Справа № 229/1045/21
"25" липня 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дружківського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Згідно заявлених вимог, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу в розмірі 7 610,00 грн; пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 342,76 грн; 365% річних - 10 408,44 грн; інфляційні втрати - 348,54 грн та штраф за прострочення повернення коштів - 76 100,00 грн.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що 10 жовтня 2020 року, в місті Києві, між сторонами було укладено письмовий договір позики, у вигляді розписки, відповідно до якого відповідач отримав в борг від позивача грошові кошти у розмірі 7 610,00 грн на строк до 13 жовтня 2020 року. Проте станом
на 23 лютого 2021 року відповідач не повернув позивачу взяті в борг грошові кошти в розмірі
7 610,00 грн, уникає зустрічі із позивачем, не відповідає на телефонні дзвінки та не виконує свої зобов'язання за договором позики. Відповідно до умов розписки, відповідач зазначив, що у разі прострочення платежу, згоден сплатити: пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, за кожен день невиконання зобов'язань, від суми боргу; суму річних, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України в розмірі 365%; суму інфляційних, відповідно до законодавства України. Позивачем нараховані штрафні санкції, а саме: пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ -
342,76 грн; 365% річних - 10 408,44 грн; інфляційні втрати - 348,54 грн та штраф за прострочення повернення коштів - 76 100,00 грн.
Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 12 квітня 2021 року дану цивільну справу передано на розгляд до Дніпровського районного суду м. Києва.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
27 липня 2021 року позивачем отримано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Копію вказаної ухвали суду з копією позовної заяви та доданими до неї документами, за зазначеним в позовній заяві місцем проживання та останнім відомим місцем проживання відповідачем отримано не було, конверти разом з копіями ухвали суду про відкриття провадження з копією позовної заяви та доданими до неї документами повернулись до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
15 вересня 2021 року на адресу останнього відомого місця проживання відповідача повторно було направлено копію ухвали суду про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви та доданими до неї документами, однак конверт разом з копією ухвали суду про відкриття провадження та додатками повернувся до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
Також повідомлення відповідача здійснювалось через оголошення на офіційному
веб-сайті судової влади.
Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Відповідач не скористався своїм правом та не направив до суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.
Позивачем до суду додаткових заяв, пояснень також подано не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Згідно із п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.
Судом встановлено, що на підставі розписки від 10 жовтня 2020 року, ОСОБА_2 отримав 10 жовтня 2020 року від ОСОБА_1 , на власні потреби кошти в сумі 7 610,00 грн, вказану суму коштів зобов'язався повертати до 13 жовтня 2020 року (а.с.11).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
Такий правовий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові
від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Відповідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно положення ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Позивач в позовній заві зазначає, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, грошові кошти у визначений договором строк позивачу не повернув, що не спростовано відповідачем відповідно до наявних у матеріалах справи доказів.
Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за договором позики у розмірі 7 610,00 грн підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Як убачається зі змісту розписки від 10 жовтня 2020 року, в разі порушення зобов'язання в частині повернення кожної окремої суми коштів та/або повернення всієї суми до кінцевої дати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зобов'язався додатково сплатити суму неустойки, а саме: пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, за кожен день виконання зобов'язань, від суми боргу; суму річних, відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України в розмірі 365%; суму інфляційних, відповідно до законодавства України. У випадку прострочення повернення коштів більше як на 30 календарних днів, додатково відповідач зобов'язався сплатити штраф в десятикратному розмірі від суми боргу. Штраф у зазначеному розмірі зобов'язався сплачувати за кожні прострочені 30 календарних днів.
Позивачем заявлено вимоги щодо стягнення: пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 342,76 грн; 365% річних - 10 408,44 грн та інфляційних втрат - 348,54 грн за період з 10 жовтня 2020 року по 23 лютого 2021 року.
Разом з тим, за змістом розписки від 10 жовтня 2020 року, позичальник зобов'язався повернути позику до 13 жовтня 2020 року.
Отже позивачем не враховано, що строк виконання основного зобов'язання настав
13 жовтня 2020 року, тому прострочення повернення позики слід рахувати з 14 жовтня
2020 року.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні. Отже, процес зміни вартості грошей, який характеризується рівнем інфляції, є безперервним процесом і інфляційні процеси не залежать від волевиявлення будь-якої особи, тому інфляційні мають розраховуватися з урахуванням як індексів інфляції, так і індексів дефляції. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
Індекс інфляції, офіційно встановлений Державним комітетом статистики України, у зазначений період часу становив: жовтень 2020 року - 101,0: листопад 2020 року - 101,3; грудень 2020 року - 100,9; січень 2021 року - 101,3; лютий - 101,0.
Отже інфляційна складова боргу за вказаний період, виходячи з сум заборгованості становить - 427,80 грн (101,0/100* 101,3/100 * 100,9/100 * 101,3/100 * 101,0/100 *7 610,00 -7 610,00)
З огляду на викладене та положень ч. 1 ст.13 ЦПК України щодо розгляду справи в межах позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 348,54 грн.
Також положення ч.2 ст. 625 ЦК України визначають, що у випадку прострочення прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовується у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.
Аналогічний за змістом висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 червня 2020 року у справі №922/3578/18.
Передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, підтримані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року по справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Умови розписки про стягнення суми річних в розмірі 365% є не конкретизованими в частині того, за який час вони підлягають нарахуванню.
Крім того, згідно положень частин 2, 3 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. (ч.6 ст.13 ЦК України)
Таким чином, враховуючи не конкретизованість умовами договору (розписки) часу, за який нараховуються проценти, що суперечить положенням ст. 625 ЦК України, суд убачає визначені законом рідстави для часткового задоволення позову у вказаній частині, а саме - стягнення 3% процентів річних від простроченої суми, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України.
За період з 14 жовтня 2020 року по 23 лютого 2021 року включно, виходячи з розміру простроченої суми заборгованості, помноженої на 3% та кількості повних днів прострочення та поділених на кількість днів в році та на 100, розмір 3% річних складає 83,19 грн
(7 610,00 грн*3%*133/365/100).
Виходячи з наведеного з відповідача на користь позивача підлягають стягненню передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України 3% річних в розмірі 83,19 грн.
Умовами розписки передбачено сплата боржником пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми боргу.
Положеннями ч.1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За період з 14 жовтня 2020 року по 23 лютого 2021 року включно пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, як це передбачено умовами договору, за несвоєчасне повернення позики складає 778,30 грн ((7 610,00 грн*2*16,5%/365*11/100) + (7 610,00 грн *2* 15,5%/365*49/100) + (7 610,00 грн*2*13,5%/365*49/100) + (7 610,00 грн*2*11%/365*24/100)
Виходячи з наведеного та положень ч. 1 ст.13 ЦПК України щодо розгляду справи в межах позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 342,76 грн.
Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача штрафу за прострочення повернення коштів в розмірі 76 100,00 грн.
Зі змісту розписки вбачається, що у випадку прострочення повернення коштів більше як на 30 календарних днів, ОСОБА_2 додатково зобов'язався сплатити штраф в десятикратному розмірі від суми боргу за кожні прострочені 30 календарних днів.
Як вже зазначалось вище, за правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.2 ст. 549 ЦК України)
Виходячи з вищевикладеного та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому одночасне застосування штрафу та пені за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором позики свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.
Отже в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню.
Згідно ст. 141 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 83,84 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з ч. 2 вказаної вище статті порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
12 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та адвокатом Орловською В.А. укладено договір про надання правничої допомоги №12/02/, за яким адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами (а.с. 15).
Відповідно до п.3.1 договору про надання правової допомоги №12/02/ від 12 лютого
2021 року за правову допомогу, передбачену в п.п.1.2 договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеною додатком №1 до цього договору.
12 лютого 2021 року ОСОБА_1 та адвокатом Орловською В.А. підписано додатку №1 до договору про правову допомогу №12/02 від 12 лютого 2021 року, за яким визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) за надання правової допомоги та вартість послуги, а саме за написання та подання позовної заяви - в розмірі 3000,00 грн. Оплата послуг здійснюється частинами в момент підписання договору №12/02 від 12 лютого 2021 року. Сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) здійснюється клієнтом в готівковому порядку шляхом передання відповідної суми коштів адвокату або на картковий рахунок на протязі 24 годин. (а.с.16)
Однак зі змісту договору, ані зі змісту додатку №1 до цього договору не вбачається в межах якого позову (справи) надавались послуги.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною в порядку та строки, передбачені умовами договору.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, акт приймання-передачі виконаних робіт.
При вирішенні даного питання суд виходить з того, що позов підписано та направлено до суду позивачем, матеріали справи не містять доказів отримання/надання правничої допомоги саме в межах даної справи, доказів сплати коштів за договором, тому суд не вбачає визначених законом підстав для стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу.
Також слід зазначити, що матеріали справи не містять визначеної ч. 8 ст. 141 ЦПК України заяви щодо подання доказів на підтвердження розміру витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, протягом п'яти днів після ухвалення рішення.
На підставі викладеного, статтями 16, 525, 526, 530, 546, 549, 610, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81,89, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279,354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зазначене в позовній заяві місце проживання: АДРЕСА_2 ; останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 ) про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 10 жовтня 200 року в розмірі 7 610,00 грн, а також за період з 14 жовтня 2020 року по 23 лютого 2021 року: інфляційні втрати в розмірі 348,54 грн, 3% річних (ч.2 ст. 625 ЦК України) у розмірі 83,19 грн, пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день невиконання зобов'язань в розмірі 342,76 грн та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 83,84 грн.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: