22 липня 2022 року м. Київ № 320/2217/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування вимоги від 11.02.2020 № 351-23 про стягнення недоїмки по сплаті єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування у сумі 40 331,49 грн.
Позов мотивовано протиправністю оскаржуваної вимоги, оскільки остання була оформлена без будь-якого акту перевірки, а тому невідомі підстави та походження недоїмки та її суми, що обліковується за позивачем. Також, невідомий період, за який утворилась оскаржувана заборгованість.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
16.01.2021 засобами поштового зв'язку до суду надійшов відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити.
27.04.2020 до суду надійшла відповідь на відзив відповідно до якої позивач проти заявлених доводів податкового органу заперечив та просив адміністративний позов задовольнити.
15.05.2020 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив відповідно до якої, відповідач заперечив проти обгрунтування позивача та зазначив, що податковий орган при прийнятті спірної вимоги діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 - зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів 11.02.2020 ГУ ДПС у Київській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-351-23, якою контролюючий орган зобов'язав позивача погасити наявний у нього борг з єдиного соціального внеску, розмір якого відповідно до інформаційних систем контролюючого органу становить 40 331,49 грн, з яких 21 113,88 грн становить недоїмка, 3571,47 грн. - штрафні санкції, та 15646,41 грн, пеня.
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464).
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464).
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Пунктом 1 та 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з ч. 2, 5 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 8 ст. 9 Закону № 2464 встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у п. 4, 5 та 5.1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до пп. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова вимога це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464).
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Аналогічні приписи містить розділ VI Інструкції № 449 (в редакції чинній на момент виникнення у позивача недоїмки по сплаті єдиного внеску) згідно з яким до платників, які не виконали зазначені Законом № 2464 обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена фіскальними органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) у випадках, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. В такому разі, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) протягом п'яти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.
Пунктами 3, 4 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. В такому разі, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції. Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
Таким чином, підставою для формування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску є акти документальних перевірок, самостійні звіти платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Як убачається із матеріалів справи, сума недоїмки у розмірі 40 331,49 грн, згідно оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 № Ф-351-23, виникла у зв'язку з несплатою позивачем у повному обсязі сум мінімального страхового внеску щоквартально, починаючи з І кварталу 2014 року по ІV квартал 2020 року.
Натомість, відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які підтверджували б самостійне нарахування позивачем сум єдиного внеску, що стали підставою для виникнення недоїмки, зазначеної в оскаржуваній вимозі. Також відповідач не надав до суду інших доказів, які свідчили б про нарахування позивачу сум єдиного внеску органом доходів і зборів (акт документальної перевірки).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує, що нарахування єдиного внеску за період діяльності позивача здійснено в автоматичному режимі.
Суд зазначає, що вказані доводи відповідача щодо автоматичного нарахування органом доходів і зборів сум єдиного внеску суперечать вищенаведеним законодавчим приписам ч. 3 ст. 9 Закону № 2464 та п. 10 розділу IV Інструкції.
Враховуючи, що безпосередніх доказів нарахування позивачем або органом доходів і зборів сум єдиного внеску у розмірі 40 331,49 грн. (звіти, акти документальної перевірки), відповідач не надав, суд вважає посилання представника відповідача на дані інтегрованої картки платника та подані до суду роздруківки картки не достатнім доказом виникнення у позивача спірної заборгованості.
Суд також враховує, що згідно практики Європейського суду з прав людини втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) (1999). Зокрема, дозволяється позбавлення майна лише "на умовах, передбачених законом".
Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття "майно" у першій частині ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і осоновоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (mutatismutandis рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05.01.2000) (Beyeler v. Italy)).
У зв'язку з цим відповідачем не доведено, що він діяв у межах повноважень, у спосіб та в порядку, передбачених законом. Із наведених відповідачем аргументів не слідує право контролюючого органу здійснювати нарахування єдиного внеску без проведення документальної перевірки, натомість саме під час проведення документальної перевірки контролюючий орган може встановити чи було отримано платником дохід від здійснення господарської діяльності та визначити базу нарахування єдиного внеску.
При цьому суд акцентує увагу на тому, що жодна норма податкового законодавства не дозволяє контролюючому органу здійснювати нарахування єдиного внеску без проведення документальної перевірки саме в автоматичному режимі на рівні ДПС України, що за переконанням суду свідчить про здійснення такого нарахування не відповідачем, як уповноваженим на те органом, а засобами відповідного програмного забезпечення ДПС України.
Беручи до уваги, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість нарахування позивачу єдиного внеску, що стало підставою для виникнення недоїмки у сумі 40 331,49 грн., суд дійшов висновку про протиправність винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 № Ф-351-23.
За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини у рішення від 13.01.2011 у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.
Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia) та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивачем сплачено 840,80 грн судового збору за подання даного адміністративного позову, що підтверджується квитанцією № 1037471460 від 05.03.2020.
Відтак у зв'язку із задоволенням позову суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача судового збору у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) від 11.02.2020 № 351-23 про стягнення недоїмки по сплаті єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування у сумі 40 331,49 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) судовий збір у сумі 840,80 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.