25 липня 2022 року м. Житомир справа № 240/1169/22
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2, яка полягає у не здійсненні нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 05.10.2021 по 13.12.2021р.
Позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.10.2021року звільнений з військової служби. Відповідач в день звільнення зі служби протиправно не виплатив йому грошову компенсацію за речове майно у розмірі 33114,21грн. Вказані кошти Позивачу були виплачені лише 13.12.2021року шляхом їх перерахування на банківський рахунок АТ КБ "ПРИВАТБАНК".
На думку Позивача, такий несвоєчасний розрахунок є підставою для стягнення з Відповідача середнього заробітку за таку затримку в розмірі 33114,21грн.
Ухвалою суду від 18.01.2022року було відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
23.03.2022 року до суду надійшов відзив Відповідача, Військової частини НОМЕР_2, на позовну заяву, в якому зазначено, що застосування ч.1 ст.9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на яку посилається Позивач, регулює виключно забезпечення військовослужбовців, і жодним чином не стосується звільнених осіб, які перебувають в запасі, або у відставці.
27.06.2022року до суду надійшла заява Позивача про збільшення позовних вимог, в якій просить:
- стягнути з військової частини НОМЕР_2 на його користь середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (компенсації за речове майно в сумі 33114,21) за період з 05.10.2021 року по 13.12.2021 року в сумі 38212,89грн.
Розглянувши в порядку письмового провадження подані Позивачем документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов частково підлягає задоволенню за таких підстав.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо соціального та правового захисту військовослужбовців, в тому числі при звільненні їх зі служби, регулюються правовими нормами Закону України від 20 грудня 1991 року N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон N 2011-XII), в редакції що були чинні на день виникнення спору.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 і наказом від 05.10.2021 р. звільнений у запас Збройних Сил України (а.с.12).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні з військової служби Позивачу не була виплачена грошова компенсація за не отримане речове майно. Такі кошти на загальну суму 33114,21грн. Відповідач виплатив Позивачу лише 13.12.2021року.
Суть спору між сторонами по даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності підстав для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, у вигляді виплати Позивачу середнього заробітку за весь період затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби 05.10.2021року, а саме щодо невиплати грошової компенсації за не отримане речове майно з 05.10.2021року по 13.12.2021р.
Суд враховує, що відповідно до п.27 Порядку N 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Суд погоджується з доводами представника Відповідача, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Разом з тим, Верховним Судом в постанові від 30 листопада 2020 р. у справі N480/3105/19 зроблено висновок, що компенсацію за не отримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум при звільненні.
В розумінні вимог ст.242 КАС України при виборі і застосуванні до спірних правовідносин суд враховує такий висновок Верховного Суду.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати компенсації за не отримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Безспірно, за приписами ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
При вирішенні спору суд враховує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі N761/9584/15-ц (провадження N 14-623цс18) дійшла висновку, що оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати Позивач, та за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням N 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд враховує, що за приписами ч.2 ст.117 Кодексу законів про працю розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд враховує, що Відповідачем за власною ініціативою була перерахована сума такої грошової компенсації за речове майно і реально Позивачу сплачено 33114,21грн.
Суд враховує, що Відповідачем в день звільнення зі служби Позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку в розмірі 19383,57грн., грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки в розмірі 46520,57грн., матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань в розмірі 16614,49грн., одноразову грошову допомогу в розмірі 83072,44грн.
З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями самого Позивача та Відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності Відповідача за прострочення ним належних при звільненні Позивача виплат шляхом стягнення з Відповідача 12000,00грн. відшкодування середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби.
Підстави, передбачені ст.ст.139-143 КАС України, для відшкодування або стягнення судових витрат по даній справі, відсутні.
Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково, стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 12000,00грн. відшкодування середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Ф. Нагірняк