Справа № 520/17342/18
25 липня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди,-
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій позивач просила:
стягнути з Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати доходів у розмірі 129310 гривень 35 копійок, з причини затримання щомісячних виплат за період з 01.11.2011 року по 01.10.2018 року;
стягнути з Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області на користь ОСОБА_1 відповідно до ст. 625 ЦК України три проценти річних від простроченої суми затримання щомісячних страхових виплат, що складає 17543 гривні 00 копійок за період з 01.11.2011 року по 01.10.2018 року;
стягнути з Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області на користь ОСОБА_1 15000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_2 , який за життя захворів на професійне захворювання «пневмоконіоз». Позивач звернулась до Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України із заявою про призначення їй страхових виплат, у зв'язку зі смертю чоловіка та їй було відмовлено. Також позивач посилається на те, що судом було встановлено причинний зв'язок смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 з його професійним захворюванням, тому відповідно до закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.
Позивач зауважує, що рішенням суду визнано протиправною бездіяльність відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та зобов'язано призначити ОСОБА_1 страхові виплати у зв'язку зі смертю потерпілого чоловіка починаючи з 01.11.2011 року щомісячно і довічно, але відповідач судове рішення не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.
Рiшенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2019 року по справі №520/17342/18 ОСОБА_1 у задоволенi позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року по справі №520/17342/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2019 року змінено в його мотивувальній частині та залишено без змін у його резолютивний частині.
09 лютого 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково, рішення Приморського районного суду м Одеси від 01 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року скасувала, провадження у справі № 520/17342/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди закрила згідно першим пунктом частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому було зазначено, що суд за її заявою вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи (пункт 1 частина перша статті 255 ЦПК України).
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2022 року справу № 520/17342/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди передано для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.
Справа № 520/17342/18 надійшла до Одеського окружного адміністративного суду 25 травня 2022 року.
Ухвалою від 31.05.2022 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 520/17342/18 та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву (вх. №18994/22 від 09.06.2022 року), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що рішення Київського районного суду м.Одеси від 19 лютого 2018 року по справі №520/8530/17 ними виконано. Після набрання рішенням суду від 19 лютого 2018 року законної сили, за платіжним дорученням від 02 жовтня 2018 року на відповідний рахунок позивачці перераховано кошти в розмірі 169839,18 грн., виходячи із суми щомісячних виплат 2 096,78 грн. за період з 01 листопада 2011 року по 31 липня 2018 року. На підставі того ж рішення суду позивачці призначено з 01 жовтня 2018 року щомісячні страхові виплати в розмірі 2096,78 грн., довічно. В свою чергу, вимоги позивачки щодо компенсації втрати частини грошових доходів з порушенням терміну їх виплати та застосування до цих виплат ч.2 ст.625 ЦК України є незаконними та не підлягають задоволенню.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер чоловік позивача ОСОБА_2 , який за життя хворів на професійне захворювання - пневмоконіоз.
Відповідно до висновку обласної профпатології МСЕК м.Донецька від 14 листопада 1995 року ОСОБА_2 встановлено 45% втрати професійної працездатності і встановлена третя група інвалідності безстроково, що підтверджено довідкою від 29 серпня 1996 року та 14 листопада 1995 року, актом розслідування хронічного професійного захворювання від 22 листопада 1995 року. Професійне захворювання пов'язане з хворобою легенів.
За життя ОСОБА_2 перебував на обліку у ВД ФССНВ та ПЗ м.Кіровське Донецької області, отримував страхові виплати, а тому 16 березня 2012 року позивач завернулась до Фонду з заявою про призначення їй страхових виплат. В цей же день Фондом було надане направлення на МСЕК для встановлення причино-наслідкового зв'язку між смертю потерпілого та профзахворюванням.
Рішенням Одеської обласної МСЕК №2 від 31 липня 2012 року встановлено, що причинний зв'язок між смертю та професійним захворюванням відсутній, згідно з актом №11 від 31 липня 2012 року.
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 18 грудня 2014 року по справі №523/2830/14-ц скасовано акт №11 від 31 липня 2012 року, прийнятий обласною МСЕК №2 м.Одеси про не встановлення зв'язку смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , з його професійним захворюванням пневмоконіоз.
Також скасовано рішення обласної МСЕК №2 м.Одеси від 31 липня 2012 року про не встановлення зв'язку смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , з його професійним захворюванням, встановлено причинний зв'язок смерті ОСОБА_2 з його професійним захворюванням пневмоконіоз.
Зобов'язано обласну МСЕК №2 м.Одеси надати висновок про встановлення причинного зв'язку смерті ОСОБА_2 , з його професійним захворюванням пневмоконіоз.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження від 26 січня 1963 року. Вона є тимчасово переміщеною особою, інвалідом третьої групи. До дня смерті її чоловік - ОСОБА_2 проживав разом з нею. Зазначені обставини підтверджуються довідками органу самоорганізації населення «Дмитріївка».
Позивач неодноразово, а саме: 07 травня 2015 року, 24 лютого 2016 року, 19 квітня 2016 року, 05 квітня 2017 року, 05 травня 2017 року зверталась до Фонду з заявами про призначення їй щомісячної страхової виплати з дня смерті її чоловіка, з 01 листопада 2011 року.
Відповіддю Фонду № 05/1903 від 22 квітня 2016 року їй повідомлено, що у зв'язку з тим, що не надійшли документи з ВД ФССНВ та ПЗ м.Кіровське, Донецької області призначити страхові виплати їй неможливо.
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 19 лютого 2018 року по справі №520/8530/17 визнано протиправною бездіяльність Фонду щодо призначення ОСОБА_1 страхових виплат у зв'язку із смертю потерпілого чоловіка ОСОБА_2 .. Зобов'язано Фонд призначити ОСОБА_1 страхові виплати у зв'язку із смертю потерпілого, починаючи з 01 листопада 2011 року в розмірі 2096,78 грн., щомісячно, довічно.
Постановою Одеського адміністративного апеляційного суду від 01 серпня 2018 року по справі №520/8530/17 рішення Київського районного суду м.Одеси від 19 лютого 2018 року залишено без змін.
Посилаючись на те, що відповідач з 07 травня 2015 року ухилявся від призначення страхових виплат, переклав свої обов'язки на позивача, не витребував документи, що знаходились на непідконтрольної Україні території, які вона не змогла надати Фонду, позивач звернулась до суду з вищевказаними вимогами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000року №2050-111 та у пункті 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21лютого 2001року№159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач виконав рішення Київського районного суду м.Одеси від 19 лютого 2018 року по справі №520/8530/17 в повному обсязі.
Кошти за платіжним дорученням від 02 жовтня 2018 року перераховані ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2011 року по 31 липня 2018 року в сумі 169839,18 грн.та призначено їй з 01 жовтня 2018 року щомісячна страхова виплата у розмірі 2096,78грн., довічно (т. 1, а.с.175-179).
Таким чином, Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області своєчасно проведено виплату щомісячних страхових виплат та відсутня будь-яка затримка виплати страхових коштів.
При цьому, страхові виплати відповідачем проводяться (виплачуються) Фондом позивачці у відповідності до вимог ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» під 23 вересня 1999р. № 1105-ХІУ та пункту 5.2. підпункту 5.3.2. Постанови Правління Фонду соціального страхування України «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» від 09 липня 2018року № 11.
В свою чергу, суд вважає безпідставними доводи позивача щодо застосування Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000року з причин затримання щомісячних страхових виплат за період з 01листопада 2011 року по 01 жовтня 2018 року, оскільки затримка страхових витрат за рішенням суду відсутня.
ОСОБА_1 призначена виплата за рішенням суду і погашено борг по страховій виплаті без затримки термінів виплати з боку Фонду, тобто відсутня затримка цих витрат відповідно до норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до ч. 1 ст.36 Закону №1105, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право у разі настання страхового випадку.
Так, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року за № 1105-ХІV, не передбачена виплата відсотків по страховій виплаті, а також проведення індексації останньої.
Відповідно до ч. 2ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відтак, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючому обов'язоку боржника сплатити гроші на користь кредитора.
З урахуванням викладеного положення ст.625 ЦК України регулюють зобов'язальні правовідносини, тобто поширюються на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
При цьому ч.3ст.11 ЦК України в якій йдеться про те, що цивільні права і обов'язки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст.625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, із рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст.11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.
Також слід зазначити, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності.
Порушені права позивача відновлено рішенням Київського районного суду м.Одеси від 19 лютого 2018 року по справі №520/8530/17, яке виконано відповідачем, а тому стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є подвійною відповідальністю за одне і те ж зобов'язання, що відповідно до положень Конституції України - є недопустимим.
Так, ст.625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Тобто, передбачена ст.625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, дія ст.625 ЦК України не поширюється на трудові правовідносини (з приводу заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва тощо) та сімейні правовідносин.
Спірні правовідносини між ОСОБА_1 та Фондом, які виникли між сторонами, є правовідносинами за загальнообов'язковим державним страхуванням і регулюються нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», за яким здійснюється відшкодування Фондом застрахованій особі або члену його сім'ї, а саме ОСОБА_1 шкода у вигляді страхових виплат.
При цьому, суд звертає увагу, що ч.2 ст. 625 ЦК України не розповсюджується на вказані правовідносини, оскільки в даному випадку діє спеціальний Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №1105 який регулює дані правовідносини сторін.
Так, ст.37 Закону України №1105 передбачено, що перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики. При цьому визначена раніше сума щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає.
Перерахунок розміру щомісячної страхової виплати проводиться, виходячи з відкоригованої заробітної плати на коефіцієнт підвищення страхових виплат, затверджений правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Постанови Правління Фонду соціального страхування України «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» від 09 липня 2018 року№11.
Тому ч.7 ст.47 Закону України №1105 передбачено, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому ст.34Закону України "Про оплату праці".
Між тим, вказана сума ОСОБА_1 виплачена з 01 листопада 2011 року по 31 липня 2018 року в сумі 169839,18 грн. на який вона має право за весь період затримки, що підтверджується матеріалами справи.
Однак як вбачається із рішення Київського районного суду м.Одеси від 19 лютого 2018 року по справі №520/8530/17 вимоги позивача щодо виплати цієї суми страхових виплат за вказаний період з застосуванням коефіцієнту підвищення страхових виплат відповідно до вимог закону нею не заявлено до суду, тому Фонд нарахував їй борг, без застосування коефіцієнта корегування страхових сум, які передбачені Законом України №1105.
Отже, в зв'язку з дією спеціального закону, яким визначено перерахування сум щомісячних страхових виплат, які провадяться у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати, вимоги ч.2 ст. 625 ЦК України на правовідносини загальнообов'язкового державного страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань не розповсюджуються.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача компенсації втрати доходів з причини затримання щомісячних виплат за період з 01.11.2011 року по 01.10.2018 року та стягнення трьох процентів річних від простроченої суми затримання щомісячних страхових виплат за період з 01.11.2011 року по 01.10.2018 року є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 15000 грн. заподіяної моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, у силу статті 1173 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України) (пункт 57).
Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач пов'язує з тривалим невиконанням відповідачем своїх службових обов'язків, а саме не призначення позивачу належних їй страхових виплат. Позивач вказує, що надала відповідачу перелік документів необхідних для призначення цих виплат, її вини в тому, що вона не могла надати відповідачу оригінал акту розслідування хронічного професійного захворювання чоловіка, довідку про його пенсію не має, оскільки відсутній механізм передачі документів з окупованої території де вони знаходяться. Поїхати на непідконтрольну Україні територію для отримання страхової справи її померлого чоловіка вона не мала можливості через похилий вік, стан здоров'я, пожежу в будинку. Відповідач повинний був призначити їй страхову виплату на підставі документів, які вона надала та витребувати відповідні документи відповідно до вимог діючого законодавства.
Проте, суд зазначає про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки жодних належних доказів її завдання не подано та нічим не підтверджено заявлену співмірність, не наведено обґрунтування вини відповідача щодо заподіяної шкоди, а лише пов'язано таку шкоду з позбавленням впродовж тривалого часу призначення страхової виплати.
Крім того, суд зазначає про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки жодних порушень прав позивача не доведено.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, а також те, що позивач звільнений від плати судового збору, правові підстави для стягнення з відповідача судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.
.