22 липня 2010 року < ЧАС >м. ПолтаваСправа № 2а-2243/10/1670
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Головка А.Б.,
при секретарі - Вовченко Т.П.,
за участю:
представника позивача - Фищука В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Вітан" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
21 травня 2010 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства "Вітан" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3825,00 грн та пені в розмірі 40,25 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідачем в 2009 році не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів установлений ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” на 1 робоче місце, в зв'язку з чим повинні були згідно ст. 20 Закону до 15.04.2009 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі половини середньорічної заробітної плати штатного працівника - 3825 грн 00 коп. Оскільки зазначену суму відповідачем не сплачено, то на підставі ч. 2 ст. 20 Закону України "Про соціальну захищеність інвалідів" на суму заборгованості було нараховано пеню в розмірі 40 грн 25 коп.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив постановити рішення відповідно до наданих документів та вимог чинного законодавства.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
У своїх письмових запереченнях посилався на те, що інформацію щодо вакантних робочих місць для інвалідів було подано до органів державної служби зайнятості, а саме, направлено звіти про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості. Разом з тим, державною службою зайнятості інваліди не направлялися, безпосередньо на підприємство інваліди з метою працевлаштування також не зверталися. З огляду на це, вважає, що підприємством було вжито усіх передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштуванню інвалідів, тому до нього не повинна застосовуватись відповідальність, передбачена ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за даної явки та за наявними в справі матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як зазначено у ст. 8 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування. Відповідно до п. 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. N 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому. Згідно п. 9 цього Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.
За змістом ст. 20 України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” саме Фонду надано право на стягнення адміністративно-господарських санкції за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Пункт 4 ст. 17 КАС України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Отже, даний спір підвідомчий адміністративному суду.
Судом встановлено, що згідно із звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік (форма № 10-ПІ, реєстраційний номер 53/104/247), поданим Приватним підприємством "Вітан" 24.02.2010 року вх. № 3350 Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві за 2009 рік становила 12 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 91,8 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 7650,00 грн. При цьому у звіті зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02) - 0 осіб, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (рядок 03) - 1 особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ, організацій, в тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб -у кількості одного робочого місця.
Як вбачається із звіту Приватного підприємства "Вітан" про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік (форма № 10-ПІ) відповідачем не працевлаштовано у 2009 році жодного інваліда.
Згідно ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Разом з тим, статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено та підтверджено листом Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості № 2958 від 09.06.2010 року., що Приватне підприємство "Вітан" щомісячно протягом 2009 року подавало звіти форми 3-ПН про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів на посаду провізора - 1 особа. Проте на підприємство відповідача протягом 2009 року інваліди не направлялись у зв'язку з відсутністю на обліку безробітних з обмеженою працездатністю даної професії.
Таким чином, відповідач інформував службу зайнятості про створення робочих місць для інвалідів, вживав інших заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Докази того, що будь-яким органом працевлаштування інвалідів направлялися відповідачу протягом 2009 року інваліди для працевлаштування чи інваліди самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, і що відповідач відмовив у прийнятті інвалідів на роботу, в матеріалах справи відсутні.
З аналізу норм Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, натомість вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, визначених у ст. 18 Закону.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
З огляду на те, що судом встановлено, що відповідач вживав усіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, а саме, створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування, застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць є необґрунтованим.
Отже позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні адміністративного позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Вітан" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга може бути подана у 20-денний строк після подачі заяви про апеляційне оскарження в порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлено 27 липня 2010 року.
Суддя А.Б. Головко