Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 липня 2022 року Справа№200/12803/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_5 про визнання дій (бездіяльності) протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
29 вересня 2021 року позивач, ОСОБА_1 , подав до суду адміністративний позов до відповідача, Військової частини НОМЕР_5, про:
- визнати протиправними дій (бездіяльності) Військової частини НОМЕР_5, яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 2016 по 2017 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_5 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 , яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2016-2017 роки, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_5 виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплаченої частини одноразової грошової допомоги під час проходження військової служби за період за 2016- 2017 рік.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести нарахування та виплатити не отримані кошти, які входили до складу допомоги на вирішення соціально-побутових питань з включенням до складу останньої щомісячної додаткової грошової винагороди виплата, якої передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, але відповіді так і не отримав.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Свою позицію обґрунтував тим, що відповідно до пункту 8 Інструкції про розмір і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України, яка затверджена наказом Міністра оборони України №595 від 15 листопада 2010 року «Про затвердження Інструкції про розмір і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України», щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Позивач отримав матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік в сумі 4180,75 гривень. Проте підстав для нарахування матеріальної допомоги в 2017 році не має, так як відповідної заяви не було надано, а тому не виконано пункт 33.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказу Міністра оборони України №260 від 08.11.2008 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», яка діяла на момент проходження позивачем військової служби.
05 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
05 жовтня 2021 року від Військової частини НОМЕР_5 витребувані докази.
06 грудня 2021 року вирішено провести розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін 23 грудня 2021 року.
08 грудня 2021 року виправлена описка в ухвалі від 06 грудня 2021 року.
29 грудня 2021 року від Міністерства оборони України витребувані докази.
29 грудня 2021 року замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
20 січня 2022 року від Міністерства оборони України повторно витребувані докази.
20 січня 2022 року від Військової частини НОМЕР_5 повторно витребувані докази.
22 лютого 2022 року закрито підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 березня 2022 року.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб, тобто до 25.04.2022.
21.04.2022 на засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 18.04.2022 №259 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».
Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 на 30 діб.
Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджений Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжений з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
16 березня 2022 року судове засідання у справі не відбулось у зв'язку з введенням воєнного стану та веденням активних бойових дій на території Донецької області, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці учасників справи.
Згідно з опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року, судам України рекомендовано за можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя.
Донецький окружний адміністративний суд продовжує свою роботу у дистанційному режимі.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Позивач відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 13 серпня 2015 року, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_4 , виданого 21 червня 1999 року, записи:
№11 - 25 лютого 2016 року на підставі контракту прийнятий на службу за контрактом у Збройні Сили України;
№12 - 26 квітня 2017 року на підставі наказу командира воїнської частини НОМЕР_5 від 26.04.17 №112 звільнений в запас п.п. «Б» п.1 ч.6 ст. 26 Закону України Про ВО та ВС.
17 липня 2021 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_5 із заявою про нарахування та виплату не отриманих коштів, які входили до складу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення за період з 2016 по 2017 роки, компенсацію за невикористані дні відпустки та індексацію грошового забезпечення.
10 лютого 2022 року відповідно до довідки-розрахунку №13 Військової частини НОМЕР_5 матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік ОСОБА_1 була виплачена у розмірі 4180,75 гривень, в 2017 році матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не виплачувалась (рапорт на виплату матеріальної допомоги за 2017 рік ОСОБА_1 не подавав).
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із статтею 40 Закону №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Частинами 2-4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Приписами пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Постанова №889) щомісячну додаткову грошову винагороду установлено:
1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 01 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно із пунктом 2 Постанови №889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
На виконання Постанови №889 Міністр оборони України наказом від 15 листопада 2010 року №595 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2010 року за №1194/18489, затвердив Інструкцію про розміри і порядок виплати військовослужбовцям, які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил України, щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - Інструкцію №595).
Пунктами 8, 9 Інструкції №595 встановлено, що щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розміри щомісячної додаткової грошової винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Наказом Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року №550 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2016 року за № 1470/29600, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Інструкцію №550) та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України».
Пунктами 8-9 Інструкції №550 встановлено, що щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри щомісячної додаткової грошової винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Правила виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначені Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за №638/15329, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Інструкція № 260).
Відповідно до пункту 33.1 Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 33.2 Інструкції №260 матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Пунктом 33.3 Інструкції №260 передбачено, що розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 по справі №825/997/17 звернула увагу на те, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути звужена нормами підзаконних нормативно-правових актів.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Зі змісту Постанови №889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону №2011-ХІІ та Постанови №889, а не Інструкцій №595 та 550.
Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється допомога на вирішення соціально-побутових питань.
За наслідками судового розгляду встановлено, що згідно з довідкою-розрахунком, яка надана Військовою частиною НОМЕР_5, позивачу була виплачена матеріальна допомога на вирішення соціально побутових питань за 2016 рік у розмірі 4180,75 гривень без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди. В 2017 році ОСОБА_1 матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не виплачувалась, тому шо рапорт на виплату за 2017 рік позивач не подавав.
Суд звертає увагу на те, що докази, які б підтверджували, що позивач звертався до відповідача із рапортом про надання йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2017 році матеріали справи не містять, а відповідач про подання такого рапорту заперечує.
Крім того, суд зауважує, що розділ XXXIII «Правила виплати матеріальної допомоги» Інструкції №260 не містить норм щодо обов'язку виплатипри звільненні матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що розрахунок грошової допомоги на вирішення соціально побутових питань позивача повинен був проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди лише за 2016 рік, виходячи з того, що в 2017 році позивач не подавав рапорт про надання йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за місцем служби.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 159, 205, 241-246, 250, 251, 255, 262, 291, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до Військової частини НОМЕР_5 (місце знаходження: АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_6, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3) про визнання дій (бездіяльності) протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 щодо не здійснення ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_5 здійснити перерахунок та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік ОСОБА_1 , з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складений 25 липня 2022 року.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.І. Циганенко