Г. позивачу повідомлено про те, що в день звільнення з роботи він перебував на робочому місці, за цей день згідно табелю робочого часу виплачено заробітну плату, а тому Державне казначейство України не має законодавчих підстав за рахунок бюджетних коштів здійснювати оплату листка непрацездатності за період з 08.07.2009 року по 22.07.2009 року. При цьому, позивачу листом повідомлено, що за дорученням голови Державного казначейства України Слюз Т.Я. 27.07.2009 року на його платіжну картку зараховано готівкові кошти у сумі 4258 грн 60 коп., що особисто надані нею і ці кошти дорівнюють оплаті періоду з 09.07.2009 року по 22.07.2009 року, виходячи із середньомісячного заробітку за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб та на підтвердження інформації викладеної у зазначеному листі додано квитанцію №35393.
Разом з тим, зі змісту вказаної квитанції вбачається про зарахування 27.07.2009 року коштів на платіжну картку ОСОБА_1 у розмірі 4 258 грн 60 коп., при цьому дійти висновку, що такий перерахунок проводився Державним казначейством України не можливо, що також підтвердив у судовому засіданні представник відповідача.
Таким чином, судом встановлено, що Державним казначейством України не приймався до оплати листок непрацездатності серії АБО № 999845 про перебування на лікуванні ОСОБА_1 з 08.07.2009 року по 22.07.2009 року.
Стаття 19 Конституції України вимагає від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону України № 2240-III від 18.01.2001 року «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.
Страхувальник зобов'язаний, зокрема, надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»(п.3 ч.2 ст. 27 вказаного Закону).
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 29 вищевказаного Закону застраховані особи мають право отримувати у разі настання страхового випадку матеріальне забезпечення та соціальні послуги, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 2 Закону України від 11.01.2001 року № 2213-III «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування»встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
У судовому засіданні представник відповідача вказав на відсутність жодних документальних доказів на підтвердження здійснення у встановленому порядку розрахунку за листком непрацездатності позивача, при цьому стверджувати про джерело походження коштів, що були перераховані позивачу відповідно до квитанції № 35393 можливості немає, оскільки через бухгалтерію відповідача такий платіж не проходив.
Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій.
За таких обставин суд доходить висновку, що позов у частині стягнення оплати за листком непрацездатності у розмірі 4 684 грн 46 коп. підлягає задоволенню, з урахуванням вимог статей 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»та у порядку встановленому статтею 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування»за весь період до відновлення працездатності, тобто, виходячи з розрахунку 11 робочих днів тимчасової непрацездатності позивача.
Щодо посилань позивача на неправомірність дій відповідача в частині збирання та поширення інформації про нього, то суд звертає увагу позивача на те, що характер даних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу) і виходить за межі публічно-правового спору. Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»від 27 лютого 2009 №1 вказав, що справи зазначеної категорії не можуть розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі спори не мають публічно-правового характеру, навіть якщо стороною в ньому виступає суб'єкт владних повноважень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, заподіяної відповідачем, позивач зазначив, що така шкода була заподіяна йому внаслідок нездійснення належних розрахунків працівникові при звільненні, зокрема по листку непрацездатності, та внаслідок поширення відповідачем інформації стосовно реквізитів його рахунків та перерахунку відповідачем платежу на його особистий рахунок, без відповідного цільового призначення. У результаті таких дій відповідача постраждав авторитет позивача, принижено його честь, гідність, ділову репутацію, порушено нормальні життєві зв'язки з особами, з якими він раніше працював, зазначені події кидають тінь на репутацію позивача і призвели до того, що він змушений витрачати час на доказування своєї правоти, ситуація, що склалася може в подальшому вплинути на можливість працювати на теперішньому місці роботи позивача.
З'ясувавши фактичні обставини справи, давши оцінку поясненням позивача щодо обґрунтування заподіяння йому відповідачем моральних страждань чи втрат немайнового характеру, врахувавши роз'яснення, надані Пленумом Верховного Суду України в постанові № 4 від 31.03.1995 року (із змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд дійшов висновку, що такі позовні вимоги необґрунтовані і не підтверджені будь-якими фактами, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
При цьому, позивач у процесі розгляду справи доповнив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 5 000 грн 00 коп. витрат на правову допомогу, на підтвердження чого суду було надано договір про надання юридичних послуг № 03/08-09 від 03.08.2009 року, акт виконаних робіт № 30-10/09 від 30.10.2009 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 08/09.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 90, 94 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 4 684 грн 46 коп. - виплату за листком непрацездатності, виданим 08.07.2009 року серії АБО № 999845.
Стягнути з Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 948 грн 86 коп. за рахунок коштів державного бюджету України.
У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлений 27.01.2010 р.
Суддя А.С. Мазур
Суддя А.С. Мазур