25 липня 2022 р. справа № 400/4139/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у порядку письмового провадження, розглянув заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю в адміністративній справі
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1. У рішенні суд вирішив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по березень 2018 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця та за період з березня 2018 року по дату звільнення з військової служби - 20 вересня 2018 року, з урахуванням березня 2018 року як базового місяця;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по березень 2018 року з врахуванням проведеної виплати з встановленням базового місяця - січень 2008 року та за період з березня 2018 року по дату звільнення з військової служби - 20 вересня 2018 року з врахуванням проведеної виплати з встановленням базового місяця - березень 2018 року;
- у задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
На виконання рішення суду, 05.01.2021 року судом виготовлено виконавчий лист.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2021 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року змінено, виключивши з нього висновок суду про необхідність застосування січня 2008 року та березня 2018 року у якості базових місяців при здійсненні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 . В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Позивач подав заяву про встановлення судового контролю, в якій просить суд встановити судовий контроль за виконанням рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2021 року. Заява позивача мотивована тим, що рішення та постанова судів не виконуються відповідачем.
Вирішуючи заяву, суд враховує наступне.
Згідно з ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту і накладенням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними і допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 року у справі № 823/175/17, від 23.06.2020 року у справі № 802/357/17-а.
Згідно ч. 4 ст. 372 КАС України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
З вищезазначеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, але його виконання забезпечується, у першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18.12.2019 року у справі № 826/9960/15 дійшла наступного висновку: " ... Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що завершальною стадією судового провадження і примусовим виконанням судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»; далі - Закон № 1404-VIII).
При цьому в разі невиконання судових рішень у добровільному порядку приписами Закону № 1404-VIII урегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Відповідно до частини восьмої статті 382 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу, якою визначено особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця."
Матеріалами справи не підтверджено, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження" внаслідок невиконання відповідачем рішення у добровільному порядку.
Так, позивач надав копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.03.2021 року, при цьому, доказів того, що процедуру примусового виконання рішення суду завершено без його фактичного виконання, позивачем не надано.
Отже, позивач, стверджуючи про умисне невиконання відповідачем рішення суду в повному обсязі, яке набрало законної сили, не надав до суду доказів відсутності результату по завершенню процедури примусового виконання рішення суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю.
Керуючись статтями 241, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею в порядку ст. 256 КАС України.
3. Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання) в порядку, визначеному ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя А. О. Мороз