25 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 911/1718/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Баранець О. М., Кондратова І. Д.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Військової частини НОМЕР_1
на рішення Господарського суду Київської області
у складі судді Колесника Р. М.
від 29.09.2021 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Андрієнко В. В., Буравльов С.І., Шапран В. В.
від 23.02.2022
за позовом Військової частини НОМЕР_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вартіс"
про стягнення 1 100 000,00 грн,
Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вартіс" 1 100 000,00 грн штрафу у розмірі 20% вартості некомплектного товару.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вартіс" в порушення умов договору на закупівлю товару за державні кошти від 03.10.2019 № 94 не виконало взяте на себе зобов'язання щодо поставки якісного (комплектного) товару.
Рішенням Господарського суду Київської області від 29.09.2021 у справі № 911/1718/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою від 23.02.2022 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2021 у справі № 911/1718/21.
01 липня 2022 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 у справі № 911/1718/21.
Перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Предметом позову, з яким Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Господарського суду Київської області, є стягнення 1 100 000,00 грн, що становить менше п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких та наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Військова частина НОМЕР_1 в якості підстави касаційного оскарження рішень суду першої та апеляційної інстанції посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не є доводом, який у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
У пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та за умови належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
При цьому, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
За змістом статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до частини 1 статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
З огляду на відсутність будь-якого обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 911/1718/21 за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, Верховний Суд не розглядає клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 911/1718/21 за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022.
2. Копії ухвали надіслати учасникам справи.
3. Надіслати скаржнику касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами на 9 аркушах (у тому числі платіжне доручення № 796 від 15.06.2022 про сплату 33 000,00 грн). Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді О. М. Баранець
І. Д. Кондратова