18 липня 2022 року № 320/3488/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Леонтович А.М.,
при секретарі судового засідання Рижков О.Д.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Лиманюк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції у Київській області ,
про зобов'язання вчинити певні дії,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції у Київській області, у якому просить суд:
- поновити позивача на роботі в Головному управління Національної поліції в Київській області з дати звільнення на посаді начальника відділу документального забезпечення;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Позов мотивовано протиправністю прийняття оскаржуваного наказу з огляду на відсутність беззаперечних доказів вчинення позивачем дисциплінарного проступку та необґрунтованим застосуванням дисциплінарного стягнення. Також, зазначено про порушення порядку виконання дисциплінарного стягнення.
Відповідач у відзиві позов не визнав, вказав, що підставою для винесення наказу про звільнення став факт відсутності позивача на робочому місці підтверджений письмовими доказами, було створено дисциплінарну комісію, яка в межах наданих їй поноважень надала рекомендацію щодо притягнення позивача до дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 18.04.2022 позовну заяву залишено без руху.
Позивач, у строк та спосіб, викладений в ухвалі усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 11.05.2022 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 30.05.2022.
30.05.2022 у судове засідання прибули сторони. У зв'язку з необхідністю одержання нових доказів, відкладено розгляд справи на 13.06.2022.
13.06.2022 сторони, які належним чином повідомлені про дату, час в місце розгляду справи у судове засідання не з'явились, явку своїх представників не забезпечили. В адміністративній справі за клопотанням відповідача відкладено розгляд справи на 23.06.2022.
23.06.2022 у судове засідання прибули позивач та представник відповідача. В адміністративній справі оголошено перерву до 04.07.2022 для виклику свідків.
04.07.2022 у судове засідання прибув позивач, представник відповідача та свідок по справі. В адміністративній справі оголошено перерву до 18.07.2022.
18.07.2022 у судове засідання прибули позивач та представник відповідача.
20.07.2022 ухвалою суду виправлено описку у судовому рішенні.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом ГУНП в Київській області №1 о/с від 07.11.2015 ОСОБА_1 призначений на посаду начальника відділу документального забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року №2101, введено воєнний стан.
У зв'язку цим, позивач 25.02.2022 звернувся до безпосереднього керівника ГУНП в Київській області про можливість працювати у дистанційному форматі поза межами адміністративної будівлі у зв'язку із припиненням транспортного сполучення від місця проживання позивача у м. Боярка до місцезнаходження адміністративної будівлі у м. Києві, крім того, організаційні та технічні умови, необхідні для виконання посадових обов'язків наявні.
16.03.2022 наказом ГУНП в Київській області №49 о/с позивача звільнено з посади начальника відділу документального забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області у зв'язку з вчиненням державнм службовцем дисциплінарного проступку.
18.03.2022 позивач отримав на телефонний номер через додаток WhatsApp витяг з наказу №49 о/с від 16.03.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу документального забезпечення ГУНП в Київській області.
Вважаючи протиправним наказ про звільнення з посади, позивач звернувся з позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч. 2 ст.38 Конституції України визначено, що громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Суд зазначає, що принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до приписів ч. 1 ст.1 Закону № 889-VIII визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Згідно із ч. 1 ст.3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до положень ст.8 Закону № 889-VIII державний службовець зобов'язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення); 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.
Державні службовці виконують також інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах, та контракті про проходження державної служби (у разі укладення).
У разі виявлення державним службовцем під час його службової діяльності або поза її межами фактів порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб він зобов'язаний звернутися для забезпечення законності до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Положеннями ст.64 Закону №889-VIII визначено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до приписів ст.65 Закону №889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.
Державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минув один рік після його вчинення або постановлення відповідної окремої ухвали суду.
Згідно із положеннями ст.66 Закону №889-VIII до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.
За кожний дисциплінарний проступок до державного службовця може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
Приписами ч. 1 ст. 67 Закону №889-VIII визначено, що дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
Відповідно до положень ст.69 Закону №889-VIII для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).
Дисциплінарну комісію стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", утворює керівник державної служби у кожному державному органі. Дисциплінарна комісія діє у складі не менше шести членів. До складу дисциплінарної комісії включаються державні службовці державного органу, представники виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службовців, а в разі відсутності профспілкової організації - представники державних службовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних службовців державного органу, а також можуть включатися представники громадських об'єднань, які мають досвід роботи у сфері державного управління, державної служби або за юридичним фахом.
Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення.
Суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.
Положеннями ст. 74 Закону №889-VIII визначено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.
Державний службовець має право на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи та на оскарження застосованого до нього дисциплінарного стягнення у визначеному цим Законом порядку.
VI. Оцінка суду
Згідно із ч. 1 ст. 69 Закону №889-VIII для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (дисциплінарна комісія).
Гарантії прав державних службовців під час застосування дисциплінарного стягнення визначені статтею 74 Закону № 889-VIII, зокрема, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби. Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.
Судом встановлено, що підставою для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення позивача став протокол засідання дисциплінарної комісії Головного управління №2 від 16.03.2022 та порушення Присяги державного службовця.
ОСОБА_1 є державним службовцем 4-го рангу (згідно записів його трудової книжки), відповідно його звільненню передує дисциплінарне провадження.
Наказом ГУНП в Київській області №54 від 05.03.2022 створено та затверджено склад дисциплінарної комісії Національної поліції в Київській області для проведення дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1 .
Згідно п. 69 Поряду №1039, дисциплінарна комісія діє у складі не менше шести членів. До складу дисциплінарної комісії включаються державні службовці державного органу, представники виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службовців, а в разі відсутності профспілкової організації - представники державних службовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних службовців державного органу, а також можуть включатися представники громадських об'єднань, які мають досвід роботи у сфері державного управління, державної служби або за юридичним фахом.
Кількість представників громадських об'єднань у складі дисциплінарної комісії може становити не більше двох осіб.
В судовому засіданні встановлена інформація щодо дисциплінарної справи ОСОБА_1 , в складі дисциплінарної комісії 5, а не 6 чоловік, як того вимагає Порядок №1039. Також, серед членів комісії з розгляду дисциплінарної справи відносного державного службовця 4-го рангу ОСОБА_1 тільки один державний службовець - начальник відділу інформатизації та аналітичного супроводження бюджетного процесу управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ОСОБА_2 , решта членів комісії - це атестовані поліцейські: начальник відділу комплектування управління кадрового забезпечення підполковник поліції ОСОБА_3 , заступник начальника чергової частини управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування майор поліції ОСОБА_4 , інспектор відділу комплектування управління кадрового забезпечення капітан поліції ОСОБА_5 , інспектор відділу службових розслідувань управління головної інспекції старший лейтенант поліції ОСОБА_6 , що свідчить про те, що комісія не могла взагалі приймати будь яких рішень щодо державного службовця.
Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення. Суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.
За змістом ч. 1 ст. 73 Закону № 889-VIII з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.
Відповідно до ч. 1,3 ст. 75 Закону № 889-VIII перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення.
Відмова надати пояснення оформляється відповідним актом і підтверджується двома державними службовцями. Відмова надати пояснення не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження та накладенню на державного службовця дисциплінарного стягнення.
В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що письмових пояснень не надавав та на засідання комісії, де розглядалось питання про притягнення його до дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, не запрошувався. Крім того, матеріали справи не містять акту про відмову від надання пояснень.
Рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб'єкта призначення (ч. 1 ст. 77 Закону № 889-VIII).
Наказом ГУНП в Київській області №49 о/с від 16.03.2022 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу документального забезпечення ГУНП в Київській області.
Підставою для проведення дисциплінарною комісією розгляду дисциплінарної справи стала досліджена в судовому засіданні доповідна записка заступника начальника управління - начальника відділу комплектування УКЗ ГУНП в Київській області Віктора Кутового від 02.03.2022, в якій вказано, що позивач не виходить на роботу без поважних причин та місце його знаходження невідоме.
Факт відсутності на робочому місці ОСОБА_1 з 01.03.2022 по 04.03.2022, 07.03.2022, з 09.03.2022 по 11.03.2022, з 14.03.2022 по 16.03.2022 підтверджується стройовими записками заступника начальника ВДЗ ГУНП в Київській області Юрія Мельниченка.
Відповідач стверджує, що наказами голови Національної поліції України №189 від 10.03.2022 «Про деякі питання організації дистанційної форми роботи в центральному органі управління поліції» та №190 від 10.03.2022 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану» було встановлено порядок організації роботи в період воєнного стану та процедуру виконання даних наказів, однак докази, що позивач був ознайомлений з цими наказами, відсутні.
