Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 липня 2022 року Справа№200/1995/22
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши в порядку загального позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкаючий за адресою: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, б. 5) про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов'язання вчинити певні дії,
02 лютого 2022 року до Донецького окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) страхових виплат з 01 жовтня 2015 року по 30 листопада 2021 року.
- зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по страховим виплатам за період з 01 жовтня 2015 року по 30 листопада 2021 року.
Ухвалою суду від 03 лютого 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є отримувачем страхових виплат, оскільки 12 листопада 1987 року йому була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 50% безстроково у зв'язку з трудовим каліцтвом, що підтверджується копіями паспорта та довідок МСЕК за № 037414 від 12 листопада 1987 року. Одночасно позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копією довідки від 14 грудня 2021 року № 1423- 5000418675 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
З березня 2015 року позивач перебував на обліку в Костянтинівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, де отримував страхові виплати по вересень 2015 року.
У грудні 2021 року позивач у зв'язку зі зміною місця проживання звернувся за продовженням страхових виплат до Дружківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, де отримував страхові виплати. Однак, до теперішнього часу заборгованість по страховим виплатам за період з 01 жовтня 2015 року по 30 листопада 2021 року відповідачем позивачу не виплачена.
На адвокатський запит, відповідач надав відповідь, в якій вказав, що позивач знаходився на обліку та отримував страхові виплати у Костянтинівському міському відділенні Відповідача з березня по вересень 2015 року. Страхові виплати йому припинені у зв'язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи. Позивач особисто до управління не звертався, на зв'язок самостійно не виходив.
Вказані обставини підтверджуються копією адвокатського запиту від 18 січня 2022 року за № 4 та інформацією відповідача від 21 січня 2022 року за№ 01-04/15-111.
Вважає, що дії відповідача щодо припинення сплати страхових виплат позивачу є протиправними, а тому просить задовольнити позовні вимоги.
В установлений судом строк відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи Донецького окружного адміністративного суду відповідачем надані заперечення на адміністративний позов, в яких зазначено:
ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), за статистичними даними інформаційно- аналітичної системи Фонду перебував на постійному обліку у відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків а виробництві та професійних захворювань України у м. Жданівка Донецької області. З червня 2014 року м.Жданівка знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно Переліку населених пунктів, затвердженого Розпорядженням Кабінету міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.
Згідно з інформацією бази даних ПЗ «Реєстр потерпілих» ОСОБА_1 отримував страхові виплати, як внутрішньо переміщена особа з березня по вересень 2015 року у Костянтинівському міському відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
У вересні 2015 року позивачу виплачені страхові виплати за період з травня 2014 року по лютий 2015 року.
З 17 вересня 2015р. страхові виплати ОСОБА_2 припинені Костянтинівським міським відділенням на підставі Постанови від 17.09.2015 року № 0534/74497/283/21 у зв'язку з закінченням терміну дії довідки.
З вересня 2015 року по грудень 2021 року ОСОБА_1 особисто до органів Фонду для продовження страхових виплат не звертався. З грудня 2021 року по теперішній час ОСОБА_2 перебуває на обліку у Дружківському міському відділенні та своєчасно та в повному обсязі отримує страхові виплати.
На підставі викладеного вважає, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області припинило виплату страхових сум позивачу з 17 вересня 2015 року в порядку та у спосіб, встановлений діючим законодавством.
Отже, припинення страхових виплат позивачу не пов'язане з порушенням його прав або дискримінацією позивача за будь-якими ознаками, у тому числі окремим порядком реалізації прав внутрішньо переміщених осіб.
Право позивача на отримання страхових виплат є безумовним та не заперечується відповідачем.
Проте позивач з вересня 2015 року по грудень 2021 року особисто до органів Фонду за продовженням страхових виплат не звертався, із чого вбачається наявність в його діях бездіяльності та відсутність неправомірних дій з боку управління.
Таким чином відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки право позивача на страхові виплати, яке управлінням не оспорюється, має бути реалізовано шляхом належного звернення позивача до відповідного відділення Управління ВД ФСС, розташованому на підконтрольній українській владі території.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, установив.
ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкаючий за адресою: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ), є отримувачем страхових виплат, оскільки 12 листопада 1987 року йому була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 50% безстроково у зв'язку з трудовим каліцтвом, що підтверджується копіями паспорта та довідок МСЕК за № 037414 від 12 листопада 1987 року. Одночасно позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копією довідки від 14 грудня 2021 року № 1423- 5000418675 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
З березня 2015 року позивач перебував на обліку в Костянтинівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, де отримував страхові виплати по вересень 2015 року.
У грудні 2021 року позивач у зв'язку зі зміною місця проживання звернувся за продовженням страхових виплат до Дружківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, де отримував страхові виплати. Однак, до теперішнього часу заборгованість по страховим виплатам за період з 01 жовтня 2015 року по 30 листопада 2021 року відповідачем позивачу не виплачена.
На адвокатський запит, відповідач надав відповідь, в якій вказав, що позивач знаходився на обліку та отримував страхові виплати у Костянтинівському міському відділенні Відповідача з березня по вересень 2015 року. Страхові виплати йому припинені у зв'язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи. Позивач особисто до управління не звертався, на зв'язок самостійно не виходив.
Вказані обставини підтверджуються копією адвокатського запиту від 18 січня 2022 року за № 4 та інформацією відповідача від 21 січня 2022 року за№ 01-04/15-111.
Згідно з інформацією бази даних ПЗ «Реєстр потерпілих» ОСОБА_1 отримував страхові виплати, як внутрішньо переміщена особа з березня по вересень 2015 року у Костянтинівському міському відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
У вересні 2015 року позивачу виплачені страхові виплати за період з травня 2014 року по лютий 2015 року.
З 17 вересня 2015р. страхові виплати ОСОБА_2 припинені Костянтинівським міським відділенням на підставі Постанови від 17.09.2015 року № 0534/74497/283/21 у зв'язку з закінченням терміну дії довідки.
З вересня 2015 року по грудень 2021 року ОСОБА_1 особисто до органів Фонду для продовження страхових виплат не звертався. З грудня 2021 року по теперішній час ОСОБА_2 перебуває на обліку у Дружківському міському відділенні та своєчасно та в повному обсязі отримує страхові виплати.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області припинило виплату страхових сум позивачу з 17 вересня 2015 року.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV) страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 7 статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною 1 статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина 5 статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці”.
Частиною 1 статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
За положеннями пункту 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що він відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 10 вказаної статті 7 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України та позивач не звернувся до відповідача з заявою про продовження страхових виплат.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Матеріалами справи підтверджується, що страхові виплати припинено у зв'язку із відмовою позивача від отримання виплати через зміну місця його проживання та, як стверджує відповідач у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання та закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи.
Водночас, Законом № 1105-XIV та Порядком № 24 Фонду не надано повноважень щодо припинення страхових виплат на підставі заяви потерпілого у зв'язку зі зміною місця проживання або не підтвердженням факту місця проживання або у зв'язку із закінченням терміну довідки внутрішньо переміщеної особи.
Суд зазначає, що підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат.
Щодо посиланням відповідача на не звернення позивача з заявою щодо поновлення виплати в цей період, суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених Законом для припинення та не виплати сум страхових виплат за попередній період, що відповідно не створює для позивача обов'язок для повторного звернення.
Порядок № 27 не є законом, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.
Суд вважає за необхідне зауважити, що підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати страхових виплат особі за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі страхових виплат за минулий період (стаття 47 Закону № 1105-XIV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Також, підпунктом 2 пункту 1, підпунктом 2 пункту 2 Постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 внесенно зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365, та передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМ України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019, визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25 квітня 2018 року “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365” в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 р. у справі N 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 р. та ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. N 365.
Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
За положенням статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
На захист прав позивача також діє норма частини 7 ст. 47 Закону №1105-XIV, за якою, як зазначалось, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку. Отже, після нового звернення позивач набув право на отримання страхових виплат за весь попередній період, оскільки припинення їх виплати відбулось не з передбачених законодавством підстав.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Як зауважив ЄСПЛ, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі “Брумареску проти Румунії”, заява № 28342/95, пункт 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі “Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії”, заява № 76943/11, пункт 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі “S.W. проти Об'єднаного Королівства”, заява № 20166/92, пункт 36).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення від 11 квітня 2013 року у справі “Вєренцов протиУкраїни”, № 20372/11, пункт 65; рішення від 21 жовтня 2013 року у справі “Дель Ріо Прада проти Іспанії”, заява № 42750/09, пункт 93).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що відповідач, не виплачуючи позивачу страхові виплати, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд зобов'язати поновити виплату страхових виплат з 01 жовтня 2015 року, проте, відповідно до постанови Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України ФССНВВ у м. Костянтинівці від 17 вересня 2015 року № 0534/74497/283/21 «Про припинення щомісячної страхової виплати» потерпілому ОСОБА_1 , номер справи 74497, номер випадку 283, виплати припинено з 17 вересня 2015 року.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 (9991/944/12) і від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд вважає за необхідне, керуючись статтею 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.
Так, згідно частини першої вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Вказане підтверджується роз'ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення".
Так, відповідно до пункту 3 цієї, Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Обираючи спосіб захисту порушених прав суд керується такими наступним.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тому, наслідком визнання протиправною бездіяльності відповідача є покладення на нього рішенням суду обов'язку вчинити певні дії, які б відповідали вимогам закону. Такими діями у спірних правовідносинах є нарахування та виплата заборгованості зі страхових виплат та скасування постанови відповідача про їх припинення.
Відповідно до ч.1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкаючий за адресою: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, б. 5) про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) страхових виплат з 01 жовтня 2015 року по 30 листопада 2021 року.
Визнати протиправною та скасувати постанову Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України ФССНВВ у м. Костянтинівці від 17 вересня 2015 року № 0534/74497/283/21 «Про припинення щомісячної страхової виплати» потерпілому ОСОБА_1 , номер справи НОМЕР_2 , номер випадку 283.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування та виплатити ОСОБА_1 страхових виплат та виплатити заборгованість по страховим виплатам за період з 17 вересня 2015 року по 30 листопада 2021 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, б. 5) суму судового збору у розмірі 992 гривень 40 копійок на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкаючий за адресою: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ).
Повний текст рішення виготовлено та підписано 25 липня 2022 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова