Справа № 361/8639/21
Провадження № 2/361/1459/22
07.07.2022
(ЗАОЧНЕ)
07 липня 2022 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Радзівіл А.Г.
за участю секретар Лелеки В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
У жовтні 2021 року позивач звернулась до суду із позовом в якому просила суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , а також стягнути з нього понесені нею судові витрати.
Свій позов обґрунтовувала тим, що вона є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до Договору дарування квартири від 21 серпня 2003 року №1938, який посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Базир Н.М., що був укладений між позивачкою та її колишнім чоловіком, ОСОБА_2 .
У будинку, крім неї зареєстровано місце проживання відповідача, її мами ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та спільної доньки із відповідачем - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З 2006 року відповідач у будинку не проживає, що підтверджується актами обстеження житлово-побутових умов, які складені депутатом ОСОБА_5 від 22.01.14 року та депутатом Дудар О.М. від 10.09.2021 року.
Відповідач, не сплачує за житлово-комунальні послуги (опалення, електричну енергію), що покладає на позивачку та її сім'ю додаткові витрати і вона змушена сплачувати їх за проживаючих осіб, не приймає участі в витратах по утриманню квартири. Особистих речей відповідача у квартирі немає і, взагалі, він нею не цікавиться. Перешкод в користуванні жилим приміщенням будь-хто відповідачу не чинить. Також на поштову адресу постійно надходять попередження, вимоги про сплату заборгованості на ім'я відповідача, що приносить позивачу постійний дискомфорт.
У зв'язку з тим, що реєстрація відповідача за її адресою, перешкоджає їй вільно користуватися та розпоряджатися житлом, отримувати субсидію на оплату житлово- комунальних послуг, так як її доходів не вистачає та з метою припинення постійного надсилання листів з боку фінансових компаній, де він набрав кредитних коштів. Тому, вона змушена звернутися до суду.
Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області 20 жовтня 2021 року ОСОБА_6 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 20 січня 2022 року.
Будучи належним чином повідомленими, позивач та її представник в судове засідання не з'явились, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у їх відсутність та просила розглянути справу за наявними матеріалами.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
За змістом ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, повторно у судове засідання не з'явився без поважних причин або без повідомлення причин неявки та не подав відзив на позов, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд дослідивши письмові докази в справі, встановивши обставини в справі та відповідні правовідносини, дійшов до наступного висновку.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обстав і справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів, 3) показаннями свідків.
Відповідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд не можезбирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд встановив, що ОСОБА_1 згідно Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 8).
Відповідно до Договору дарування квартири від 21 серпня 2003 року №1938, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Базир Н.М., укладений між позивачкою та її колишнім чоловіком, ОСОБА_2 та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником даної квартири (а.с. 17, 18, 20).
У будинку, крім позивачки зареєстровані: відповідач, мама позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та спільна донька із відповідачем - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було розірвання, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, зареєстрованим та виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області 07.06.2006 року, серії НОМЕР_1 (а.с. 9).
ОСОБА_8 змінила прізвище на ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені, зареєстрованого та виданого Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області від 30.01.2018 року, серії НОМЕР_2 (а.с. 10).
З 2006 року відповідач у будинку не проживає, особистих речей в квартирі немає, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов №13-14/002 від 22.01.2014 року, складеним депутатом ОСОБА_5 та актом обстеження житлово-побутових умов від 10.09.2021 року, складеним депутатом Дудар О.М. (а.с. 21, 22).
Частиною 1 ст. 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї, інших осіб.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Також ст. 391 ЦК України надає власнику майна право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ст. 310 Цивільного кодексу України, фізична особа має право на місце проживанняФізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У пункті 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, ч.1 ст. 405 ЦК України). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК України, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України. З врахуванням зазначеного, суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення ст. 405 ЦК України. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. Уцьому випадку положення ст. ст. 71, 72 ЖК України застосуванню не підлягають.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Непорушність права власності проголошена і в низці міжнародних документів (ст. 17 Загальної декларації прав людини (ООН,10.12.1948),ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950).
Відповідно до ст. 17 Закону України ”Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у частині першій ст.1 Першого протоколу до Конвенції ”Захист власності” передбачено, що ”кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права”.
З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважитися.
З положеннями частини першої ст.1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст.321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частиною другою п.15 пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 № 9 ”Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст.33Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Таким чином, гарантуючи захист власності, закон надає власнику законодавчу можливість вимагати усунення будь-яких порушень його прав.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майнаправомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідач вселився в будинок і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
ОСОБА_1 є власником квартири і як власник цього майна надавала право ОСОБА_2 користуватись ним. На даний час ОСОБА_2 спільним побутом із позивачем не пов'язаний, і тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний суд у Постанові від 08.05.2019 року, справа № 454/477/17.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предметаспору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, позивачем надано суду належні, допустимі та достатні докази, які у своїй сукупності дають змогу встановити наявність обставин, які входять до предмету доказування та підтверджують доводи позивача, тому заявлений позов слід задовольнити.
Відповідно ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються :1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 141, 280-284, 289 ЦПК України, суд-
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя Радзівіл А.Г.