Більш того, опитаний в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_3 пояснив, що спілкувався з позивачем по телефону в період з 25.02.2022 по 16.03.2022, але інформація, викладена в наказах №189 та №190 до відома ОСОБА_1 не доводилась, на питання суду чи була встановлена причина неприбуття позивача на роботу, відповідь ОСОБА_7 була ні у зв'язку з воєнним станом.
Крім того, на виконання вищезазначених наказів, складено інформацію щодо перебування працівників відділу документального забезпечення ГУНП в Київській області, в якій було зазначено, що начальник відділу ОСОБА_1 знаходиться по місцю проживання в м. Боярка Київської області, в рядку «примітка» значиться, що позивач працює дистанційно, у зв'язку з відсутністю міжміського транспортного сполучення, що спростовує твердження відповідача про те, що місце знаходження позивача невідоме.
Позивач стверджував у судовому засіданні, що у період з 25.02.2022 по 16.03.2022, перебуваючи на керівній посаді та маючи у своєму підпорядкуванні підлеглих осіб, виконував роботу дистанційно, що підтверджується скріншотами з групи «ВДЗ НПУ» з програми WhatsApp.
Особливу увагу суд звертає на те, що в даній групі можна відслідкувати повідомлення і від заступника начальника ВДЗ ГУНП в Київській області Юрія Мельниченка, який підтверджував факт неприбуття на роботу позивача стройовими записками, що спростовує факт, що ОСОБА_1 не працював дистанційно.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_8 пояснив, що ОСОБА_1 з приводу його невиходу на роботу не телефонував, однак йому телефонував сам позивач з робочих моментів, але розмови з приводу невиходу на роботу не було. ОСОБА_8 повідомив також, що тимчасово виконує обов'язки начальника відділу і весь час з початку військової агресії російської федерації знаходиться на робочому місці.
У пропозиції дисциплінарної комісії вказано про відсутність на робочому місці позивача без поважних причин, однак дисциплінарною комісією не встановлено поважність причини відсутності на роботі ОСОБА_1 .
Даний факт підтверджується і свідченнями ОСОБА_7 , який в судовому засіданні підтвердив, що причини невиходу на роботу ОСОБА_1 не встановлювались і дисциплінарною комісією.
Беззаперечним доказом, що не підлягає доказуванню є воєнний стан в Україні. З 25.02.2022, згідно даних додатку «Єтривога», по всій Київській області пролунало 318 сигналів тривоги загальною тривалістю 13 днів 19 год. 47 хв., що свідчить про високий рівень небезпеки в цілому та на переконання суду є поважною причиною для невиходу на роботу до м. Києва. Крім того, відповідачем не доведено, що за час з 25.02.2022 по 16.03.2022 робота відділу, яким керував ОСОБА_1 була на незадовільному рівні.
Позивач в судовому засіданні не заперечує факт свого невиходу на роботу, однак зазначає, що в нього була поважна причина - у зв'язку з неможливістю дістатись до робочого місця. Як встановлено судом, позивач зареєстрований в м. Боярка, Київської області. Внаслідок вторгнення російської федерації на територію України та територію Київської області безпосередньо та задля безпеки громадян України було відсутнє будь яке міжміське сполучення, тому у позивача була відсутня можливість прибути на робоче місце зважаючи на безпекову ситуацію в Київській області.
Крім того, відповідачем не доведено факт умисного невиходу на роботу ОСОБА_1 , також відсутні докази створення умов відповідача щодо підвозу/розводу працівників, які не могли дістатись до робочого місця, відсутні докази щодо вказівок керівництва з цього приводу позивачу, доказів, які б могли довести факт умисного невиходу на роботу ОСОБА_1 відповідачем в судовому засіданні не доведено, а відтак, позивач був позбавлений фізичної можливості прибути на робоче місце.
У пропозиції дисциплінарної комісії також не враховані обставини, що пом'якшують відповідальність державного службовця, це зокрема, попередня бездоганна поведінка та відсутність дисциплінарних стягнень, а також той факт, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи.
Водночас, частинами 1 та 2 статті 74 Закону України «Про державну службу» встановлено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.
