Єдиний унікальний № 336/5356/21 Головуючий в 1 інст. Карабак Л.Г.
Провадження № 33/807/57/22 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
1 липня 2022 року м. Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Буділка П.В. на постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 1 грудня 2021 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, непрацюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано стягненню у вигляді штрафу в розмірі 17 000, 00 гривень з позбавленням права керування всіма транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір,
Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що 27.06.2021 року, о 01:59 годині водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Geely MK Cross д/н НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук, розширені зіниці очей, що не реагують на світло. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків, при чому одночасно велася відеофіксація із застосуванням засобів відеозапису. Своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 2.5правил дорожнього руху України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 - адвокат Буділка П.В. вважає постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню.
Вказує, що місцевий суд не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази правомірності зупинки автомобіля ОСОБА_1 , тобто працівник поліції допустив порушення п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».
В матеріалах справи відсутні докази керування автомобілем, оскільки ОСОБА_1 27.06.2021 року знаходився в машині та нікуди не їхав, що підтверджується відеозаписами.
На відеозаписах ОСОБА_1 поводиться адекватно та не має вказаних у протоколі ознак наркотичного сп'яніння.
Працівником поліції не повідомлено ОСОБА_1 про наявність підозр щодо перебування у стані сп'яніння.
Також апелянт наголошує, що матеріали справи не містять доказів відсторонення ОСОБА_1 від керування автомобілем.
Відеофайли, що додані до протоколу, відносяться до періоду часу, що на годину тридцять хвилин пізніше скоєного правопорушення (1 година 59 хвилин 27.06.2021 року).
На час скоєння нібито адміністративного правопорушення (27.06.2021 року 1 година 59 хвилин) в машині НОМЕР_1 проходив незаконний обшук, про що надано матеріали.
Просить постанову місцевого суду скасувати, а провадження в справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи та аргументи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 та його захисник в судове засідання, яке відбулося 1 липня 2022 року не з'явилися.
Учасники справи будь-яких клопотань або заяв щодо неможливості участі в судовому засіданні 1 липня 2022 року до суду не надали.
Суд на вказаній стадії процесу вжив всіх заходів для належного виклику осіб в судове засідання, що підтверджується матеріалами справи (направлення рекомендованих повідомлень ОСОБА_1 , захиснику Буділку П.В., довідками про доставку СМС - повідомлень).
Апеляційний суд вважає, що суд не зобов'язаний сам з'ясовувати причини неявки належно сповіщених учасників справи, оскільки обов'язок повідомити про ці причини і надати докази поважності неявки покладається на учасників справи.
Велика палата Верховного суду у постанові від 23 серпня 2018 року у справі №11-237сап18 звернула увагу, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч. 1 ст. 268 та ч. 6 ст. 294 КУпАП, не є абсолютним.
Верховним Судом в п. 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У рішенні «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський Суд з прав людини наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження».
Крім того, враховуючи принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд вважає, що безпідставне затягування апелянтом розгляду справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Стаття 268 КУпАП не містить заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП без обов'язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Отже, виходячи із вказаного, суд апеляційної інстанції вважає за можливим розглянути апеляційну скаргу без участі учасників процесу.
Під час апеляційного перегляду справи про адміністративне правопорушення, суд апеляційної інстанції вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є доведеною, а висновки суду першої інстанції з цього приводу є законними та відповідають фактичним обставинам справи.
Вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП повністю підтверджується встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами вчинення адміністративного правопорушення та зібраними у відповідності з нормами КУпАП по справі доказами.
В основу його винуватості місцевим судом було покладено такі докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №266152 (а.с.1), яким ОСОБА_1 звинувачено в тому, що він здійснював керування транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук, розширені зіниці очей, що не реагують на світло. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків, при чому одночасно велася відеофіксація із застосуванням засобів відеозапису. Своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху України; направленням водія на огляд (а.с.4), яким встановлено, що у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп'яніння: поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук, розширені зіниці очей, що не реагують на світло. Від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння водій відмовився; письмовими показами свідків (а.с.5-6), які пояснили, що були запрошені працівниками поліції в якості свідків для засвідчення факту відмови водія від проходження огляду. Під час події ОСОБА_1 від пропозиції працівників поліції пройти медичний огляд на визначення стану наркотичного сп'яніння відмовився; оптичним носієм інформації у вигляді СД-диску (а.с.10), який містить відеозаписи з місця події, а саме: відеозаписом за найменуванням «20210627082205000294» встановлено, що ОСОБА_1 в присутності свідків та під час відеофіксації шляхом поведінки та казуїстики тлумачення вимог національного законодавства намагався спотворити адміністративну процедуру та ухилитись від відповідальності. Вказаними діями ОСОБА_1 фактично відмовився від пропозиції працівника поліції пройти огляд на визначення стану наркотичного сп'яніння, чим порушив п.2.5 ПДР України.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Ознаками об'єктивної сторони вказаного адміністративного правопорушення є: по-перше, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, по-друге, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, по-третє відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Таким чином, порушення вимог п. 2.5 ПДР України (відмова водія від проходження огляду на встановлення стану сп'яніння) підпадає під об'єктивну сторону ст.130 КУпАП, а тому правова кваліфікація дій ОСОБА_1 є вірною.
Розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації стороною захисту наданих їй прав та свобод у наданні доказі, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та прийшов до правильного висновку про винуватість ОСОБА_1 в порушенні вимог п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду і вважає, що матеріли справи не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, оскільки вони підтверджують факт керування водієм транспортним засобом та відмови від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння.
Суд відхиляє апеляційні доводи апелянта, оскільки вони є безпідставними та такими, що були повністю спростовані під час судового засідання в суді апеляційної інстанції.
Зокрема, доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду.
Проведення огляду на стан сп'яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 № 1103.
Аналіз вказаних нормативних актів свідчить, що у разі виявлення у водія ознак наркотичного сп'яніння співробітниками поліції огляд на місці зупинки транспортного засобу не проводиться, для проведення огляду водій відразу направляється до найближчого закладу охорони здоров'я.
Щодо тверджень про не здійснення активний дій у вигляді керування транспортного засобу, апеляційний суд повністю відхиляє вказані доводи, виходячи з наступного.
Матеріалами відеофіксації підтверджується, що ОСОБА_1 , під час спілкування працівниками поліції, коли йому було запропоновано пройти огляду на стан наркотичного сп'яніння, а також під час складання матеріалів, не повідомляв, що не керував транспортним засобом.
Натомість, характер його поведінки після зупинки працівниками поліції транспортного засобу, свідчить, що саме він керував вказаним транспортним засобом.
Крім того, ОСОБА_1 під час події перебував на місці водія транспортного засобу, більше осіб біля автомобіля не перебувало, що дає єдиний висновок про те, що саме він здійснював керування під час події.
Тому, доводи апелянта стосовно того, що він не керував транспортним засобом і на момент приїзду працівників патрульної поліції транспортний засіб не рухався, є такими, що не відповідають дійсності.
Надуманими апеляційний суд вважає твердження апелянта про те, що він не направлявся для проходження огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я, оскільки це спростовується як відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, на якому зафіксовано, що ОСОБА_1 роз'яснили порядок проведення такого огляду в медичному закладі, від якого апелянт відмовився, а також направленням на огляд в заклад охорони здоров'я, яке знаходиться в матеріалах справи.
Щодо доводів про відсутність доказів відсторонення ОСОБА_1 від керування, апеляційний суд вказує, що такі доводи є безпідставними, оскільки відеозаписом під найменуванням «20210627082616000319» показано, що працівник поліції водія відсторонив від керування та попередив про повторність за вчинення дій у вигляді керування транспортним засобом.
Згідно довідки, ОСОБА_1 має правовий статус спеціального суб'єкта водія, що підтверджується посвідченням водія (а.с.3).
Відповідно до п. 1.3. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Вказаний нормативний акт встановлює презумпцію знання водієм транспортного засобу його положень та однозначного обов'язку їх виконання.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За змістом ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
З дослідженого відеозапису вбачається, що поведінка ОСОБА_1 на відеозаписі вказує, що він не вимагав роз'яснення йому певних прав або особливостей процедури, повністю усвідомлював вимогу пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, здійснював активні, свідомі та вольові дії, розумів ситуацію, у якій опинився, шляхом поведінки та казуїстики тлумачення вимог національного законодавства намагався спотворити адміністративну процедуру та ухилитись від відповідальності.
Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення, слід зазначити наступне.
Апеляційний суд вказує, що право в суспільстві відображається в поведінці його членів та має вид соціального факту. Встановлені в суспільстві правила поведінки є обов'язковими для всіх членів суспільного життя.
За порушення встановлених правил співіснування особа піддається примусу у вигляді накладення стягнення, користуючись яким, суспільство забезпечує погодженість особистих і суспільних інтересів, скеровує поведінку особи у необхідне, суспільно корисне русло.
Отже, юридична відповідальність для особи застосовується невідворотно, якщо є позитивно виражені умови для настання такої відповідальності та немає негативно виражених умов для її усунення. Відповідальність є мірою людини. Людина постає вольовою особою завдяки розумі, а завдяки волі і свободи вона відповідає за свої вчинки.
Так, юридична відповідальність передбачає для порушника настання обов'язків зазнавати несприятливих наслідків у вигляді особистого, майнового та іншого характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм.
Вид і міра за вчинення діяння, передбаченого ст.130 КУпАП втратило значення, як дрібного делікту, оскільки роками відповідальність за такі діяння посилюється та є резонансними в національній системі права через настання суспільно небезпечних наслідків.
Тому, діяння за ст.130 КУпАП є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, наголошено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини.
Таким чином, вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 - 35, 38, ч.1 ст.130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, особи правопорушника, поведінки під час події, пом'якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставини, вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєного протиправного діяння.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, -
Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Буділка П.В., залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 1 грудня 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано, винуватим у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. Рассуждай
Дата документу Справа № 336/5356/21