Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 липня 2022 року Справа№200/14379/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бєломєстнова О.Ю.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
27.10.2021 року позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 1348610, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3), у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2014 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії, та виплатити заборгованість пенсії з 01.07.2014 року.
В обґрунтування позову зазначив, що він є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою. Однак виплату йому пенсії припинено без законних для цього підстав з 01.07.2014 року. Таким чином, орган Пенсійного фонду безпідставно не виплачує йому пенсію та на теперішній час продовжує порушувати його право на пенсію.
Ухвалою суду від 01.11.2021 року визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та поновлено пропущений строк звернення з позовом до адміністративного суду. Відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 18.01.2022 року замінено первісного відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на належного відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ: 20490012; місцезнаходження: м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158 Б).
18.02.2022 року відповідач через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов у якому зазначив, що у березні 2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою від 28.03.2017 року про запит пенсійної справи з іншого району. Відповідно до атестату №1769 Красноармійського об'єднаного УПФУ в Донецькій області пенсія позивачу виплачена по 31.01.2015 року. У відповідності до розпорядження №655442 від 12.04.2017 року Шевченківського об'єднаного УПФУ м. Запоріжжя позивача взято на облік з 01.02.2015 року. Заборгованість з пенсії за період з 01.02.2015 року по 31.05.2017 року виплачена позивачу в червні 2017 року. Відповідач виплачував позивачу пенсію по 30.09.2017 року. Починаючи з 01.10.2017 року виплату пенсії позивачу припинено на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення), припинення соціальних виплат або відмови у призначенні (відновленні) пенсії внутрішньо переміщеним особам районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 05.09.2017 року №27 у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання за адресою вказаною у заяві. Вважає, що позовні вимоги щодо поновлення пенсії з 01.07.2014 року задоволенню не підлягають, оскільки відповідач виплачував позивачу пенсію з 01.02.2015 року по 30.09.2017 року. Крім того, зазначає, що позивачем було пропущено строк звернення до суду з даним позовом, оскільки звернувся у жовтні 2021 року, хоча дізнався про порушення свого права у жовтні 2017 року.
У зв'язку з наведеним просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.
З 31.01.2022 року по 28.02.2022 року суддя перебував у відпустці. Після її завершення у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, рішенням Ради суддів України №9 від 24.02.2022, наказом голови Донецького окружного адміністративного суду №14/І-г від 26.02.2022 про запровадження особливого режиму роботи суду, у встановлений КАС України строк рішення по справі з поважних причин не було прийнято. Справу розглянуто у розумний строк після виникнення можливості для цього.
Дослідивши подані сторонами документи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 04.09.1997 року, та довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.03.2017 року №0000155630.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ: 20490012) є суб'єктом владних повноважень, основним завданням якого згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Згідно атестату №1769 Красноармійського об'єднаного УПФУ в Донецькій області позивач перебував на обліку у цьому органі ПФУ, пенсія позивачу була виплачена по 31.01.2015 року.
На обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як одержувач пенсії за віком та внутрішньо переміщена особа позивач перебуває з 01.02.2015 року.
Судом встановлено, що відповідач виплачував позивачу пенсію по 30.09.2017 року.
З 01.10.2017 року виплату пенсії позивачу припинено на підставі протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення), припинення соціальних виплат або відмови у призначенні (відновленні) пенсії внутрішньо переміщеним особам районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 05.09.2017 року №27 у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання за адресою вказаною у заяві.
Судом не встановлено прийняття органами ПФУ окремого рішення про припинення виплати пенсії позивачу.
Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачеві з підстав, які не передбачені ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що дана справа є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (№ Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04.09.2018 року, а саме позивач:
1) є громадянином України;
2) має статус внутрішньо переміщеної особи;
3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону № 1058-IV.
Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.
Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.
Згідно ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з пунктом 1 Постанови КМУ “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом № 1058-IV, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 49 Закону № 1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що управління Пенсійного фонду має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.
Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу призупинена відповідачем у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання за адресою вказаною у заяві.
Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.
Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.
Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.
Більш того, згідно частини 2 статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади” № 8 від 13 червня 2007 року зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 КАС України).
Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров'я”. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах “Пічкур проти України”, “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.
Частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.10.2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).
Згідно положень ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Судом встановлено, що відповідач виплачував позивачу пенсію по 30.09.2017 року. У зв'язку з наведеним, суд приходить до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області протиправно не виплачуються пенсійні виплати позивачу з 01.10.2017 року.
Разом з тим, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2014 року, тому у цій частині (до 01.10.2017 року) позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З метою повного захисту порушеного права позивача, суд прийшов до висновку, що підлягає визнанню протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії з 01.10.2017 року, а порушені права - захисту шляхом зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.10.2017 року зі сплатою заборгованості по ній.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог позивача.
Окрім того, позивач у позовних вимогах просив суд допустити рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць. Вирішуючи питання щодо можливості звернення рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць суд зазначає наступне.
Нормами ст. 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Метою допущення часткового виконання судового рішення до набрання законної сили таким рішенням у повному обсязі є забезпечення позивача коштами, що необхідні для його життєдіяльності у найближчий час, до початку надходження регулярних платежів.
Предметом спору у даній справі є не поточні пенсійні виплати, а заборгованість, що виникла перед позивачем раніше. Тому допущення рішення до негайного виконання у даному випадку не відповідає меті даного процесуального інституту.
Крім того, таке допущення передбачене статтею 371 КАС України для рішень у справах, у яких предметом спору є стягнення певної суми, а не зобов'язання вчинити певні дії, як у даній справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.11.2021 року сплату судового збору за подання до суду позовної заяви відстрочено до ухвалення судового рішення у справі. У зв'язку з тим, що позивач не сплачував судовий збір при зверненні до суду, при частковому задоволенні позову він підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на користь Державного бюджету України у розмірі 454,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.10.2017 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ: 20490012; місцезнаходження: м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158 Б) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) нарахування та виплату пенсії з 01.10.2017 року та сплатити заборгованість.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ: 20490012; місцезнаходження: м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158 Б) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
Повний текст судового рішення складено та підписано 26 липня 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/)
Суддя Бєломєстнов О.Ю.