Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 липня 2022 року Справа№200/3402/22
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Аляб'єва І.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дружківської міської ради про визнання дій протиправними та стягнення допомоги,-
У лютому 2022 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначає, що відповідач в порушення вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 сплатив їй щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у меншому розмірі, ніж встановлений Законом, а саме у розмірі 1491 грн., що встановлений додатком до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325.
Вважаючи свої права порушеними, просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій за 2021 рік згідно ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
- стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі 7354,00 грн;
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.
Ухвалою суду від 16.06.2022 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін до судового засідання).
Відповідач відзиву до судового засідання 18.07.2022 не надав.
Копія ухвали суду від 16.06.2022 та позовна заява надіслана на електронну адресу відповідача. Автоматично підтверджено, що Повідомлення успішно доставлено за адресою 26010987@mail.gov.ua.
Зі змісту статті 79 КАС України вбачається, що відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву.
Таким чином, відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин кваліфіковано судом як визнання позову.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_1 ); перебуває на обліку в Управління соціального захисту населення Дружківської міської ради.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня він має право на одержання разової грошової допомоги.
Вказану допомогу у 2021 році відповідач виплатив йому в розмірі 1491 грн., що встановлений додатком до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325, тобто в меншому розмірі, ніж передбачений ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
На вимогу позивача про перерахунок допомоги до 5 травня за 20021 рік відповідач відмовив листом від 04.02.2022.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV статтю 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною п'ятою, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Пунктом 20 розд. ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» внесені зміни, якими, зокрема вказану норму права викладено в редакції, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 вказані положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними.
Отже, з 22.05.2008- дня набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України підлягали застосуванню положення ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII, пп. 5 п. 63 розд. І якого розд. VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з 01.01.2015 на законодавчому рівні, а саме шляхом закріплення у Бюджетному кодексі України, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, - визнано неконституційними.
При цьому Конституційний Суд України у п. 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 відновлено дію відповідних положень статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV.
На вказані обставини звернута увага Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.01.2021 у зразковій справі № 440/2722/20.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні положення містяться у ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Отже, з 27.02.2020- дня набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України положення ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» діють в редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас є чинною постанова Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325, якою затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, додатком до якого вказаним особам встановлена допомога до 5 травня у меншому розмірі, ніж передбачений цим Законом.
Так, з метою забезпечення виплати у 2021 році разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08.04.2021 325, якою затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань.
Додатком до вказаного Порядку є «Розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"», якими передбачено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах, зокрема учасникам бойових дій - 1491 гривня.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
З огляду на наведене до спірних правовідносин в частині розміру допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не положення додатку до Порядку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325, які йому не відповідають.
Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Отже, у 2021 році позивач мав право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, що становить 8845 грн. (1769 грн. х 5 = 8845 грн.). Проте таку допомогу йому помилково було виплачено в сумі 1491 грн., тобто в меншому розмірі, ніж встановлений законом, чим порушені права позивачки.
Сума недоплаченої позивачу допомоги становить 7354 грн.
З огляду на наведене позивач має право на приведення розміру виплаченої допомоги у відповідність до вимог законодавства шляхом виплати її недоплаченої частини.
Відповідно до ч.ч. 1 й 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Посилання відповідача на самостійне та добровільне усунення порушень прав позивача шляхом прийняття відповідного рішення є неприйнятними, оскільки станом на час розгляду даної справи недоплачена частина допомоги позивачу не виплачена.
Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».
З огляду на наведене порушені права позивача підлягають захисту шляхом, який гарантував би повне їх відновлення та унеможливив би подальше звернення до суду (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вирішуючи спір судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 у зразковій справі № 440/2722/20, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові №280/1765/19 від 04 лютого 2020 року дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Поряд з цим, відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та копію ордера.
Суд зазначає, що позов та додані до нього документи не мають відомостей про опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не містить відомостей про фіксований розмір гонорару та жодних інших вказівок щодо визначення конкретної суми гонорару в даній справі.
Будь-яких інших документів на обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу та доказів на підтвердження їх понесення представником позивача суду не надано.
Враховуючи викладене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає недоведеними та не підтвердженими належним чином розмір заявлених адвокатом витрат на правничу допомогу та реальність їх понесення, з огляду на що в задоволенні позовних вимог в цій частині має бути відмовлено.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Дружківської міської ради (код ЄДРПОУ 26010987, вул.Машинобудівників, 64, м.Дружківка, Донецька область, 84206) про визнання дій протиправними та стягнення допомоги - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Дружківської міської ради в частині невиплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги за 2021 рік як учаснику бойових дій, виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Стягнути з Управління соціального захисту населення Дружківської міської ради (код ЄДРПОУ 26010987, вул.Машинобудівників, 64, м.Дружківка, Донецька область, 84206) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік в розмірі 7354 (сім тисяч триста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення судом складено 26 липня 2022 року.
Суддя І.Г. Аляб'єв