22 липня 2010 року < ЧАС >м. ПолтаваСправа № 2а-2376/10/1670
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Головка А.Б.,
при секретарі - Вовченко Т.П. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Головного Управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації до Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, третя особа - ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними та скасування постанови, -
31 травня 2010 року Головне Управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про визнання дій державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Нездійминоги О.О. при винесенні постанови неправомірними, так як постанова про виконавче провадження направлена з порушенням термінів визначених законодавством і Головне управління не може виступати належним відповідачем; скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 29.04.2010 року державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Полтавській області Нездійминога О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про зобов'язання Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації здійснити перерахунок та нарахувати ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 рік в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виплати з урахуванням проведених виплат у термін до 06.05.2010 року. Причому дана постанова отримана Головним управлінням 25.05.2010 року. Вважає, що вказана постанова є неправомірною та підлягає скасуванню, оскільки Головним управлінням виплата будь-якого виду допомоги не проводиться, що підтверджується Типовим положенням про головне управління праці обласної державної адміністрації, Київської міської державної адміністрації, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2007 року № 790.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2010 року до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_1.
Представники сторін у судове засідання не з'явились, хоча в матеріалах справи наявні докази, що вони належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, надали суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Третя особа у судове засідання не з"явилась, хоча в матеріалах справи наявні докази, що вона належним чином повідомлена про час, дату та місце розгляду справи.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними матеріалами.
Суд, вивчивши та дослідивши наявні в матеріалах справи документи, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.03.2009 року, яка набрала законної сили 21.09.2009 року, зобов'язано Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської ОДА здійснити перерахунок та нарахувати ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 рік, передбачену частиною 4 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виплати з урахуванням проведених виплат.
15.04.2010 року для примусового виконання вказаного рішення суду Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 2-а-11428/09.
29.04.2010 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Полтавській області Нездійминога О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-а-11428/09, яка отримана позивачем 25.05.2010 року.
Позивач з даною постановою не погодився та оскаржив її до суду.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, надаючи оцінку діям та рішенням суб'єкта владних повноважень, які є предметом оскарження, суд перевіряє чи прийняті (вчинені) вони на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо; добросовісно, розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у прийнятті рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Преамбулою Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Згідно із статтею 18 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 21) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 3) в інших передбачених законом випадках.
Статтею 19 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що у виконавчому документі повинні бути зазначені: 1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ; 2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ; 3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання чинності рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою. Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.
Відповідно до частини 1, 2 статті 24 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Відтак, прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення є не правом, а обов'язком державного виконавця.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що виконавчий лист по справі № 2-а-11428/09 , виданий Полтавським окружним адміністративним судом 15 квітня 2010 року, на виконання якого винесено спірну постанову про відкриття виконавчого провадження від 29.04.2010 року відповідає вимогам ст. 19 Закону України “Про виконавче провадження”, та своєчасно пред'явлено до виконання.
Твердження позивача про неможливість виконання рішення суду через відсутність фінансування суд оцінює критично, зважаючи на те, що відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Аналогічне правило міститься і в частині 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відсутність відповідного фінансування не може бути визнано поважною причиною невиконання судового рішення з огляду на те, що за своїм характером є або бездіяльністю, або юридично неспроможною дією і не вказує на належне ставлення боржника до процесу організації виконання судового рішення. При цьому суд бере до уваги, що судовим рішенням на позивача було покладено обов'язок здійснити дії по нарахуванню та виплаті грошових коштів.
Відсутність грошових коштів для їх виплати може бути підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення на підставі статті 33 Закону України “Про виконавче провадження”, проте не є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.
Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що при прийнятті постанови про відкриття виконавчого провадження відповідач діяв на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про виконавчу службу", з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Щодо твердження позивача про незаконність постанови про відкриття виконавчого провадження, яку він пов'язує з несвоєчасним отриманням даної постанови, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, 2 статті 30 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.
У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.
Таким чином, несвоєчасне отримання постанови про відкриття виконавчого провадження позивачем не є підставою для визнання незаконності останньої, а є підставою для відкладення провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлення боржнику строку для добровільного виконання рішення.
Позивачем не надано суду доказів того, що він звертався до відповідача із письмовою заявою про відкладення провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлення боржнику строку для добровільного виконання рішення, та відповідачем було відмовлено йому у вчиненні таких дій.
Відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні адміністративного позову Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, третя особа - ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними, скасування постанови відмовити.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга може бути подана у 20-денний строк після подачі заяви про апеляційне оскарження в порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлено 27 липня 2010 року.
Суддя А.Б. Головко