22 липня 2022 року м. Кропивницький Справа № 580/11415/21
провадження № 2-іс/340/7/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України (відповідач-1), Черкаського окружного адміністративного суду (відповідач-2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплачених коштів суддівської винагороди і моральної та матеріальної шкоди, -
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державної судової адміністрації України, Черкаського окружного адміністративного суду, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України у не забезпеченні обчислення ЄСВ від максимальної величини бази нарахування під час здійснення розгляду звернень судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 щодо суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 відповідно до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”;
- визнати протиправною бездіяльність Черкаського окружного адміністративного суду у не сприянні у наданні офіційних документів про нарахування ЄСВ до суддівської винагороди без обмежень встановлених статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-IX від 13.04.2020, ОСОБА_1 , яка не є ФОП, щодо суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020;
- визнати протиправною бездіяльність Черкаського окружного адміністративного суду у не нарахуванні ЄСВ від максимальної суми доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати та не виплаті суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 без застосування обмеження встановленого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13.04.2020;
- зобов'язати Черкаський окружний адміністративний суд нарахувати ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суддівську винагороду із сплатою ЄСВ від максимальної суми доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати з наданням офіційних документів про сплату ЄСВ від максимальної суми доходу застрахованої особи протягом місяця з дня набрання законної сили рішенням суду;
- стягнути з Державної судової адміністрації України недоплачені кошти суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” за рахунок бюджетної програми КПКВК 0501150 “виконання рішень судів на користь суддів” та відшкодувати моральну шкоду у сумі 46158 грн. і матеріальну шкоду у сумі 3500 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона працює на посаді судді Черкаського окружного адміністративного суду та отримує суддівську винагороду відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". З 18.04.2020 по 27.08.2020 вона отримувала суддівську винагороду у розмірі меншому, ніж установлено цим Законом, з огляду на обмеження, запроваджені статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року у справі №10-р/2020 вказані законодавчі обмеження визнані неконституційними. Крім того, зазначає, що за вказаний період не було нараховано ЄСВ від максимальної бази у розмірі 15 мінімальних заробітних плат. Додатково позивачка зазначила, що сам факт порушення законного трудового права свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та необхідності додаткових зусиль для організації свого життя.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 04 січня 2022 року адміністративну справу №580/11415/21 передано для визначення підсудності до Шостого апеляційного адміністративного суду. (а.с.78)
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2020 року визначено територіальну підсудність справи №580/11415/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Черкаського окружного адміністративного суду, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплачених коштів суддівської винагороди і моральної та матеріальної шкоди Кіровоградському окружному адміністративному суду. Справу направлено до Кіровоградського окружного адміністративного суду для розгляду. (а.с.89)
Ухвалою судді від 16.02.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 14.03.2022. Крім того, суд не вбачав підстав для постановлення ухвали відповідно до ч.5 ст.49 КАС України щодо залучення Міністерства фінансів України до участі у справі як третьої особи (а.с.94-95).
14.03.2022 підготовче судове засідання відкладено до 24.05.2022 у зв'язку з неявкою відповідачів. (а.с.104)
У підготовче судове засідання 24.05.2022 учасники справи не з'явилися, від позивачки та представника відповідача-2 надійшли клопотання про проведення підготовчого засідання без їх участі. (а.с.129, 141)
Ухвалою суду від 24.05.2022 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Міністерство фінансів України. Оголошено перерву у підготовчому засіданні до 16.06.2022, витребувано докази. (а.с.144-145).
Позивачем надано пояснення, згідно яких від суми заробітку (суддівської винагороди) в місяцях та сплаченого ЄСВ залежать коефіцієнти заробітку. Відповідно до пп. “б” п. 176.2 ст. 176 ПК України особи, які відповідно до цього ПК України мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску, зобов'язані подавати у строки, встановлені Кодексом для податкового кварталу, Розрахунок (з розбивкою по місяцях звітного кварталу) до контролюючого органу за основним місцем обліку. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку - фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Якщо роботодавець не нарахував і відповідно не сплатив правильно обчислену суму ЄСВ від належної суддівської винагороди, то допустив безпідставне втручання у майнові права (законні очікування-легітимні сподівання) особи на включення відповідної інформації через надання публічної звітності для заповнення даних персоніфікації особи, що використовується для обчислення страхового стажу і заробітку як складових нарахування пенсії (а.с. 108-113, 123-128).
Представником Державної судової адміністрації України надано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснювала заходів, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача. Вказував, що Черкаський окружний адміністративний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ) поза межами видатків державного бюджету, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. Крім того, зазначав, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини у даній справі з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Додатково зазначив, що беручи до уваги відсутність закону, який встановлював би правове регулювання порядку та умов відшкодування матеріальної шкоди, завданої актами, що визнані неконституційними та у зв'язку з тим, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення, позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди у вигляді, заподіяної прийняттям неконституційного правового акту, на його думку, не підлягають задоволенню (а.с.157-160).
Ухвалою суду від 14.06.2022 відмовлено у задоволенні клопотання представника Міністерства фінансів України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. (а.с.179).
Ухвалою суду від 16.06.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.07.2022 (а.с.188).
У судове засідання 14.07.2022 учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання не з'явилися.
Від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання без її участі (а.с.192-193).
В цьому ж клопотанні позивач повторно просила залучити МФУ третьою особою на стороні відповідачів з урахуванням доводів попереднього клопотання та з урахуванням проблем фінансування судів першої інстанції, тобто з аналогічних підстав, заявлених раніше, тому суд не вбачає підстав для залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Міністерство фінансів України.
У відповідності до ч.9 ст.205 КАС України, суд визнав за можливе розгляд справи по суті здійснювати у порядку письмового провадження.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Указом Президента України “Про призначення суддів” від 18.06.2010 №713/2010 ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду судді Черкаського окружного адміністративного суду.
Наказом в.о. голови Черкаського окружного адміністративного суду від 31.08.2010 №137-о зараховано позивачку на посаду судді Черкаського окружного адміністративного суду (а.с.18).
Указом Президента України “Про призначення суддів” від 02.11.2017 №350/2017 ОСОБА_1 призначено суддею Черкаського окружного адміністративного суду безстроково.
Наказом голови Черкаського окружного адміністративного суду від 03.11.2017 №1570 оголошено Указ Президента України “Про призначення суддів” № 350/2017 від 02.11.2017 про призначення ОСОБА_1 суддею Черкаського окружного адміністративного суду безстроково; встановлено судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 з 02 листопада 2017 року доплату за вислугу років у розмірі 50 відсотків посадового окладу, як такій, стаж роботи якої становить більше 20 років, а також встановлено судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 з 02 листопада 2017 року доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15 відсотків від посадового окладу (а.с.19).
Позивачка звернулася до ДСА України із зверненням щодо компенсації суддям суддівської винагороди та вжиття заходів на виконання рішення Конституційного Суду України від 29.08.2020 №10-р/2020.
Відповідач-1 листом від 16.10.2020 №Т2058-20-1993/20 повідомив ОСОБА_1 , що на законодавчому рівні не визначено механізму виплати недоотриманих суддями сум суддівської винагороди на час дії частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у зв'язку з чим звернулися до відповідних органів для врегулювання цього питання. Додатково повідомив, що бюджетні призначення, затверджені Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» для судової влади повністю розподілені між судами, органами та установами системи правосуддя. Будь-які резервні кошти в ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів на даний час відсутні. (а.с.26-27).
Крім того, позивачка звернулася до відповідача-2 з проханням надати їй порівняльний розрахунок її суддівської винагороди з урахуванням періоду дії «неконституційних норм» Закону №533, що здійснювався у повному обсязі та/або неповному без та із обмеженням максимального розміру суддівської винагороди.
