26 липня 2022 року м. Житомир справа № 240/41288/21
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом військової частини 3030 Національної гвардії України до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
встановив:
Військова частина 3030 Національної гвардії України звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 16807,16 грн.
В обґрунтування позову посилається на те, що 03.11.2021 на підставі наказу командира військової частини 3030 №219 о/с відповідача було звільнено з військової служби та виключено зі списків військової частини. Під час проходження служби відповідач забезпечувався речовим майном. Станом на день звільнення відповідач не розрахувався з позивачем в повному обсязі, за даними бухгалтерського обліку за відповідачем рахується заборгованість у сумі 16807,16 грн за передчасне розірвання контракту та за предмети речового майна, строки експлуатації яких не закінчився. Позивач стверджує, що відповідач усвідомлював наявність заборгованості, про, що свідчать його особисті підписи на розрахунку на видачу грошового забезпечення та довідці-розрахунку на утримання вартості речового майна.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Копію ухвали суду від 15.12.2021 надіслано на адресу відповідача, яка вказана в матеріалах справи.
Ухвала суду повернулась на адресу суду як не вручена з незалежних від суду причин.
Відповідно до частини 10 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвала про відкриття провадження у справі постановляється з додержанням вимог статті 126 цього Кодексу.
Згідно частин 8, 11 статті 126 КАС України вважається, що повістку вручено, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Враховуючи вищевикладене та керуючись положеннями частини 6 статті 7, частини 11 статті 126 КАС України ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи вважається врученою належним чином, оскільки судом було дотримано всіх необхідних вимог щодо своєчасного повідомлення, зокрема, відповідача про здійснення розгляду даної справи.
Крім того, 24.06.2022 судом було опубліковано оголошення на офіційному веб-порталі судової влади з метою повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та встановлення строку для подання відзиву.
Відповідач у строк, визначений ч.5 ст.162, ч.1 ст.261 КАС України та встановлений ухвалою суду від 15.12.2021 відзив на адміністративний позов не надіслав.
Положеннями статті 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Відповідачем клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву подано не було.
Частиною 6 статті 162 КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною четвертою статті 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Як встановлено судом, наказом командира військової частини 3030 №219 о/с від 03.11.2021 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби в запас.
У наказі вказано, згідно з інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом МВС України від 15.03.2018 №200, провести стягнення одноразової грошової допомоги при укладенні першого контракту пропорційно повним календарним місяцям служби, які залишились до закінчення дії контракту в сумі 1218,87 грн, та стягнути кошти за предмети речового майна строк експлуатації яких не закінчився в сумі 15 588,29 грн.
Довідкою-розрахунком військової частини № 20 від 01.06.2021 та претензією №14 від 03.11.2021 підтверджується відсутність факту утримання з ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 16807,16 грн та наявність факту обізнаності відповідача про таку заборгованість.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 2 статті 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Також згідно п.2 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Пунктом 17 частини 1 статті 3 КАС України встановлено, що публічною службою є, серед іншого, військова служба.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Частиною 3 статті 6 КАС передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори з приводу прийняття громадян на військову службу, її проходження, звільнення з військової служби.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №818/1688/16 вказано, що спори щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень віднесено до розгляду в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, військова частина звернулася до суду з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі позивача матеріальні збитки в розмірі 16807,16 грн, зумовлені нестачею речового майна, яке було видано відповідачу та утримання заборгованості із грошового забезпечення.
Суд зазначає, що вирішення питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача збитків, спричинених ним державі під час проходження військової служби, нерозривно пов'язане з наданням судом оцінки правомірності наказу командира військової частини, тобто наказу суб'єкта владних повноважень, про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності.
Так, загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі ст.9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до ст.11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Статтею 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Стаття 26 Статуту визначає, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно з пунктами 1 та 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР, це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України. Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Приписами п.3 Розділу І Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.
Згідно п.4 Розділу І Положення встановлено, що відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду.
Відповідно до п.13 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі, зокрема, недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.
Отже, до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.
Як встановлено судом, наказом командира військової частини 3030 №219 о/с від 03.11.2021 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби в запас.
У наказі вказано, згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом МВС України від 15.03.2018 №200, провести стягнення одноразової грошової допомоги при укладенні першого контракту пропорційно повним календарним місяцям служби, які залишились до закінчення дії контракту в сумі 1218,87 грн, та стягнути кошти за предмети речового майна строк експлуатації яких не закінчився в сумі 15588,29 грн.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі Закон №2011).
Згідно пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №2011 дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Абзацом 2 частини 1 статті 91 Закону №2011 передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №768/28898, затверджена Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі - Порядок №232).
Згідно абзацу 7 пункту 4 розділу ІІІ Порядку №232 у разі звільнення з військової служби осіб офіцерського складу, сержантського і старшинського складу та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту, засудженням особи до позбавлення волі або обмеженням волі за вироком суду, що набрав законної сили, вартість виданих їм предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, утримується з урахуванням зносу та проводяться взаєморозрахунки в разі неотримання військовослужбовцем речового майна, право на отримання якого наступило за час проходження служби.
Враховуючи, що відповідач був звільнений з військової служби у зв'язку із набранням законної сили обвинувальним вироком суду, він зобов'язаний відшкодувати суму вартості виданих йому предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися та одноразової грошової допомоги.
Будь-яких заперечень щодо нарахованої суми вартості речей, строки носіння яких не закінчилися та нарахування суми компенсації використаної відпустки відповідач не висловив. Відзиву на позов з обґрунтуванням своєї правової позиції також не надав.
З нарахованими сумами позивач ознайомлений, погоджується та зобов'язується сплатити, про що свідчить підпис ОСОБА_1 на претензії від 03.11.2021 №14.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь військової частини 3030 суми 16807, 16 грн на підставі наказу командира військової частини від 03.11.2021 №219.
Суд зауважує, що підстави для розподілу судових витрат не має, оскільки згідно ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_1 ) на користь військової частини 3030 Національної гвардії України (проспект Повітрофлотський,24, м.Київ, 03049, ЄДРПОУ 23313859) 1218,87 грнза не дослужений період першого контракту пропорційно часу, який залишився до закінчення дії контракту.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини 3030 Національної гвардії України 15588,29 грн заборгованості за отримане речове майно, строки експлуатації (носіння) яких не закінчилися.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва