Справа № 304/1376/22 Провадження № 1-кс/304/231/2022
22 липня 2022 року м. Перечин
Слідчий суддя Перечинського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , розглянувши клопотання прокурора Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 на підставі матеріалів досудового розслідування, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022078130000126 від 20 липня 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, про накладення арешту на тимчасово вилучене майно,
прокурор Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням, на підставі матеріалів досудового розслідування, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022078130000126 від 20 липня 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, про накладення арешту на посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане 01 липня 2022 року, яке було вилучено у неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , мобільний номер телефону НОМЕР_2 , в присутності його батька - ОСОБА_5 , шляхом заборони користуватись, відчужувати та розпоряджатися будь-яким чином вказаним посвідченням. Клопотання мотивує тим, що 19 липня 2022 року о 20.51 год зі служби «102» до чергової частини відділення поліції № 1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області надійшло повідомлення від інспектора ГРПП відділення поліції № 1 ОСОБА_6 про те що між населеними пунктами с. Порошково та с. Т.Бистра Ужгородського району під час перевірки мотоцикла «Мустанг», яким керував ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , останній надав для перевірки посвідчення водія видане на його ім'я з ознаками підробки. Виїздом СОГ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області встановлено, що під час перевірки за порушення ПДР, водій мотоцикла «Мустанг» ОСОБА_4 надав наряду поліції ГРПП відділення поліції № 1 посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане 01 липня 2022 року на його ім'я, яке відповідно до бази ІПНП (інформаційного порталу національної поліції) не видавалось. Після проведення огляду, на підставі письмової заяви ОСОБА_4 , дане посвідчення вилучено та упаковано до спецпакету НПУ серії PSP 2143998. Зі слів ОСОБА_4 посвідчення водія серії НОМЕР_1 в кінці червня 2022 року він замовив у невідомої йому особи через інтернет мережу та отримав його через відділення нової пошти, за що заплатив даній особі 6500 гривень. Відомості по вказаному факту 20 липня 2022 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12022078130000126 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України. Беручи до уваги вищенаведене, а також те, що посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане 01 липня 2022 року, є речовим доказом у кримінальному провадженні, а тому з метою збереження речового доказу виникла необхідність у накладені арешту, а також є необхідність у проведенні судової експертизи з метою становлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні, а також для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, інших слідчих дій, які виникнуть в ході розслідування вказаного кримінального провадження, тому просить клопотання задовольнити.
Прокурор ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, однак подав заяву про розгляд клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно без його участі, вказане клопотання підтримує в повному обсязі, відповідно до ч. 6 ст. 107 КПК України не заперечує щодо незастосування технічних засобів фіксування під час розгляду справи та не заперечує проти визнання таких дій та результатів їх здійснення чинними.
У судове засідання власник майна ОСОБА_4 та його законний представник ОСОБА_5 також не з'явилися, про дату, час та місце розгляду клопотання повідомлялися у встановленому законом порядку.
На підставі ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не проводиться.
Слідчий суддя, вивчивши матеріали клопотання, приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 4 ст. 170 цього Кодексу у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Відповідно до ч. 5 вказаної статті у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
З наданих слідчим матеріалів вбачається, що 19 липня 2022 року о 20.51 год зі служби «102» до чергової частини відділення поліції № 1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області надійшло повідомлення від інспектора ГРПП відділення поліції № 1 ОСОБА_6 про те що між населеними пунктами с. Порошково та с. Т.Бистра Ужгородського району під час перевірки мотоцикла «Мустанг», яким керував ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , останній надав для перевірки посвідчення водія видане на його ім'я з ознаками підробки.
Як вбачається з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20 липня 2022 року, цього ж дня матеріали досудового розслідування за вказаним фактом були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022078130000126 з правовою кваліфікацією за ч. 4 ст. 358 КК України.
З протоколу огляду місця події від 19 липня 2022 року вбачається, що під час огляду, на підставі письмової заяви ОСОБА_4 , посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане 01 липня 2022 року на ім'я ОСОБА_4 , вилучено та упаковано до спецпакету НПУ серії PSP 2143998.
Постановою начальника СД відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_7 посвідчення водія серії НОМЕР_1 визнано речовим доказом по вказаному кримінальному провадженні.
Зі змісту ч. 2 ст. 173 КПК України вбачається, що при вирішенні питання про арешт майна суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручан¬ня в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі «Агосі проти Сполученого Королівства» від 24 жовтня 1988 року «Agosi v. UK»). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
Європейський Суд з прав людини також наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява №48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
Європейський Суд з прав людини також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52).
На підставі вищенаведеного слідчий суддя дійшов висновку, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див, наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A №98).
Отже, з урахуванням вищевикладеного, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання про накладення арешту на майно слід задовольнити.
Керуючись ст. 40, 131, 132, 170-173, 175, 309 КПК України, слідчий суддя
клопотання прокурора Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 на підставі матеріалів досудового розслідування, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022078130000126 від 20 липня 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, про накладення арешту на тимчасово вилучене майно - задовольнити.
Накласти арешт на посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане 01 липня 2022 року, яке було вилучено у неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , в присутності його батька - ОСОБА_5 , шляхом заборони користуватись, відчужувати та розпоряджатися будь-яким чином вказаним посвідченням.
Виконання ухвали покласти на прокурора Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 .
Згідно ст. 175 КПК України ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню слідчим, прокурором.
Роз'яснити, що відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти діб з моменту її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1