25 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/1257/22 пров. № А/857/6827/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року (ухвалене у м. Тернополі у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження суддею Мандзієм О. П.) в адміністративній справі № 500/1257/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі - ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо перерахунку та виплати пенсії йому з 01.04.2019 у розмірі 82 процентів відповідних сум грошового забезпечення на підставі довідки від 16.02.2021 № 27, виданої Управлінням ДСНС України у Тернопільській області, з урахуванням обмеження максимального розміру пенсії;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату йому пенсії з 01.04.2019 у розмірі 82 процентів відповідних сум грошового забезпечення без обмеження максимального розміру пенсії відповідно до довідки від 16.02.2021 № 27, виданої Управлінням ДСНС України у Тернопільській області, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що йому призначена пенсія за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ). При проведенні перерахунку пенсії з 01.04.2019 на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 у справі № 500/5737/21 відповідач безпідставно обмежив максимальний розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановлених для непрацездатних осіб.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року позовні вимоги задоволено.
Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржило ГУ ПФУ в Тернопільській області, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що сама по собі довідка, на яку посилається позивач, не породжує права на перерахунок пенсії, позаяк такою підставою є нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України. Підготовці та поданні нової довідки про розмір грошового забезпечення передує система юридичних подій і лише при їх настанні виникає обов'язок уповноваженого органу оформити відповідну довідку. Наголошує, що прийняття актів Кабінету Міністрів України, внесення до них змін, відновлення їх дії тощо відноситься до виключної компетенції Уряду та не може здійснюватися судом. Вважає безпідставними вимоги позивача про перерахунок розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, без обмеження її максимальним розміром, позаяк в даному випадку повинні застосовуватись положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що скарга є безпідставною, тому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Тернопільській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 у справі № 500/5737/21 зобов'язано ГУ ПФУ в Тернопільській області провести ОСОБА_1 з 01.04.2019 перерахунок основного розміру пенсії, виходячи з 82 % грошового забезпечення, визначеного в довідці Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області від 16.02.2021 № 27.
ГУ ПФУ в Тернопільській області листом від 21.12.2021 № 7723-7858/Б-02/8-1900/21 повідомило позивача про те, що йому проведено перерахунок основного розміру пенсії виходячи з 82 % грошового забезпечення відповідно до рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 у справі № 500/5737/21. У вищезгаданому листі зазначено, що розмір пенсії позивача після перерахунку становить 23 506,53 грн, виплата якої обмежена десятьма прожитковими мінімумами, встановлених для непрацездатних осіб, що з 01.12.2021 налічує 19 340,00 грн.
11.01.2022 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Тернопільській області із заявою про здійснення перерахунку та виплати пенсії без урахування обмеження максимального розміру.
Листом від 24.01.2022 № 349-103/Б-02/8-1900/22 ГУ ПФУ в Тернопільській області повідомлено позивача про відсутність підстав для здійснення йому пенсійних виплат без обмеження максимального розміру.
Вважаючи такі дії суб'єкта владних повноважень протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію 01.10.2011 року змінами до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» 09 квітня 1992 року № 3668-VI (далі- Закон № 3668-VI).
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас, Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційний Суд України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надав оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнав таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах, відмовляючи у перерахунку та виплаті пенсії позивачу без обмеження максимального розміру, посилався у своїх листах - відповідях на частину сьому статті 43 Закону № 2262-XII, в апеляційній скарзі відповідач уже зазначає про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 2 Закону № 3668-VI.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18, з посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на вище викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Окрім цього, колегія суддів не бере до уваги доводів відповідача про відсутність у чинному законодавстві положень щодо індивідуального перерахунку пенсії за заявою особи та неприйняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
Усі призначені за Законом № 2262-ХІІ пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Відтак, з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/3858/18 виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення.
До того ж, суд звертає увагу і на те, що у справі № 826/3858/18 суд касаційної інстанції серед іншого вказав, що до повноважень Кабінету Міністрів України не входить зміна структури грошового забезпечення, а приводом для перерахунку пенсій є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій, саме розмір якого, а не складові, можуть змінюватись Кабінетом Міністрів України.
Апеляційний суд урахував правову позицію Верховного Суду, яка була висловлена в рішенні від 17.12.2019 у зразковій справі № 160/8324/19 про те, що підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, так і рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України, про що державні органи, визначені Порядком № 45, повідомляють орган ПФУ.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про протиправність дій ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо обмеження максимального розміру пенсії позивачу десятьма прожитковими мінімумами, встановлених для осіб, які втратили працездатність, та необхідність відновлення порушених прав та інтересів позивача шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2019 без обмеження її максимального розміру.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Також, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Тобто, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року в адміністративній справі № 500/1257/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин