25 липня 2022 року Справа № 280/2393/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057)
Головного управління Державної казначейської служби в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 37941997)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
15.02.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Державної казначейської служби в Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо зменшення у грудні 2021 року розміру пенсійної виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 4459,24 грн.;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком шляхом розрахунку пенсії за формулою, передбаченою частиною 1 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням положень частини 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», збільшивши пенсію на 19 відсотків від середньомісячного заробітку, починаючи з 01.05.2020 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області встановити та виплачувати, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком в розмірі 7518,84 грн. щомісячно, починаючи з 01.05.2020 року;
стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями органу державної влади, суму у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.
Крім того, просить суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500,00 грн. (чотири тисячі п'ятсот гривень) та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подати до суду звіт про виконання рішення суду, прийнятого за наслідками розгляду даної позовної заяви.
Ухвалою суду від 21.02.2022 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 03.02.1993, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за віком, як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.10.2018 у справі №0840/3602/18, яке набрало законної сили 29.01.2019, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, серед іншого зобов'язано Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя встановити ОСОБА_1 збільшення до пенсії відповідно до п.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.08.2018 року у розмірі 1750,16 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.07.2019 у справі №280/2878/19, яке набрало законної сили 31.10.2019, зобов'язано Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя перерахувати ОСОБА_1 починаючи з 01.03.2019 підвищення до пенсії за понаднормативний стаж із розрахунку середньомісячного заробітку - 11376,08 грн., відповідно до ч.2 ст.4-5 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», постанови Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124 та ч.2 ст.56 Закону України «Про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На виконання вказаного рішення суду здійснено перерахунок пенсії позивача, станом на 01.05.2020 року розмір пенсії позивача становив 7278,08 грн.
У листопаді 2020 року відповідач листом від 04.11.2020 року № 9905-9682/С-02/8- 0800/20 повідомив позивача про те, що «…у серпні 2020 року в ході проведення додаткових контрольних заходів відділом з питань перерахунку пенсій № 2 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області переглянута Ваша пенсійна справа. Враховуючи рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.07.2019 року у справі № 280/2878/19 при обчисленні Вашої пенсії середньомісячний заробіток складає 11376,08 грн., підстав для проведення перерахунку Вашої пенсії з 01.05.2020 року із заробітку 12627,46 грн. немає.
З 01.05.2020 року проведений перерахунок Вашої пенсії із заробітку 11376,08 грн. (4404,35*2,58292-коефіцієнт заробітку), розмір складає 6787,95 грн., а саме: 4455,67 грн. - розмір пенсії за віком (11376,08*0,39167 - коефіцієнт страхового стажу); 2161,46 грн. - доплата за понаднормативний стаж 19 років згідно рішення суду (11376,08*19%); 170,82 грн. - додаткова пенсія потерпілим внаслідок ЧАЕС 2 категорії. За період з 01.05.2020 по 31.07.2020 утворилась переплата Вашої пенсії у розмірі 1470,39 грн.».
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2021 по справі №280/1621/21, яке набрало законної сили 29.09.2021, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок пенсії із середньомісячного заробітку, який встановлено з 01.05.2020, відповідно до ч.2 п.4-5 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 №251; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати ОСОБА_1 з 01.05.2020 основну пенсію та підвищення до пенсії за понаднормативний стаж із розрахунку середньомісячного заробітку - 12 627,46 грн., відповідно до ч.2 п.4-5 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 №251 та п.2 ст.56 Закону України «Про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач зазначає, що відповідач виконуючи рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року по справі №280/1621/21 замість збільшення розміру пенсії навпаки зменшив розмір пенсії з 6787,95 грн. до 4459,24 грн. Більш того, зменшений розмір пенсії встановлено позивачу ще з травня 2020 року, що призвело до виникнення зі сторони позивача боргу перед ПФУ.
Відповідач листом від 17.12.2021 повідомив позивача, що за наслідками перерахунку, основну пенсію та підвищення до пенсії за понаднормовий стаж перераховано із розрахунку середньомісячного заробітку - 12627,46грн., та відповідно до п.2 ст.56 Закону України «Про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розрахунок пенсії проведено за двоскладовою формулою. Розмір пенсії з 01.05.2020 становить 4459,24 грн. Без урахування вище згаданого рішення суду розмір пенсії за період з 01.05.2020 року складав 6787,95 грн. Тобто, у результаті виконання рішення суду розмір пенсії буде зменшено з 01.05.2020.
05.01.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив не виконувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року по справі №280/1621/21, при цьому повідомив ПФУ, що не буде отримувати виконавчий лист та пред'являти його до органів державної виконавчої служби для примусового виконання рішення.
Відповідач листом від 17.01.2021 року № 604-412/С-02/8-0800/22, повідомив позивача, що за інформацією відділу перерахунків пенсій №1 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області для вирішення питання, щодо скасування рішення суду від 05.04.2021 по справі № 280/1621/21 запропоновано звернутися до Запорізького окружного адміністративного суду.
Позивач не погоджуючись з такими діями відповідача звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 49 Закону № 796 встановлено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, З, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Як передбачено ст. 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення», умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
З 01.01.2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
Як передбачено статтею 55 Закону № 796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Таким чином, на сьогоднішній день позивач отримує пенсію за віком, яка призначена відповідно до Закону № 1058 з урахуванням положень Закону № 796.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Отже, громадяни України, які мають право одночасно на різні види пенсій, наділені правом обирати, у відповідності до якого закону їм отримувати пенсію, вид пенсії, яку вони хочуть отримувати, та час, з якого вони будуть отримувати дану пенсію.
Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Згідно ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кзі + Кз2 + Кзз + ... + Кз„); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1058 за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Тобто, цією нормою надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058 або спеціальним Законом № 796.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 20.09.2016 року у справі № 1601/12900/12.
Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону № 796 право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорії 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 % заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 % заробітку.
Аналіз викладеного положення Закону свідчить про те, що воно визначає особливі норми та умови пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Водночас порядок перерахунку пенсій Законом № 796 не встановлений, що є підставою для застосування аналогії закону на підставі частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ознакам, передбаченим вказаною процесуальною нормою, відповідає абзац 2 частині 1 статті 28 Закону № 1058, зі змісту якого випливає, що за кожний повний рік страхового стажу понад установлений законом мінімальний трудовий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком, остання збільшується на 1 % визначеної законом її розрахункової величини.
Для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ця розрахункова величина має пільговий характер і визначена в пункті 2 статті 56 Закону № 796 як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений мінімальний стаж роботи для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків).
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на приписи частини другої статті 27 Закону № 1058 як на підставу для зменшення розміру пенсії позивача, з огляду на наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» пункт 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доповнено словами і цифрами: «у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначена норма закону набрала чинності 03.10.2017 року.
Згідно ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Судовим рішенням від 26.10.2018 року по справі №0840/3602/18 встановлено, що позивач має право на одержання пенсії на умовах, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і на позивача розповсюджуються пільги, передбачені цим Законом, а саме: позивач має право на збільшення пенсії на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад встановлений частиною 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» стаж роботи, тобто понад 20 років (для чоловіків), але не вище 75 відсотків заробітку.
Відповідач, перераховуючи пенсію позивача відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», керувався нормою ч. 2 ст. 56 наведеного Закону з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсії» № 2148-VIII від 03.10.2017, згідно якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3,4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В свою чергу, ч.2 ст.27 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Разом з тим, норми ч. 2 ст. 27 Закону № 1058 не містять жодних формул розрахунку пенсії, вони лише визначають право особи обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені Законом № 1058 або спеціальним Законом № 796.
Згідно з розрахунком відповідача, проведеним на виконання рішення суду у справі № 280/1621/21, розмір пенсії позивача станом на 01.05.2020 року складав 4459,24 який розраховано за двоскладовою формулою.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що такий перерахунок пенсії позивача не відповідає нормам законодавства, що діяли на час призначення пенсії позивачу.
Зміст застосованої відповідачем редакції частини 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що діє з 11.10.2017, свідчить про те, що обмеження у застосуванні пільгового обчислення стажу роботи стосуються саме призначення пенсії, а не інших випадків.
При цьому, таке обмеження пов'язане з призначенням особі пенсії на умовах частини 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд вважає за необхідне зазначити, що пенсію позивачу призначено в 2002 році, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій». Водночас, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.10.2018 року по справі №0840/3602/18 зобов'язано орган Пенсійного фонду України здійснити перерахунок пенсії позивача.
Таким чином, рішенням суду фактично визнано за позивачем право на перерахунок пенсії відповідно до частини 2 статті 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції до 11.10.2017.
Аналогічна правова позиція викладена Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 19.04.2021 року по справі № 280/3378/20.
Відповідач, застосовуючи при перерахунку пенсії позивачу з 01.05.2020 року редакцію ч.2 ст.56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що діє з 11.10.2017, також не врахував, що у Законі № 2148-VIII відсутнє застереження про те, що зміни, які вносяться до частини другої статті 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», поширюються на обчислення розміру пенсії особам, яким така пенсія призначена до набрання чинності такими змінами. Зазначені зміни стосуються тих пенсій, які були призначені вперше та після внесення цих змін.
Суд вважає неправильним посилання відповідача на зміну правового регулювання положень частини другої статті 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку із змінах внесеними Законом № 2148-VIII, як на правомірність своїх дій, адже відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, зміни до ч.2 ст.56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внесені Законом № 2148-VIII, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки позивач набув право на відповідне, підтверджене судом, нарахування пенсії раніше, ніж Закон № 2148- VІІІ набрав чинності.
Виходячи з наведених вище правових норм, відповідач мав здійснити нарахування і, відповідно, виплату пенсії позивачу на виконання рішення суду у справі №0840/3602/18 з 01.08.2018 із збільшенням пенсії на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад законодавчо встановлений стаж роботи 20 років.
Крім того, відповідно до пункту 4 Розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058 у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Разом з тим, не підлягає задоволенню позовна вимога про зобов'язання відповідача встановити та виплачувати позивачу пенсію за віком в розмірі 7518,84 грн. щомісячно, починаючи з 01.05.2020 року, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Відповідно до ч.5 ст.45 вказаного Закону документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідно до пп. 7 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в
районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого
постановою Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Отже, функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені саме на Пенсійний Фонд України, який здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління.
Таким чином, в даному випадку прийняття певного рішення про встановлення позивачу пенсії з урахуванням висновків суду, а саме: розрахунку пенсії за формулою, передбаченою ч.1 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням положень ч.2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із збільшенням пенсії на 19 відсотків заробітку, який був розрахований при визначенні розміру пенсії, понад законодавчо встановлений стаж роботи 20 років, починаючи з 01.05.2020, залежить від результатів розгляду відповідних документів, зокрема тих, що містяться в матеріалах пенсійної справи позивача, що віднесено до виключної компетенції органу Пенсійного фонду України.
Відповідно до Рекомендацій № К(80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року термін «дискреційне повноваження» означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Отже, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що за визначених позивачем підстав позовні вимоги щодо встановлення та виплати позивачу пенсії за віком в сумі 7518,84 грн. щомісячно, починаючи з 01.05.2020 року, задоволенню не підлягають, оскільки суд не може перебирати на себе дискреційні повноваження відповідача.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Питання відшкодування моральної шкоди врегульовано статтею 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно правої позиції висловленої Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 761/13137/16-ц, спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
При цьому, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постановах від 26 листопада 2020 року у справі № 826/18130/16, від 01.06.20211 у справі № 280/1043/20
У позовній заяві позивачем зазначено, що він неодноразово звертався до суду за захистом своїх законних прав, які відповідач постійно і систематично порушує. Вже вдруге відповідач незаконно зменшує розмір пенсії, чим позбавляє позивача засобів для існування.
Однак, такі доводи не можуть слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами. Тому ця позовна вимога задоволенню не підлягає.
Стосовно встановлення судового контролю, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно ч.2 ст.382 КАС України, за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу змісту наведених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення (статті 129-1 Конституції України, ч. 2 статті 14 КАС України).
Суд дослідивши позовну заяву та додані до неї документи встановив відсутність підстав для встановлення судового контролю, оскільки позивач в позовній заяві не наводить жодних обґрунтованих доводів та доказів на підтвердження того, що виконання судового рішення без встановлення судового контролю буде неможливим.
Як і не надано доказів на підтвердження того, що відповідач без поважних причин буде ухилятись від виконання рішення суду, що набрало законної сили. Тому суд відмовляє у всатновленні судового контролю.У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Стосовно встановлення судового контролю, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно ч.2 ст.382 КАС України, за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу змісту наведених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення (статті 129-1 Конституції України, ч. 2 статті 14 КАС України).
Суд дослідивши позовну заяву та додані до неї документи встановив відсутність підстав для встановлення судового контролю, оскільки позивач в позовній заяві не наводить жодних обґрунтованих доводів та доказів на підтвердження того, що виконання судового рішення без встановлення судового контролю буде неможливим.
Як і не надано доказів на підтвердження того, що відповідач без поважних причин буде ухилятись від виконання рішення суду, що набрало законної сили. Тому суд відмовляє у всатновленні судового контролю.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Що стосується стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4500,00 грн., суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
З метою отримання професійної правничої допомоги, позивачем було укладено договір № 365 про надання правової допомоги від 08.12.2020 з Адвокатським об'єднанням «Компанія «Довіра» в особі адвоката Марциха Я.О.
Відповідно до розрахунку витрат на правову допомогу, сума наданих послуг складає 4500,00 грн., а саме: складання та направлення до суду адміністративного позову про оскарження дій ПФУ, зобов'язання встановити пенсію у відповідному розмірі та стягнення моральної шкоди (5 год.) - 4500,00 грн., які оплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується квитанцією про сплату послуг №1.
Суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 07.05.2020 по справі №820/4281/17 та постанові від 27.06.2018 по справі №826/1216/16 зробив висновок, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Разом з тим, суд зазначає, що у постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15, підкреслено на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків.
Дослідивши надані представником позивача документи та матеріали справи, суд дійшов висновку, що час та обсяг заявлених адвокатам послуг не є співмірним з розміром витрат на правничу допомогу, оскільки дана справа не відноситься до категорії складних та розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Також суд враховує часткове задоволення позову та вихід суду за межі позовних вимог, тому суд дійшов висновку, що вказані обставини та складність справи є неспівмірними з вартістю заявлених витрат на професійну правничу допомогу. Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №200/14113/18-а.
З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн
Питання щодо повернення позивачу сплаченого судового збору не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Державної казначейської служби в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 37941997)- задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням положень частини 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 01.05.2020 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком шляхом розрахунку пенсії за формулою, передбаченою частиною першою статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням положень частини 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», збільшивши пенсію на 19 відсотків від середньомісячного заробітку, починаючи з 01.05.2020 року, без застосування зменшення розміру пенсійної виплати, та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
У стягненні моральної шкоди відмовити.
У задоволенні вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 25.07.2022.
Суддя О.В. Конишева