Листом від 30.11.2020 №04-30/20352/20 Черкаський окружний адміністративний суд повідомив ОСОБА_1 , що інформація стосовно суддівської винагороди без обмежень (порівняльний розрахунок) із нарахуванням для утримання ПДФО, військового збору та нарахуванням ЄСВ за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 відсутня в розпорядженні суду у зв'язку з чим не може бути надана. При цьому надали інформацію щодо виплати позивачці суддівської винагороди за період з квітня по серпень 2020 року (розрахункові листи), у тому числі із зазначенням обмеження доходу, який був здійснений відповідно до Закону України від 13.04.2020 №533-ІХ та нарахованого на даний фонд оплати праці ЄСВ у розмірі 22%. (а.с.34-35)
Згідно розрахункових листів за квітень - серпень 2020 року ОСОБА_1 при нарахуванні суддівської винагороди та виплаті у квітні, травні, червні, липні та серпні 2020 року (за винятком днів відпустки, додаткової відпустки та лікарняних) обмежувалася десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №553-IX від 13.04.2020 року) (а.с.36-42, 152-156). Загальна сума утриманого обмеження суддівської винагороди позивачки за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 складає 168156,52 грн.
Позивачка звернулася до відповідача-1 з проханням надати їй письмове роз'яснення щодо правомірності не відображення у звітності 1ДФ та не нарахування судом ЄСВ на максимальну суму доходу застрахованої особи на місяць, що має дорівнювати 15 розмірам мінімальної заробітної плати та її обмеженням максимальним розміром нарахованих 47230 грн. на місяць.
Листом від 09.12.2020 за №Т-2484-20-2322/20 ДСА України повідомила позивачку, що її звернення надіслано до Черкаського окружного адміністративного суду (а.с.47)
Відповідач-2 листом від 17.12.2020 повідомив ОСОБА_1 , що нарахування та виплата суддівської винагороди здійснюється у відповідності до КЗпП України, Бюджетного кодексу України, Законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Державний бюджет України» та інших нормативно-правових актів, які регламентують питання оплати праці. Крім того, вказував, що із суддівської винагороди утримано ПДФО за ставкою 18% та військовий збір у розмірі 1,5% у відповідності до чинного законодавства. Єдиний внесок нараховувався на фонд оплати праці/суддівську винагороду відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Під час нарахування доходів у формі суддівської винагороди база оподаткування визначається як фактично нарахована заробітна плата/суддівська винагорода. Єдиний внесок встановлюється в розмірі 22% на суму нарахованої суддівської винагороди за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату. (а.с.70)
15.11.2021 позивачка звернулася до відповідача-2 із заявою щодо здійснення правильного нарахування та/або перерахунку їй суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 без застосування обмеження за ст.29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік». (а.с.52)
Листом від 19.11.2021 відповідач-2 повідомив, що на законодавчому рівні не визначено механізму компенсації недоотриманих суддями суддівської винагороди за час дії ч.1 та 3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» (а.с.55).
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частин 4, 5, 7, 8 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною 9 статті 135 Закону №1402 визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
З аналізу ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII судом встановлено, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 року №211 установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. У подальшому кінцева дата карантину неодноразово продовжувалася.
13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-ІХ (далі - Закон №553-ІХ), яким Закон доповнено статтею 29, а саме: Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Вказане обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Цей Закон №553-ІХ набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 - №68.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 р. №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14 листопада 2019 року №94-IX зі змінами.
У зазначеному рішенні Конституційним Судом України наголошено на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу. Обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Таким чином, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 р. №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) дійшов правового висновку, що, навіть, за умови допустимого обмеження виплат суддівської винагороди (за умов воєнного чи надзвичайного стану), втрачені, у зв'язку з цим кошти, підлягають компенсуванню відповідними виплатами.
Пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення визначено, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року №294-IX зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно зі ст.1512 Конституційного Суду України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до статті 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 р. №3-рп/2013 будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
З огляду на викладене, суд наголошує на тому, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватися виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, що узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.
Так, щодо участі ДСА України у фінансуванні видатків на виплату суддівської винагороди, Верховний Суд у постановах від 03.03.2020 року у справі 340/1916/20, від 22.07.2021 року по справі №260/3598/20 звертав увагу на необхідності з'ясування правового статусу Державної судової адміністрації України крізь призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів, у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди. Так, Верховний Суд припустив, що виплата суддівської винагороди із застосуванням обмежень, передбачених ст.29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду).
