Справа № 369/10227/21
Провадження №2/369/1714/22
25.07.2022 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючої судді Дубас Т.В.
за участю секретаря Житар А.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду № 6 в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про визнання протиправною бездіяльності, визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
У липні 2021 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила суд:
-визнати протиправною бездіяльність Вишневої міської ради Бучанського району Київської області щодо невирішення по суті заяви ОСОБА_1 від 11.12.2017 про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,0100 га під розміщення та обслуговування магазину по АДРЕСА_1 та щодо неприйняття з цього приводу рішення сесії Вишневої міської ради;
-визнати неправомірним та скасувати рішення Вишневої міської ради Бучанського району Київської області від 08.04.2021 № 1-01/V8-41 «Про відмову у затвердженні громадянці України ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди терміном на 10 років для обслуговування магазину, за адресою: АДРЕСА_1 », яким було відмовлено позивачу у затвердженні проекту щодо відведення в оренду земельної ділянки;
-зобов'язати Вишневу міську раду Бучанського району Київської області повторно розглянути та вирішити заяву ОСОБА_1 від 15.07.2020 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , з врахуванням підстав скасування судом рішення відповідача від 08.04.2021 р. № 1-01/V8-41.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона є власником магазину літ. «А», площею 65,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач, вважає, що вона як власник нерухомого майна (магазину) набула також переважного права на відведення в користування (оренду) земельної ділянки, необхідної для розміщення і обслуговування об'єкту нерухомого майна, тому 11.12.2017 вона подала клопотання до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 10 років для обслуговування нежитлового приміщення (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вказує, що 28.12.2017 виконком Вишневої міської ради надіслав їй лист, в якому повідомив, що вищевказане питання виносилось 21.12.2017 на розгляд 26 сесії Вишневої міської ради Києво-Святошинського району, але проект рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не набрав потрібної для затвердження кількості голосів.
Позивач вказує, що відповідач не виніс відповідного рішення за наслідком розглядом клопотання по даний час, чим порушує вимоги законодавства.
Позивач також зазначає, що дане клопотання з грудня по 12.11.2020 ставилося на голосування сесії Вишневої міської ради 22 рази і кожного разу не вистачало голосів для прийняття позитивного рішення.
19.01.2018 між позивачем та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір на виконання робіт із розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки.
Позивач вказує, що 09.02.2018 нею було направлено до відповідача лист-повідомлення про укладення договору на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, але ніякого рішення по даному клопотанню не виносилось.
Позивач стверджує, що на початку квітня 2018 року ФОП ОСОБА_4 виготовив проектну документацію із землеустрою щодо відведення їй в орендну на 10 років земельної ділянки, кадастровий номер 3222410600:01:009:5124, площею 0,010 га, для обслуговування приміщення магазину, який розташований по АДРЕСА_1 . Ця земельна ділянка вільна від будь-яких зелених насаджень та упорядкована належним чином позивачем.
На далі, позивач вказує, що 15.07.2020 вона звернулась до відповідача із письмовою заявою про затвердження землеустрою щодо відведення в орендну на 10 років вказаної земельної ділянки для розміщення і обслуговування магазину.
Зі слів позивача, вказана заява протягом декількох місяців не розглядалась, так 29.09.2020, 12.11.2020, 24.12.2020, 28.01.2021 відповідач виставляв дану заяву на розгляд, проте дане питання про затвердження проекту землеустрою не набирало необхідної кількості голосів депутатів.
Позивач вказує, що 08.04.2021 відповідачем було прийнято рішення № 1-01/V8-41 «Про відмову у затвердженні громадянці України ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди терміном на 10 років для обслуговування магазину, за адресою: АДРЕСА_1 ».
Позивач зазначила, що відповідач мотивував своє рішення тим, що попередній власник приміщення самовільно збудував на вказаній земельній ділянці капітальну споруду.
28.07.2021 ухвалою судді було відкрито провадження у цій справі.
У жовтні 2021 до суду надійшов відзив на позовну, у якій відповідач із позовними вимогами не погодився, просив у задоволенні позову відмовити.
19.10.2021 ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 17 січня 2022 року позивач та її представник просили суд позов задовольнити.
Представник відповідача до суду також з'явився, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
У судовому засіданні, яке відбулось 17 січня 2022 року було оголошено перерву до 10 березня 2022 року о 10 годині 00 хвилин.
10 березня 2022 року о 10-00 годин судове засідання було знято з розгляду на підставі розпорядження голови Києво-Святошинського районного суду Київської області за №5 від 24.02. 2022 року та опублікованих рекомендацій Ради суддів України, щодо роботи судів в умовах воєнного стану від 02.03. 2022 року, розгляд справи призначено на 12 травня 2022 року о 12 годині 30 хвилин.
У судове засідання 12 травня 2022 року о 12 годині 30 хвилин позивачка, її представник та представник відповідача не з'явились. Про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, розгляд справи відкладено до 22 липня 2022 року о 12 годині 00 хвилин.
22 липня 2022 року о 12 годині 00 хвилин, у судове засідання учасники справи не з'явились. Про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Позивачка ОСОБА_1 до суду направила заяву про розгляд без її участі, позовні вимоги підтримала.
Представник Вишневої міської ради у судове засідання не з'явився. Про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, що стверджується письмовим повідомленням про вручення судової повістки.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи та письмові докази в їх сукупності, оцінивши їх відповідно до ст. 89 ЦПК України, приходить до висновку, що провадження у даній справі слід закрити, виходячи з наступного.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/20323/17 вказала, що «… визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом «а» частини першої статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема. розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , як власник нерухомого майна (магазину) набула також переважного права на відведення в користування (оренду) земельної ділянки, необхідної для розміщення і обслуговування об'єкту нерухомого майна, тому 11.12.2017 вона подала клопотання до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 10 років для обслуговування нежитлового приміщення (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 .
Із наведеного вбачається, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Натомість розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають з владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.
Звідси можна зробити висновок, що в порядку цивільного судочинства може бути оскаржене таке рішення органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, і за результатами його реалізації у фізичної чи юридичної особи виникає право цивільне.
З оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування вбачається, що воно спрямоване на передачу права користування земельною ділянкою третій особі шляхом передачі такої ділянки в оренду та зобов'язання укласти договір оренди земельної ділянки.
Укладення договору оренди в установленому законом порядку буде реалізацією цього рішення, а після набуття права оренди в установленому законом порядку дію цього рішення буде вичерпано, з цього моменту адміністративні правовідносини між суб'єктом владних управлінських функцій та фізичною чи юридичною особою трансформуються у цивільні правовідносини між орендодавцем та орендарем.
Відповідно до положень статті 792 ЦК (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно зі статтею 13 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 18 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
У свою чергу, положеннями статті 20 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Також відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.
Отже, право оренди земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації у встановленому законом порядку.
З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами, та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки не притаманні адміністративним правовідносинам, натомість - притаманні цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 150/928/14-а (провадження № 11?113апп18).
Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, оскільки у цій справі фактично речове право на земельну ділянку не виникло через нереалізацію оспорюваного розпорядження, то відсутній спір про право цивільне. Окрім цього, керівник Харківської місцевої прокуратури № 6 відповідачем у цій справі визначив обласну адміністрацію, до якої й пред'явлено позов. У той же час особа, якій надано земельну ділянку, - ТОВ «Декарт Плюс» вступила у справу як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Тобто спору про право на земельну ділянку між позивачем і ТОВ «Декарт Плюс» не існує, що виключає наявність приватноправових відносин у цій справі, а предметом оскарження є ненормативний акт, тобто результат виконання владних управлінських функцій відповідача.
За таких обставин суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов правильного висновку, що спір у даній справі відноситься до публічно-правових, оскільки він належить до земельних спорів з органом виконавчої влади як суб'єктом владних повноважень щодо реалізації оспорюваного розпорядження, та пов'язаний із його оскарженням і жодним чином не пов'язаний із відносинами приватноправового характеру.».
Аналогічні правові висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 08.12.2020 у справі № 340/1311/19, а також підтримані неодноразово у постановах Верховного Суду, в тому числі й у постанові від 17.06.2021 у справі № 912/1045/20.
Також Велика Палата Верховного Суду у справах № 346/2888/16-а та № 371/957/16-а, визначивши, що суть спірних правовідносин полягає в оспорюванні правомірності ухвалених рішень, речового права або спору щодо такого права позивача чи інших осіб на цю земельну ділянку немає, а позивачі не вимагають визнання за ними прав на земельні ділянки, зробила висновок, що виникнення спірних правовідносин зумовлено протиправними діями/рішеннями відповідачів під час вирішення питань, які за законодавчими приписами належать до їх виключної компетенції, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) органу місцевого самоврядування підлягає перевірці адміністративним судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 371/957/16-а було підкреслено, що виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними діями/рішенням відповідача при вирішенні питання, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) органу місцевого самоврядування, підлягає перевірці адміністративним судом.
Тобто, Велика Палата Верховного Суду дотримується позиції, що спір про оскарження рішення органу місцевого самоврядування або органу державної влади має вирішувати адміністративний суд, якщо речове право ще не виникло або немає спору щодо такого права, а позивач просить суд лише визнати незаконним рішення/дію/бездіяльність відповідного органу, які перешкоджають йому в набутті права, в тому числі й на земельну ділянку.
З обставин справи вбачається, що відносини між сторонами стосуються процедурних питань отримання земельної ділянки в оренду, право оренди на земельну ділянку наразі не виникло, позивач не ставить питання про визнання такого права за нею, а оскаржує правомірність дій, бездіяльності та рішення відповідача в ході реалізації нею права на отримання земельної ділянки в оренду.
А отже, так як з огляду на зміст позовних вимог та їх обґрунтування даний спір стосується спору у сфері публічно-правових відносин, він підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому провадження у цій справі слід закрити.
З урахуванням викладеного, керуючись статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 19 КАС України, ст.ст. 4, 19, 255, 258, 260ЦПК України суд,-
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про визнання протиправною бездіяльності, визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - закрити.
Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Вишнева міська рада Бучанського району Київської області, код ЄРДПОУ: 04054628, адреса: 08132, Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Святошинська, 29.
Суддя: Т.В. Дубас