На переконання суду, твердження комісії про порушення присяги державного службовця та відсутність без поважних причин на робочому місці з 01.03.2022 по теперішній час є необґрунтованими та необ'єктивними.
Стосовно правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися насамперед на такому: - чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України; - чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення; - чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення; - чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням.
Аналогічні висновки неодноразово висловлювались Верховним Судом у своїх рішеннях та, зокрема, у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 826/1916/17.
Згідно з приписами Закону України «Про державну службу» звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, перелік яких є вичерпним.
При цьому, об'єктивною стороною дисциплінарного проступку є вчинення державним службовцем дій чи бездіяльності, або прийняття рішення, що містять ознаки протиправності, тобто, суперечать вимогам законодавства. Водночас, з суб'єктивної сторони дисциплінарний проступок характеризується наявністю вини державного службовця, під чим розуміється ставлення останнього до своїх протиправних дій чи бездіяльності, або рішення і їх шкідливих наслідків.
Верховний Суд у справі №822/46/18 (Постанова від 28.04.2020) наголосив, що в силу частини другої статті 74 Закону №889-VIII дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.
Суд констатує, що висновок дисциплінарної комісії про наявність у діях позивача дисциплінарного проступку ґрунтується виключно на відомостях, зазначених у доповідній записці ОСОБА_7 , яка в свою чергу ґрунтувалась на стройових записках ОСОБА_9 .
Будь-яких інших конкретних обставин, установлених саме в рамках дисциплінарного провадження, які б свідчили про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що призвело до порушення присяги державного службовця, відповідачем не надано та судом не встановлено.
Суд також звертає увагу, що відповідачем у рамках проведеного дисциплінарного провадження не вчинялись будь-які перевірочні дії з приводу обставин, які на думку відповідача, є підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Відповідачем взагалі не перевірялась та не надавалась оцінка щодо позиції позивача про наявність віддаленого доступу до його робочого комп'ютера або обсягу виконаної роботи за цей час.
Відповідач у висновку дисциплінарної комісії не надав жодних аргументів щодо застосування до позивача саме такого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення, незважаючи на відсутність дисциплінарних стягнень до цього.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Однак, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Отже, визначаючись із належним способом захисту порушеного права позивача, суд вважає, що у даному випадку саме визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Київській області №49 о/с від 16.03.2022 про звільнення ОСОБА_1 забезпечить ефективне поновлення порушених прав позивача та надасть гарантію остаточного вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 статті 235 Кодексу законів про працю України вказано, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Враховуючи протиправність звільнення позивача, суд дійшов висновку про необхідність поновлення позивача на посаді начальника відділу документального забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
З огляду на наведені положення, позов в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обгрунтованим.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 19 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», вбачається у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 27.05.2014 року справа № 21-108а14 та від 28.10.2014 року справа № 21-484а14.
При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд також враховує висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 21.05.2014 року у справі №6-33цс14, відповідно до яких закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями про обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Відповідно до пунктів 2-3 ч.1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Таким чином, до негайного виконання підлягає рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу документального забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Стосовно позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди з відповідача, суд зазначає таке.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Аналогічну позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №815/7401/16.
Судом встановлено, що будь-яких доказів того, що оскаржувані дії відповідача будь-яким чином вплинули на стан здоров'я позивача, спричинили погіршення його стану, позивачем не надано. Саме лише посилання на протиправність дій суб'єкта владних повноважень та на незадовільний стан здоров'я недостатньо для прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди.
Сам по собі факт протиправності дій відповідача не означає заподіяння моральної шкоди.
Враховуючи, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачем йому моральної шкоди, то суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги у цій частині є необгрунтовані.
VII. Висновок суду
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
VIII. Розподіл судових витрат
Доказів понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять, у зв'язку з чим їх розподіл судом не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Київській області №49 о/с від 16.03.2022 "По особовому складу" в частині звільнення з роботи державного службовця 4-го рангу ОСОБА_1 , начальника відділу документального забезпечення.
3. Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на посаді начальника відділу документального забезпечення у Головному управління Національної поліції в Київській області.
4. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15) на користь ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.03.2022 по 18.07.2022.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на посаді начальника відділу документального забезпечення у Головному управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15) та в частині стягнення з Головного управління Національної поліції у Київській області (код ЄДРПОУ 40108616, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 25 липня 2022 р.