Нормами ч.1 ст.148 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно ч.1 ст.22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Згідно ст.151 Закону №1402-VII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19 затверджено Положення про Державну судову адміністрацію України (далі - Положення №141/0/15-19).
Так, відповідно до п. 6 Положення №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України відповідно до визначених завдань у сфері фінансування судів в аспекті спірних правовідносин виконує наступні функції:
1) представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених законом;
2) здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь;
3) готує бюджетний запит.
Отже, Державна судова адміністрація України в контексті спірних правовідносин є головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності місцевих судів, функції якого полягають в участі у бюджетному процесі шляхом розроблення бюджетних запитів із зазначенням обсягу бюджетних коштів, необхідних для виконання покладених на нього функцій; отриманні бюджетних призначень та їх подальшого розподілу між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня.
Відповідно до Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333, виплата суддівської винагороди як і заробітної плати працівникам апарату суду, у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатків 2111 «Заробітна плата».
Частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Так, відповідач-1 у відзиві на позовну заяву посилався на те, що кошторисні призначення Черкаського окружного адміністративного суду за кодом економічної класифікації видатків 2111 «Заробітна плата» станом на 31.12.2020 становили 262227,2 тис. грн. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Черкаському окружному адміністративному суду за КПКВК 0501020 «забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», за КЕКВ 2111 «заробітна плата» відкриті у повному обсязі.
Також ДСА України надано кошторис на 2020 рік « 35158674 Черкаський окружний адміністративний суд», затверджений 08.01.2020 (а.с.161-162).
При цьому доказів, що ДСА України в 2020 році вносилися зміни до вказаного кошторису, суду не надано та відповідачами не повідомлено.
До того ж, суд враховує приписи ч.7 ст.148 Закону №1402-VII, відповідно до яких видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Враховуючи вищевикладене, під час нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди саме відповідач-2 повинен був керуватися виключно нормами Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, при цьому застосування статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” прямо суперечить статті 130 Конституції України, ст.135 Закону № 1402-VIII та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Натомість, з дня набрання чинності Законом №553, тобто з 18.04.2020, суддівська винагорода позивачки нараховувалась та виплачувалась з урахуванням обмеження, встановленого нормами статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”. При цьому, відповідачами не доведено, що видатки на утримання Черкаського окружного адміністративного суду (зокрема на суддівську винагороду), визначені Державним бюджетом України на 2020 рік, з квітня 2020 року по серпень 2020 року були скорочені. Також відповідачами не надано доказів і того, що у зв'язку з прийняттям Закону №553-IX до кошторису та розпису видатків Черкаського окружного адміністративного суду були внесені зміни щодо зменшення фонду заробітної плати суддів, які б унеможливили виплату позивачу суддівської винагороди у розмірі, встановленому Законом України “Про судоустрій і статус суддів”.
Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача-2 і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Отже, дії відповідача-2 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р. включно із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” із змінами, внесеними Законом №553, є протиправними, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Згідно ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, враховуючи те, що позивачці у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівська винагорода виплачувалась у меншому розмірі, ніж встановлено статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, а тому з урахуванням вимог ст.9 КАС України, належним способом захисту порушених прав позивачки буде зобов'язання Черкаського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Так, аргументи представника відповідача-1 викладені у відзиві на позовну заяву з приводу того, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 р. № 10-р/2020 не впливає на спірні правовідносини (що охоплюють періоди квітень - серпень 2020 року), на думку суду, не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки у спірному випадку йдеться не про можливість ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про донарахування позивачу не виплаченої суддівської винагороди, розмір якої був обмежений внаслідок прийняття Закону, яким, в силу положень ст.130 Конституції України, Закону №1402-VIII, не може бути врегульований розмір суддівської винагороди.
Щодо позовних вимог, в яких позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України у не забезпеченні обчислення ЄСВ від максимальної величини бази нарахування під час здійснення розгляду звернень судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 щодо суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 відповідно до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”;
- визнати протиправною бездіяльність Черкаського окружного адміністративного суду у не сприянні у наданні офіційних документів про нарахування ЄСВ до суддівської винагороди без обмежень встановлених статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-IX від 13.04.2020, ОСОБА_1 , яка не є ФОП, щодо суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020;
- визнати протиправною бездіяльність Черкаського окружного адміністративного суду у не нарахуванні ЄСВ від максимальної суми доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати;
- зобов'язати Черкаський окружний адміністративний суд нарахувати ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суддівську винагороду із сплатою ЄСВ від максимальної суми доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати з наданням офіційних документів про сплату ЄСВ від максимальної суми доходу застрахованої особи протягом місяця з дня набрання законної сили рішенням суду, то всі вони пов'язані з нарахуванням ЄСВ при виплаті суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулює Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VІ).
Відповідно до п.п.2, 6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5 1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.
Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до частин 1 та 5 статті 8 Закону №2464-VІ розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Згідно ч.ч.1, 2, 4 Закону №2464-VІ єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення єдиного внеску із сум, виражених в іноземній валюті (крім випадків сплати єдиного внеску в іноземній валюті, передбачених абзацами другим - четвертим частини п'ятої цієї статті), здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, установленим Національним банком України на день обчислення єдиного внеску.
Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до пп.“а, б” п.176.2 ст.176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (з розбивкою по місяцях звітного кварталу), до контролюючого органу за основним місцем обліку. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку - фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не допускається.
Так, суд звертає увагу, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, податки та обов'язкові платежі із суми заробітної плати підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми заробітної плати при виплаті її працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума заробітної плати зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата податків та обов'язкових платежів є відповідно обов'язком роботодавця.
Тобто всі вищезазначені позовні вимоги, пов'язані з нарахуванням та сплатою ЄСВ (в тому числі бездіяльність щодо ЄСВ) заявлені передчасно, оскільки не надано доказів того, що між позивачем та відповідачем наразі виник новий публічно-правовий спір щодо ненарахування та не сплати єдиного внеску при виплаті позивачці суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 без застосування обмеження, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити.
Щодо позовних вимог, в яких позивач просить стягнути з Державної судової адміністрації України недоплачені кошти суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” за рахунок бюджетної програми КПКВК 0501150 “виконання рішень судів на користь суддів” та відшкодувати моральну шкоду у сумі 46158 грн. і матеріальну шкоду у сумі 3500 грн., то суд підстав для стягнення коштів суддівської винагороди, моральної шкоди та матеріальної шкоди з ДСА України, не вбачає, оскільки невиплата суддівської винагороди в повному обсязі не була пов'язана з діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, той не приймав участі у застосуванні спірних обмежень при виплаті суддівської винагороди позивачу, не має обов'язку з нарахування та виплати йому суддівської винагороди, а його рішення/дії/бездіяльність не призвели до появи заборгованості з виплати суддівської винагороди, донарахування якої є предметом цього спору.
Крім того, матеріальну шкоду у сумі 3500 грн. позивач обґрунтовує сплатою коштів за надання консультації щодо нарахування ЄСВ (а.с.48), проте як судом зазначалось раніше позовні вимоги пов'язані з нарахуванням ЄСВ є передчасними, а тому не підлягають задоволенню. Тому суд відмовляє у задоволені позову у цій частині вимог.
Судові витрати сторонами у справі не понесені.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795),Черкаського окружного адміністративного суду (18000, м.Черкаси, бульвар Шевченка, 117, ЄДРПОУ 35158674) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплачених коштів суддівської винагороди і моральної та матеріальної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Черкаського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , судді Черкаського окружного адміністративного суду, з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження встановленого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14 листопада 2019 року №294-ІХ.
Зобов'язати Черкаський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 , судді Черкаського окружного адміністративного суду, з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на підставі частини другої статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14 листопада 2019 року №294-ІХ, з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що належать до виплати, передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина