Справа № 545/430/22
Провадження № 2/545/591/22
"21" липня 2022 р. Полтавський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді: Шелудяков Л.В.,
за участю секретаря: Лабовкіної Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
встановив:
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що відповідно до наказу Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» від 14.09.2020 року № 971-ВК він був прийнятий на посаду викладача кафедри музичного мистецтва та хореографії з 15.09.2020 року. 04.11.2021 року його ознайомлено з наказом Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» від 02.11.2021 року, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 року № 2153 та попереджено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати в разі не проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 на строк до усунення причини, що зумовили відсторонення, у разі не здійснення вакцинації до 08.11.2021 року.
Наказом Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» № 1430-ВК від 08.11.2021 року його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09.11.2021 року на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом Sars-CoV-2, але не пізніше ніж до закінчення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, та/або до усунення причини, що зумовили відсторонення.
Оскаржуваний наказ про відсторонення без збереження заробітної плати вважає незаконним і таким, що грубо порушує його права, зокрема право на працю, що включає можливість заробляти на життя, гарантовану ст. 43 Конституції України.
Крім цього, зазначив, що постанова Кабінету України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом Sars-CoV-2,» від 09.12.2020 року № 1236 є такою, що обмежує конституційні права і свободи громадянина, що суперечить Конституції та не відповідає законам України, і не відповідає правозастосуванню.
Також, зауважив, що щеплення від COVID-19 не передбачене Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» як обов'язковета Календарем профілактичних щеплень в Україні, який визначає перелік обов'язкових щеплень, що можуть бути введені за епідемічним показаннями, щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом Sars-CoV-2 не передбачено.
Крім цього, зазначив, щодо на сьогоднішній день не встановлено законом порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення проти COVID-19 та відповідачем жодним чином не встановлено факту його ухилення чи відмови від профілактичного щеплення проти COVID-19, а сам лише факт ненадання ним інформації про щеплення не може свідчити про його відмову або ухилення від щеплень та не може бути підставою для відсторонення від роботи останнього.
Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» № 1430-ВК від 08.11.2021 року «Про відсторонення Богдана Коровайного» та стягнути з Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.11.2021 року по день винесення рішення, виходячи із середньоденної заробітної плати в розмірі 64,41 грн. та понесені судові витрати.
Позивач в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Проти заочного рішення не заперечував.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Окрім цього представника відповідача також викликався, шляхом розміщення інформації на веб-сайті Полтавського районного суду Полтавської області, веб-портал «Судова влада України».
За таких обставин, за згодою позивача, проводиться заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_1 з 15.09.2020 року прийнято на посаду викладача кафедри музичного мистецтва та хореографії Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», що підтверджується Наказом № 971-ВК від 14.09.2020 року в.о. ректора С.В. Савченко Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» (а.с.17).
08.11.2021 року ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом № 176-ОД від 02.11.2021 року Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». В зазначеному наказі доведено до відома працівників університету наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 року за № 2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, зокрема в частині, якою визначено, що під час дії карантину, встановленого КМУ, обов'язковій вакцинації проти Covid-19 підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності, та попереджається працівників державного закладу, які не вакцинуються до 08.11.2021 року, про те, що вони будуть відсторонені без збереження заробітної плати на строк до усунення причин, що зумовили відсторонення (а.с.14-16).
Наказом в.о. ректора Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» від 08.11.2021 року № 1430-ВК ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09.11.2021 року у зв'язку з ухиленням обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але не пізніше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України за метою запобігання поширенню на території України проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, ОСОБА_1 , викладача кафедри музичного мистецтва та хореографії з призупиненням виплати заробітної плати (а.с.13).
Спір між сторонами стосується законності наказу про відсторонення позивача від роботи.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Статтею 46 КЗпП України встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Тобто, статтею 46 КЗпП України встановлено невичерпний перелік підстав, за яких працівник може бути відсторонений від роботи роботодавцем (власником або уповноваженим органом). Положення цієї статті передбачають можливість відсторонення працівника від роботи і в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до п. а, б статті 10 Закону України «Основ законодавства України про охорону здоров'я» встановлено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, а зокрема: піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Згідно статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов'язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.
Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Згідно з частинами 1-3 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими. Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Так, системний аналіз норм статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та норм статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» дозволяє дійти висновку, що наведений у цих статтях перелік хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов'язковими, не є вичерпним і профілактичні щеплення від інших хвороб, за певних (встановлених у цих нормах) обставин, можуть бути також обов'язковими.
Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2020 року № 1726 «Про затвердження Порядку ведення обліку, звітності та епідеміологічного нагляду (спостереження) за інфекційними хворобами та Переліку інфекційних хвороб, що підлягають реєстрації» (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.12.2020 року за № 1333/35616) COVID-19 входить до переліку інфекційних хвороб.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), на всій території України установлено карантин з 19 грудня 2020 до 31 березня 2022, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Станом на час винесення спірного наказу діяв режим карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, який передбачав певні карантинні обмеження та обов'язкові заходи з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби.
Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (згідно постанови КМ № 1096 від 20.10.2021) керівникам державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій зобов'язано забезпечити:
- контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статі 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; а також
- взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Частиною 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою КМУ № 267 від 25.03.2015 визначено, що Міністерство охорони здоров'я (МОЗ) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб тощо.
Наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік N 2153).
Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83; 7) органів місцевого самоврядування; 8) закладів охорони здоров'я державної та комунальної форми власності; 9) комунальних підприємств, установ та організацій.
Таким чином, Державний заклад «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» входить до вищезазначеного переліку, оскільки є закладом вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Отже, на його працівників розповсюджується дія наказу Міністерства охорони здоров'я від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язкові профілактичним щепленням».
Таким чином, посилання позивача на те, що щеплення від COVID-19 не передбачене Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» як обов'язкове та таке, що не передбачене Календарем профілактичних щеплень в Україні, не заслуговують на увагу, оскільки це питання може бути врегульовано не тільки законом, але і іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема наказами МОЗ як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням. І ці накази є обов'язковими до виконання всіма, кого вони стосуються.
Вищезазначеним наказом передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку №2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11.10.2019 № 2070).
Відповідно до наказу № 176-ОД від 02.11.2021 року Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», з яким ОСОБА_1 був ознайомлений, відсторонення від роботи не може бути застосоване лише до тих осіб, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 (відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011 року №595, у редакції наказу МОЗ України від 11.10.2019 року № 2070) та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий наказом охорони здоров'я.
Твердження позивача про порушення відповідачем права на працю та відсутності встановленого законом порядку відсторонення за відмову або ухилення від щеплень проти COVID-19, суд звертає увагу на наступне.
Відсторонення від роботи означає тимчасове увільнення працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.
Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов'язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.
Працівник має ознайомитись з таким наказом, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.
Зокрема, розглядаючи питання стосовно порушення права на працю позивача, що відмовився надати роботодавцю документи, що підтверджують проходження щеплення, ЄСПЛ в своєму рішенні зазначив таке:
«306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я».
Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.
Отже, право позивача на працю у Державному закладі «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов'язкового щеплення.
Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві».
На підставі викладеного судом встановлено, що відповідачем у встановленому законом порядку було повідомлено позивача про необхідність зробити вакцинацію від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та надати медичну документацію щодо проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такої вакцинації. Також позивачу було роз'яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.
Оскільки позивачем один із зазначених документів відповідачу надано не було, відповідачем у повній відповідності до вимог чинного законодавства видано оскаржуваний наказ від 08.11.2021 року № 1430-ВК «Про відсторонення від роботи».
Видання вказаного наказу є передбаченим чинним законодавством наслідком свідомого рішення позивача та його дій у виді ненадання роботодавцю документу про вакцинацію від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або про наявність абсолютних протипоказань до такої вакцинації.
При розгляді справи судом також враховується, що в законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов'язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників від роботи без виплати заробітної плати.
Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Між тим, такі втручання цілком припустимі.
Для визначення законності таких втручань Європейський суд з прав людини вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно наметі законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):
«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 року, з додатковим посиланням).»
ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов'язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов'язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):
«Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами,ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов'язкової вакцинації суд наводить такі доводи:
«285. … Хоча система обов'язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров'я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
У контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Наказом в.о. ректора Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» від 08.11.2021 року №1430-ВК, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, правомірно прийнято рішення про тимчасове відсторонення від роботи ОСОБА_1 .
Щодо вимоги стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд дійшов до таких висновків.
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, за загальним правилом такому працівникові заробітна плата не виплачується.
Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Водночас, відсторонюючи працівника, керівник повинен діяти в спосіб та в межах повноважень, передбачених законом. Тому в наказі про відсторонення мають бути зазначені підстави та строк такого відсторонення. Керівник має ознайомити з таким наказом працівника. Якщо працівник відмовляється ознайомитись з наказом та поставити свій підпис, про це складається акт. На період відсторонення за працівником зберігається робоче місце.
Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 зазначив, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
При цьому суд звертає увагу, що бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього (стаття 44-3 КУпАП).
Відсторонення від роботи є своєрідне призупинення трудових правовідносин, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків, на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається.
Отже, вимога стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 76, 141, 263, 265, 279, 280-282 ЦПК України,-
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Полтавський районний суд Полтавської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через відповідний суд, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заочне рішення може бути переглянуте Полтавським районним судом Полтавської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Суддя: Л. В. Шелудяков