25 липня 2022 року Справа № 280/1438/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області ( 46001, м. Тернопіль, вул. Майдан Волі, 3, код ЄДРПОУ 14035769)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012)
про визнання рішення та дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивач просить суд:
визнати протиправним рішення від 09.12.2021 року №083950011398 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1;
визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо незарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періодів її трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 та до пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи позивача у ПрАТ “УКРГРАФІТ” з 17.02.1995 року по 04.04.2000 року, з 01.03.2002 року по 30.09.2003 року, з 13.09.2004 року по 26.10.2004 року, з 27.10.2004 року по 23.12.2008 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди її трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 та до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи позивача періоди роботи у ПрАТ “УКРГРАФІТ” з 17.02.1995 року по 04.04.2000 року, з 01.03.2002 року по 30.09.2003 року, з 13.09.2004 року по 26.10.2004 року, з 27.10.2004 року по 23.12.2008 року, у зв'язку з чим призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. “а” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” №1788 в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213 - VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, починаючи моменту подання нею заяви про призначення пенсії на пільгових умовах, а саме з 08.12.2021 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що звернулась до відділу обслуговування громадян №6 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Проте, отримала повідомлення від 17.12.2021 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в призначенні пенсії №083950011398 від 09.12.2021 року. Вважає, що у позивача наявні всі умови для призначення їй пенсії на пільгових умовах за Списком №1, а відмова, оформлена у вигляді рішення від 09.12.2021 року №083950011398, є неправомірною. Посилається також на рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року. Окрім того, вказує, що незарахування відповідачем до страхового стажу позивачки періоду її трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 , а також до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи позивача у ПрАТ «Український Графіт» з 17.02.1995 року по 04.04.2000 року, з 01.03.2002 року по 30.09.2003 року, з 13.09.2004 року по 26.10.2004 року, з 27.10.2004 року по 23.12.2008 року згідно Довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній від 10.05.2018 року №15/119, вважає також протиправним. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити.
Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.
Від третьої особи до суду надійшов відзив на позовну заяву від 21.02.2022 (вх. № 12778). У відзиві зазначено, що законодавствам не передбачено іншого порядку внесення змін до трудової книжки, ніж той, який зазначено вище, го вбачається, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_3 від 01.10.1991 заповнена з порушенням вимог Інструкція № 162 та може містити недостовірні дані, тому для зарахування до страхового стажу позивача періоди роботи на підставі трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.10.1991 немає правових підстав. Також стверджує, що позивачем до Управління надані виписки з накази про результати атестації робочих місць та перелік посад, які не засвідчені керівником підприємства, виходячи з чого, вбачається, що за періоди з 17.02.1995 по 04.04.2000, з по 30.09.2003, з 13.09.2004 по 26.10.2004. з 27.10.2004 по 23.12.2008 відсутнє підтвердження атестації робочого місця. Отже у відповідача відсутні підстави для зарахування до пільговою стажу періодів з 17.02.1995 по 04.04.2000, з 01.03.2002 по 30.09.2003, з 13.09.2004 по 26.10.2004, з 27.10.2004 по 23.12.2008. З огляду на викладене, просить у позові відмовити.
Ухвалою суду від 31.01.2022 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/1438/22. Призначено розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 31.05.2022 замінено відповідача у справі - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на належного - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області ( 46001, м. Тернопіль, вул. Майдан Волі, 3). Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012).
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернулась до відділу обслуговування громадян №6 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. До заяви нею були надані наступні документи, зокрема: паспорт громадянина України НОМЕР_4 ; довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; трудова книжка НОМЕР_2 ; свідоцтво про шлюб НОМЕР_5 ; свідоцтво про народження дитини НОМЕР_6 ; довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 10.05.2018 №15/119.
Повідомленням від 17.12.2021 позивача було сповіщено про прийняття рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (за принципом екстериторіальності) про відмову в призначенні пенсії №083950011398 від 09.12.2021 року.
Позивач не погодившись з рішенням відповідача та з вимогою вчинити певні дії, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Згідно із ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону № 1058-ІV).
У розумінні приписів статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Підприємство страхувальник, а позивач застрахована особа.
Приписами частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Так, однією з підстав, на які посилається відповідач в оскаржуваному рішенні є незарахування страхового стажу, вказаного у трудовій книжці НОМЕР_2 , у зв'язку із тим, що остання на думку відповідача не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівника.
Суд зауважує, що згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності останньої або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України, який затвердив постановою від 12 серпня 1993 року № 637 Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зважаючи на викладене, у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці, особа має право подати до органів пенсійного фонду довідку, що містить інформацію на підтвердження загального страхового стажу.
Згідно п. 18 вказаного Порядку за відсутності документів, про наявний стаж роботи і неможливістю одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, які зазначені в п. 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань неменше двох свідків, які знають заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 01.10.1991, вона з вересня 1991 року по квітень 2021 року працювала на різних посадах в різних підприємствах.
Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону № 1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, щодо несплати позивачем страхових внесків.
Крім того, суд також зазначає що позивачка, як фізична особа та найманий працівник не може відповідати за заповнення свої трудової книжки посадовими особами підприємства на якому вона працювала.
Тож, відповідачем неправомірно не зараховано до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди її трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 .
Щодо незарахування до пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи позивача у ПрАТ “УКРГРАФІТ” з 17.02.1995 року по 04.04.2000 року, з 01.03.2002 року по 30.09.2003 року, з 13.09.2004 року по 26.10.2004 року, з 27.10.2004 року по 23.12.2008 року, суд зазначає наступне.
Так, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в оскаржуваному рішенні посилається на те, що надані виписки з наказів по підприємству про проведення атестації робочих місць та перелік посад не засвідчені керівником підприємства, тобто не надано підтвердження атестації робочих місць.
Водночас, суд зауважує, що згідно Довідки про підтвердження наявного трудового стажу, для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній № 138 від 20.10.2020 виданої ПрАТ “Український графіт” позивач з 17.02.1995 року по 04.04.2000 року, з 01.03.2002 року по 30.09.2003 року, з 13.09.2004 року по 26.10.2004 року, з 27.10.2004 року по 23.12.2008 року працювала з повним робочим днем за професіями, що відповідають Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461. Довідка видана відповідно первинних документів, зокрема, наказів про проведення атестації робочих місць, реквізити яких вказано у даній довідці. Довідка містить підписи Генеирального директора підприємства, начальника по роботі з персоналом, головного бухгалтера та засвічдена печаткою підприємства.
Крім того, записами у трудовій книжці позивачки НОМЕР_2 також підтверджуються зазначені періоди роботи ОСОБА_1 у ПрАТ “УКРГРАФІТ”.
Згідно з п. 1 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого Постановою КМ України №442 від 01.08.1992 (далі - Порядок №442), атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Відповідно до п. 10 Порядку №442, результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків №1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Водночас, суд зазначає, що відсутність інформації про проведення атестації робочих місць, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць, збереження документів, що підтверджують проведення атестації покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Такий висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а.
Таким чином, наявність атестації робочого місця не може бути визначальною обставиною, яка обумовлює право позивача на пільгову пенсію, зважаючи на наявність записів у трудовій книжці, які підтверджують факт роботи на посадах, які передбачено Списком №1.
Більш того, у даному випадку довідкою про підтвердження наявного трудового стажу, що містить всі необхідні реквізити, підтверджено проведення атестації робочих місць у періоди роботи позивачки у ПрАТ “УКРГРАФІТ”.
Щодо посилань відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що заявниця не досягла встановленого законодавством пенсійного віку, суд заважує наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що на момент звернення до територіального органу Пенсійного фонду позивачка досягла віку 46 років.
Суд зауважує, що за приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 року таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Таким чином, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Водночас, суд наголошує на існуванні і виключень з наведеного загального правила.
Згідно з п. "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на 01.10.1974 р.-31.12.1975 р. набували право на пенсію по досягненню 50 років.
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015 року.
Відповідно до п.2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII, яким текст Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII у новій редакції викладений п.2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", де передбачалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII".
Відповідно до п.2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з п.3 резолютивної частини названого судового акту застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам …".
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: п. “а” ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за п. "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 48 років 6 місяців за п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі “Щокін проти України” (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі “Серков проти України” (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
При цьому суд зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Конституційний Суд України визнаючи такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII вказав, що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - “поза будь-яким розумним сумнівом”, у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - “баланс вірогідностей”.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані пенсійним фондом у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для заявника закону.
Враховуючи встановлені вище та досліджені обставини, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 09.12.2021 року №083950011398 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Крім того, відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З огляду на те, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, проте, позивачем надано належні докази наявності підстав для такого призначення, суд, не порушуючи дискрецію пенсійного органу, дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.10.1991 та до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №1 періоди її роботи на ПрАТ “УКРГРАФІТ” з 17.02.1995 року по 04.04.2000 року, з 01.03.2002 року по 30.09.2003 року, з 13.09.2004 року по 26.10.2004 року, з 27.10.2004 року по 23.12.2008 року та призначити і виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі її заяви з 08.12.2021 року.
Згідно положень статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. ” від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Сплачений позивачем судовий збір в розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області ( 46001, м. Тернопіль, вул. Майдан Волі, 3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення та дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 09.12.2021 року №083950011398 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.10.1991 та до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №1 періоди її роботи на ПрАТ “УКРГРАФІТ” з 17.02.1995 року по 04.04.2000 року, з 01.03.2002 року по 30.09.2003 року, з 13.09.2004 року по 26.10.2004 року, з 27.10.2004 року по 23.12.2008 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі її заяви з 08.12.2021 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп. судового збору за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 25.07.2022.
Суддя Л.Я. Максименко