465/5934/21
2/465/1286/22
Іменем України
15.07.2022 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді - Мартинишин М.О.
з участю секретаря - Оверко Я.Б.
представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення права користування житловим приміщенням -
встановив:
позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про позбавлення права користування житловим приміщенням, з урахуванням уточнення позовних вимог просив усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні, розпорядженні власністю шляхом визнання ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивує тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_2 . За вказаною адресою є зареєстрований також відповідач, який з 1989 року фактично не проживає за даною адресою. Відповідач не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей не має та взагалі квартирою не цікавиться. Реєстрація відповідача у спірній квартирі позбавляє її можливості повноправно здійснювати свої права власника, на власний розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним його майном, а тому змушена звернутись до суду за захистом свого права та інтересу. Просить позов задоволити.
Ухвалою судді від 28.08.2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
Підготовче провадження у даній справі закрито ухвалою суду від 16.06.2022 року.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення аналогічні до викладеного у позовній заяві. Просить позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча повідомлявся судом про день, час та місце слухання справи, а тому суд вважає, що справу слід слухати у його відсутності на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.
Заслухаши пояснененя предстанвика позивача, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №30471277 від 01.07.2011 року, виданого ОКП ЛОР «БТІ та 1-186 та витягом з Державного реєстру правочинів за №825003 від 16.02.2010 року/а.с.12-14/.
Згідно довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку №49 від 26.07.2021 року, виданої ЖБК №76, що у квартирі АДРЕСА_2 , зареєстровані є позивач, її члени сім'ї та її брат - відповідач ОСОБА_3 .
З наданих пояснень представника позивача, акту фактичного не проживання особи за місцем реєстрації від 26.07.2021 року складеного ЖБК №76, підтверджується, що відповідач не проживає у квартирі АДРЕСА_2 з 1989 року по даний час, а тому суд приходить до висновку, що відповідач позбавився права користування спірною квартирою, добровільно залишив жиле приміщення, забравши свої особисті речи та здійснив дії, направлені на припинення права користування цією квартирою.
Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 316 ЦК України дано визначення поняття права власності, згідно якого правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Ч.1 ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Статтею 386 ЦК України передбачені засади захисту права власності, а саме держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. (Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, Справа № 6-709цс16).
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 Цивільного кодексу Українита статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 Житлового кодексу України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 Цивільного кодексу Українипередбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 Цивільного кодексу України, статей 150, 156 Житлового кодексу України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік. (Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, Справа № 6-709цс16)
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Виходячи з того, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Судом також встановлено не проживання відповідача в спірному житловому приміщенні без поважних причин понад один рік. Поважності причин відсутності відповідача в житловому приміщенні суду не повідомлено. Відповідач втратив статус члена сім'ї власника спірного майна, будь-яких правочинів між відповідачем та власником спірного майна щодо користування житловим приміщенням вчинено не було, відповідач вибув із спірного житла, ніякої участі в утриманні квартири не приймає.
На думку суду, припинення сімейних відносин відповідача з позивачем унеможливлює користування майном без порушення прав власника згаданим майном, в якому відсутні вільні житлові кімнати, тобто унеможливлює мирне володіння майном власника.
Це узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), в якій, зокрема, наведено аналіз норм Житлового і Цивільного Кодексу України щодо права користування житлом членами сім'ї власника та бувшими членами його сім'ї, а також вказано на необхідності дотримання балансу між захистом права власності позивача та захистом права відповідача як колишнього члена його сім'ї на користування будинком.
Разом з тим, на думку суду, визнання припиненим права користування відповідача згаданим житловим приміщенням не спричинить шкоду його законним інтересам. Адже, в цій квартирі із сім'єю відповідач вже не проживає, участі в його утриманні не приймає.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
В цьому аспекті суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивача, як власника житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак, при розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, можна дійти до висновку про те, що припинення права користування особи житлом можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільного права та інтересів є визнання права, припинення дії, яка порушували право. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З урахуванням вищевказаного, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд вважає позовні вимоги повністю доведеними, обґрунтованими та таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України, суд,-
вирішив:
позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .
Дата складення повного судового рішення - 22.07.2022 року.
Суддя Мартинишин М.О.