79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.07.2022 Справа № 914/4160/14 (914/2252/21)
Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовом: ОСОБА_1 , м. Жидачів, Львівська область
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», м. Жидачів, Львівська область
про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні
у межах справи про банкрутство № 914/4160/14
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетра-Агро», м. Червоноград Львівської області
про: банкрутство Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (вул. Фабрична, 4, м. Жидачів, Львівська область, 81701, ідентифікаційний код 00278801)
Суддя Артимович В.М.,
секретар судового засідання Когут Н.Р.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 04.08.2021 відкрито провадження у справі № 914/4160/14(914/2252/21) за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та прийняти її до розгляду в межах справи № 914/4160/14 про банкрутство Публічного акціонерного товариства “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено підготовче засідання.
30.08.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати та середнього заробітку при звільненні, у якому просить відмовити у задоволенні позову.
07.09.2021 позивачем подано відповідь на відзив ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», у якій наведено міркування щодо викладених у відзиві обставин.
Відповідачем 15.09.2021 подано клопотання про долучення до матеріалів справи інформації Жидачівського районного суду Львівської області від 07.09.2021.
06.10.2021 від позивача надійшло клопотання про проведення розгляду справи за відсутності позивача.
Ухвалою від 06.10.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу № 914/4160/14(914/2252/21) до судового розгляду по суті.
15.11.2021 позивачем на розгляд суду подано письмові пояснення щодо середньоденного розміру заробітної плати.
23.11.2021 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 10.06.2022 відкладено розгляд справи на 13.07.2022.
У судове засідання 13.07.2021 сторони участі уповноважених представників у судове засідання не забезпечили.
1. Описова частина рішення.
1.1. Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з триваючим порушенням керівництвом ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» норм трудового законодавства та трудових прав працівника (заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам) позивачка вирішила припинити трудові відносини. ОСОБА_1 31.08.2017 звернулася із письмовою заявою до керівника-керуючого санацією ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» Рудницького О.С. із проханням звільнити її за власним бажанням та розірвати трудовий договір у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України.
ОСОБА_1 зазначає, що несвоєчасна виплата їй заробітної плати підтверджується, зокрема, судовими наказами Жидачівського районного суду Львівської області від 03.09.2015 у справі № 443/1494/15-ц та від 19.05.2016 у справі № 443/854/16-ц про стягнення з ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» заборгованості по заробітній платі, а також відповідними постановами про закінчення виконавчих проваджень № 48982290 від 07.06.2018 та № 51575067 від 22.06.2018 з примусового виконання вказаних судових наказів.
Позивач стверджує, що заборгованість по заробітній платі за період з грудня 2014 року по липень 2015 року станом на 01.09.2015 становила 34470,94 грн згідно з довідкою ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» від 01.09.2015 № 669 та заборгованість за період з серпня 2015 року по лютий 2016 року станом на 25.04.2016 становить 30584,05 грн згідно з довідкою ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» від 25.04.2016 № 129.
ОСОБА_1 нараховано компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, в сумі 42990,50 грн, яку просить стягнути з відповідача. Зокрема, за заборгованість заробітної плати в сумі 30584,05 грн за період з серпня 2015 року по лютий 2016 року, оплаченої на підставі судового наказу Жидачівського районного суду Львівської області від 19.05.2016 у справі № 443/854/16-ц, в сумі 11621,94 грн, та за заборгованість заробітної плати в сумі 34470,94 грн за період з грудня 2014 року по липень 2015 року, оплаченої на підставі судового наказу Жидачівського районного суду Львівської області від 03.09.2015 у справі № 443/1494/15-ц, в сумі 31368,56 грн.
Також ОСОБА_1 зазначає, що у наказі ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» від 29.09.2017 № 246-к про припинення трудового договору (контракту) роботодавцем підставою звільнення визначено ст. 38 Кодексу законів про працю України без визначення конкретної частини, хоча дана норма закону встановлює різні підстави звільнення. Вказує, що керівником не виконано вимоги статей 44, 47, 116 Кодексу законів про працю України та не виплачено вихідну допомогу, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду. Зазначає, що рішенням Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 у справі № 914/4160/14(443/1215/17) задоволено позов ОСОБА_1 , визнано формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 , викладене у наказі ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» від 29.09.2017 № 246-к таким, що не відповідає законодавству про працю, зобов'язано ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» в особі керуючого санацією Рудницького Олександра Станіславовича внести зміни до наказу ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» від 29.09.2017 № 246-к про припинення трудового договору (контракту) в частині формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 з: «ст. 38 Кодексу законів про працю України, за власним бажанням» на «ч. 3 ст. 38 Кодексу Кодексу законів про працю України, за власним бажанням у разі невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору» та зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (81701, Львівська область, м. Жидачів, вул. Фабрична, 4; ідентифікаційний код 00278801) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку.
Позивач стверджує, що за даними виписки КБ АТ «ПриватБанк» від 05.07.2021 про надходження по картці/рахунку ОСОБА_1 ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» на виконання вказаного рішення суду виплатив вихідну допомогу при звільненні (звільнено 29.09.2017) в сумі 15326,00 грн лише 21.04.2021, що, на думку позивача, є підставою накладення на останнього встановленої трудовим законодавством матеріальної відповідальності у вигляді спляти середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Позивач зазначає, що розрахунок здійснено відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями).
Розрахунок позивачем здійснено, виходячи із розміру заробітної плати у липні-серпні 2017 року згідно відомостей виписки Реєстру застрахованих осіб від 14.07.2021, кількості робочих днів у липні 2017 року - 21 день, у серпні 2017 року - 22 дні (таким чином у позові вказано середньоденний заробіток позивача за останні два місяці - 363,40 грн), та кількості днів затримки розрахунку при звільненні від дати звільнення (29.09.2017) до дати фактичного розрахунку (21.04.2021) - 890 днів. ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 323426,00 грн.
Також просить стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
У відповіді на відзив від 07.09.2020 позивачка вказує, що заперечення ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» є безпідставними, а висновки останнього, такими, що зроблені із довільним тлумаченням норм права, перекручуванням їх змісту та суті, а також такими, шо не ґрунтуються на нормах закону. Зокрема, зазначає, що вказівки відповідача щодо незгоди із судовими наказами, порушення юрисдикції та посилання на незастосування судом Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що підлягав застосуванню під час виникнення заборгованості та на час подання заяви про видачу судового наказу є необгрунтованим, оскільки відповідач був обізнаний про наявність справи в суді, отримував судовий наказ, проте, власне право на оскарження судового наказу у спосіб подачі заяви про його скасування не реалізував. Відповідач не заперечує, що добровільно виконав судовий наказ в справі № № 443/854/16-ц тільки 22 червня 2018 року, а судовий наказ у справі № 443/1494/15- ц тільки 07 червня 2018 року, проте закон не забороняє під час відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судових рішень права добровільного виконання рішення боржником, тому вказане не свідчить про бездіяльність органу ДВС. Більше того, відповідач зобов'язаний був виконати рішення не чекаючи його пред'явлення до примусового виконання, чого не здійснив. відповідальності, встановленої трудовим законодавством. Позивач вважає, що невиконання судових рішень відповідачем стверджує про вину останнього та порушення законодавства про оплату праці.
Крім того, позивач у відповіді на відзив вказує, що, як стверджує відповідач, погашення заборгованості в сумі 30584,05 грн та в сумі 34470,94 грн. відбулося за планом санації ПАТ «ЖЦПК», але такого доказу до матеріалів відзиву не приєднано та позивачеві не надано для ознайомлення. Відтак, позивач вважає, що такі обставини є недоведеними жодними належними та допустимими доказами.
У відповіді на відзив також зазначено, що на переконання відповідача, розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необґрунтованим, оскільки справа була відкрита судом цивільної юрисдикції, а не передана до господарського суду для розгляду в межах справи про банкрутство. Проте, на думку позивача, вказане свідчить про вжиття позивачем заходів із захисту порушених відповідачем прав, а необізнаність про відкриття провадження в справі про банкрутство та помилковість вибору цивільної юрисдикції не впливає на правовідносини та не звільняє відповідача від обов'язку, що виник у нього зі сплати компенсації позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, бездіяльність із чого допущена саме з вини останнього.
Позивач вказує, що оскільки Господарським судом Львівської області рішенням від 31.03.2021 у справі № 914/4160/14(443/1215/17) змінено формулювання та причини звільнення позивача, з якими пов'язане виконання встановленого законом обов'язку ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» виплатити позивачці всі суми, які належали їй саме на день звільнення, а не на день набрання законної сили судовим рішенням про зміну формулювання підстави та дати звільнення, тому нараховані позивачем виплати слід розраховувати з дати звільнення ОСОБА_1 , тобто з 29 вересня 2017 року до дати фактичного розрахунку (аналогічний висновок міститься в пункті 38 постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 711/4010/13-ц).
Таким чином, позивач вважає, що небажання добровільно усунути порушення трудових прав працівника та їх тривале ігнорування відповідачем до дати повного розрахунку надає право позивачеві на стягнення з Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні від 29 вересня 2017 року до дати фактичного розрахунку 21 квітня 2021 року сумі 323426,00 грн.
Крім того, ОСОБА_1 подано письмові пояснення щодо середньоденного розміру заробітної плати, де зазначено, що відповідно до відомостей виписки з Реєстру застрахованих осіб від 14.07.2021 року про застраховану особу, заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці перебування на посаді перед звільненням становить: у липні 2017 року - 8218,55 грн.; в серпні 2017 року - 7407,99 грн. Загальний розмір заробітної плати за останні повністю відпрацьовані перед звільненням місяці становить 15 626, 54 грн. (8 218, 55 грн. + 7 407, 99 грн.). Позивач вказує, що у зв'язку з цим середньоденний заробіток позивача за останні два місяці перед звільненням становить - 363,40 грн, який розраховується шляхом ділення загального розміру заробітної плати за останні повністю відпрацьовані перед звільненням місяці на кількість робочих днів у цьому періоді (15626,54 грн / 43 дні).
Позивач стверджує, що розмір середньоденної заробітної плати розрахований у спосіб, що передбачений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 та є обґрунтованим та законним.
1.2. Позиція відповідача.
Відповідачем на розгляд суду подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує позовні вимоги повністю. У відзиві вказує, що виконання судових наказів, виданих Жидачівським районним судом Львівської області від 19 травня 2016 року в справі № 443/854/16-ц про стягнення з ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» заборгованості по невиплаченій заробітній платі в сумі 30584,05 грн та 03 вересня 2015 року в справі № 443/1494/15-ц про стягнення з ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» заборгованості по невиплаченій заробітній платі в сумі 34470,94 грн, у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) станом на 2015-2016 роки підлягало виконанню шляхом стягнення грошових коштів з рахунків боржника. Відповідач у відзиві зазначає, що, як стверджує позивач, вказана заборгованість не стягувалася державною виконавчою службою протягом тривалого часу і тільки у 2018 році було закінчено виконавчі провадження у звязку із сплатою заборгованості самим боржником. Тому відповідач вважає, що нездійснення держвною виконавчою службою дій щодо стягнення заборгованості не є підставою включення даного періоду часу у нарахування прострочення сплати заборгованості перед позивачем.
Відповідач стверджує, що виплата заробітної плати позивачу відбулася у відповідності до законної процедури, передбаченої Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», така заборгованість була внесена до плану санації боржника та виплачена у відповідності до такого плану санації.
Відповідач у відзиві також зазначає, що станом на день подання заяв про видачу наказу про стягнення заробітної плати на користь позивача щодо ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» вже було порушено справу про банкрутство і з моменту відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство погашення кредиторських вимог боржника, у тому числі і вимог щодо виплати заробітної плати здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Тому відповідач вважає, що судові накази, які отримала позивач є додатковими підставами для виплати їй заробітної плати.
Крім того, на думку відповідача, заборгованість в сумі 323426,00 грн щодо нарахованого позивачем середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є безпідставною. Відповідач вважає, що позивачем невірно враховано період розгляду справи № 443/1215/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» про зміну формулювання підстав звільнення, оскільки позивачем неправильно визначено судову інстанцію, яка повинна винести рішення у даній справі, що стало підставою досить тривалого розгляду справи не з вини відповідача. Відповідач зазначає, що у зв'язку з цим ним було подано клопотання про направлення справи за підсудністю до Господарського суду Львівськолї області, у провадженні якого перебувала справа про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», яке було задоволено лише через три роки. Відповідач також зазначає, що рішення Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 у справі № 914/4160/14(443/1215/17) виконане відповідачем у повному обсязі 21.04.2021.
Відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
2.Мотивувальна частина рішення:
2.1.Фактичні обставини, встановлені судом:
З 01 листопада 1996 року ОСОБА_1 перебувала з ВАТ - ПАТ “Жидачівський целюлозно - паперовий комбінат” в трудових відносинах.
01.09.2015 ОСОБА_1 було видано довідку ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат № 669, у якій зазначено, що заборгованість з виплати заробітної плати за період з грудня 2014 року по липень 2015 року станом на 01.09.2015 становить 34470,94 грн.
25.04.2016 ОСОБА_1 було видано довідку ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат № 129, у якій зазначено, що заборгованість з виплати заробітної плати за період з серпня 2015 року по лютий 2016 року станом на 25.04.2016 становить 30584,05 грн.
Судовим наказом Жидачівського районного суду Львівської області від 03 вересня 2015 року у справі № 443/1494/15-ц за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі стягнуто з ПАТ "Жидачівський целюлозно паперовий комбінат" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 34470,94 грн.
Судовим наказом Жидачівського районного суду Львівської області від 19 травня 2016 року у справі № 443/854/16-ц за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі - стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно паперовий комбінат" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 30584,05 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 07 червня 2018 року заступником начальника Жидачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Слободою В.П. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 48982290, якою примусове стягнення з ПАТ "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" на користь ОСОБА_1 34470,94 грн. заборгованості по заробітній платі завершено у зв'язку зі сплатою боргу боржником.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 червня 2018 року заступником начальника Жидачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Слободою В.П. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 51575067, якою примусове стягнення з ПАТ "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" на користь ОСОБА_1 30584,05 грн. заборгованості по заробітній платі завершено у зв'язку зі сплатою боргу боржником.
Оскільки нарахована позивачу заробітна плата виплачена відповідачем невчасно, позивач звернулася до суду із відповідною позовною заявою з проханням стягнути з ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушення строків її виплати в загальній сумі 42990,50 грн, з яких: 11 621,94 грн - компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, оплаченої на підставі судового наказу Жидачівського районного суду Львівської області від 19.05.2016 у справі № 443/854/16-ц та 31368,56 грн - компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, оплаченої на підставі судового наказу Жидачівського районного суду Львівської області від 03.09.2015 у справі № 443/1494/15-ц.
ОСОБА_1 31.08.2017 звернулася із письмовою заявою до керівника-керуючого санацією ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» Рудницького О.С. із проханням звільнити її за власним бажанням у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю (заборгованість заробітної плати з 01 січня 2015 року по листопад 2016) на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України, з виплатоювихідної допомоги у розмірі не менше трьохмісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 Кодексу законів про працю України. Факт звернення позивачки із вказаною заявою від 31.08.2017 не заперечується відповідачем.
У наказі ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» від 29.09.2017 № 246-к про припинення трудового договору (контракту) роботодавцем підставою звільнення визначено ст. 38 Кодексу законів про працю України, причиною звільнення вказано: «за власним бажанням». Відповідний запис про звільнення міститься також у трудовій книжці ОСОБА_1 , копія якої знаходиться у матеріалах справи.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 у справі № 914/4160/14(443/1215/17), яке набрало законної сили, позов задоволено повністю; визнано таким, що не відповідає законодавству про працю формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 , викладене у наказі ПАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” від 29.09.2017 № 246-к; зобов'язано ПАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” в особі керуючого санацією Рудницького Олександра Станіславовича внести зміни до наказу ПАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” від 29.09.2017 № 246-к про припинення трудового договору (контракту) в частині формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 з: “ст. 38 Кодексу законів про працю України, за власним бажанням” на “ч. 3 ст. 38 Кодексу Кодексу законів про працю України, за власним бажанням у разі невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору”; зобов'язано Публічне акціонерне товариство “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” (81701, Львівська область, м. Жидачів, вул. Фабрична, 4; ідентифікаційний код 00278801) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку.
Вказане рішення Господарського суду Львівської області виконане відповідачем 21.04.2021, що не заперечується обома сторонами. Зокрема, із банківської виписки КБ АТ «ПриватБанк» від 05.07.2021 про надходження по картці/рахунку ОСОБА_1 вбачається, що ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» на виконання вказаного рішення суду виплатив вихідну допомогу при звільненні в сумі 15326,00 грн.
Позивач просить стягнути з ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні від 29 вересня 2017 року до дати фактичного розрахунку 21 квітня 2021 року в сумі 323426,00 грн.
2.2. Норми права, застосовані судом. Оцінка суду.
Суд, проаналізувавши матеріали та з'ясувавши обставини справи, повно, всебічно і об'єктивно оцінивши докази, дійшов висновку, що позовні вимоги слід задоволити частково з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, у тому числі спори про стягнення заробітної плати. Аналогічні положення містяться в п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
Судом встановлено, що з 01 листопада 1996 року ОСОБА_1 перебувала з ВАТ - ПАТ “Жидачівський целюлозно - паперовий комбінат” в трудових відносинах.
Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Частиною 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) передбачено, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У відповідності до ст. 115 КЗпП Українизаробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Згідно ч. 5 ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Статтею 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» перед ОСОБА_1 була заборгованість з виплати заробітної плати за період з серпня 2015 року по лютий 2016 року в сумі 30584,05 грн та за період з грудня 2014 року по липень 2015 року - в сумі 34470,94 грн, що підтверджується довідками від 25.04.2016 № 129 та від 01.09.2015 № 669, виданих ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат».
Судовим наказом Жидачівського районного суду Львівської області від 03 вересня 2015 року у справі № 443/1494/15-ц за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі - стягнуто з ПАТ "Жидачівський целюлозно паперовий комбінат" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 34470,94 грн.
Судовим наказом Жидачівського районного суду Львівської області від 19 травня 2016 року у справі № 443/854/16-ц за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі - стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно паперовий комбінат" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 30584,05 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, нарахована позивачу заробітна плата за період з серпня 2015 року по лютий 2016 року в сумі 30584,05 грн та за період з грудня 2014 року по липень 2015 року в сумі 34470,94 грн виплачена з порушенням строків для її виплати.
Компенсація проводиться відповідно до Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Положеннями ст. 2 Закону України Про оплату праці” визначено структуру заробітної плати, яка включає: основну заробітну плату (винагорода за виконану роботу); додаткову заробітну плату (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці - доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, премії); інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст. ст. 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі розуміються грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід до уваги не береться).
Згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. А відповідно до ст. 3 цього закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Основною умовою для виплати громадянам компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів, зокрема, заробітної плати. При цьому, компенсація за порушення строків виплати нарахованого доходу проводиться незалежно від вини органу, що здійснює відповідні виплати та незалежно від порядку і підстав нарахування цього доходу чи його частини: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення (Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2012 року справа № 6-131цс12).
Суд також вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці») роз'яснив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Отже, як вбачається з матеріалів справи та не заперечують сторони, остаточний розрахунок по виплаті ОСОБА_1 основної заробітної плати за період зі серпня 2015 року по лютий 2016 року та за період із грудня 2014 року по липень 2015 року було проведено лише у червні 2018 року.
Сума компенсації, яку позивач просить стягнути з відповідача, становить 42990,50 грн. Розрахунок компенсації частини втраченої заробітної плати позивачем проведено у відповідності до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159. Суд також вважає за необхідне зазначити, що для розрахунку компенсації частини втраченої заробітної плати позивачем взято суму заробітної плати, зазначену у довідках від 25.04.2016 № 129 та від 01.09.2015 № 669, виданих ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» про заборгованість з виплати заробітної плати.
Вирішуючи позов щодо компенсації частини втраченої заробітної плати, суд виходить із розрахунків нарахованої, але своєчасно невиплаченої заробітної плати та законодавства, яке регулює зазначені правовідносини.
З огляду на викладене, суд, вважає, що з ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» слід стягнути на користь позивача 42990,50 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави дійти висновку про те, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 у справі № 914/4160/14(443/1215/17), яке набрало законної сили, зобов'язано Публічне акціонерне товариство “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку.
Як встановлено судом, на виконання вказаного рішення суду ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» виплатив ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в сумі 15326,00 грн.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17).
Судом встановлено, що у цій справі позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права, що встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 у справі № 914/4160/14(443/1215/17), просить стягнути на його користь суму середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 29.09.2017 (дата звільнення) по 21.04.2021 (дата виплати вихідної допомоги).
При цьому ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» проведено фактичний розрахунок із ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Отже, суд погоджується з позивачем щодо наявності у нього права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 № 100 (надалі - Порядок обчислення середньої заробітної плати).
Абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що у випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абз. 3 ч. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем проведено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Вказаний розрахунок відповідачем не спростовано, власного розрахунку не надано, а отже такий, в частині визначення середньоденної та середньомісячної заробітної плати, приймається судом до уваги.
Позивачем розраховано та заявлено до стягнення середній заробіток за весь час затримки за період з 29 вересня 2017 року (дата звільнення) по 21 квітня 2021 року (дата виплати вихідної допомоги) у розмірі 323426,00грн (363,40 грн - середньоденна заробітна плата х 890 днів затримки розрахунку при звільненні, визначених позивачем).
Суд зазначає, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності можна дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. (Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, постанові Верховного Суду від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Зокрема, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п. 71, 72).
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
Суд бере до уваги те, що при звільненні позивачу роботодавцем фактично було виплачено лише частину належних йому коштів та не виплачена вихідна допомога. Отже, з огляду на матеріали справи та встановлені обставини, відповідачем розрахунок при звільненні з позивачем здійснено, проте не у повному обсязі.
Суд зазначає, що виплату працівникові вихідної допомоги при звільненні передбачено статтею 44 КЗпП України і розмір цієї допомоги, за змістом вказаної статті, залежить від підстав звільнення. У справі встановлено, що позивач після звільнення оспорював підстави свого звільнення в судовому порядку, з чим власне і було пов'язано стягнення судом на користь позивача вихідної допомоги при звільненні. Це означає, що між позивачем та відповідачем виник спір щодо розміру сум, які підлягали йому виплаті при звільненні.
Суд бере до уваги, що сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, який позивач просить стягнути з відповідача (323426,00 грн) у 21 раз перевищує суму вихідної допомоги при звільненні (15326,00 грн).
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Щодо періоду прострочення виплати вихідної допомоги позивачу, за який позивачем нараховано середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд бере до уваги таке.
Так, ОСОБА_1 у 2017 році звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” про зміну формулювання підстав звільнення та зобов'язання виплатити вихідну допомогу.
Як стверджує відповідач, оскільки позивачем неправильно визначено судову інстанцію, яка повинна винести рішення у даній справі, ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» було подано до Жидачівського районного суду Львівської області клопотання про направлення справи за підсудністю до Господарського суду Львівськолї області, у провадженні якого перебувала справа про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат». Однак, справа № 443/1215/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» про зміну формулювання підстав звільнення та зобов'язання виплатити вихідну допомогу була передана до Господарського суду Львівської області для розгляду в межах справи № 914/4160/14 про банкрутство ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» лише у 2020 році ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 23.09.2020.
Отже, розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» про зобов'язання виплатити вихідну допомогу протягом тривалого періоду відбувався з незалежних від відповідача обставин. Крім того, в період із грудня 2014 року по вересень 2021 року підприємство відповідача перебувало у процедурі банкрутства.
Слід також зазначити, що ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» виконано рішення Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 у справі № 914/4160/14(443/1215/17), яке набрало законної сили 26.03.2021, 21 квітня 2021 року (виплачено вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку). Тобто відповідачем протягом нетривалого періоду добровільно виконано рішення суду (докази пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Львівської області у у справі № 914/4160/14(443/1215/17) у матеріалах справи відсутні та сторонами не надані).
Отже, при розгляді даної справи суд бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Суд також зазначає, що у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права. Слід також врахувати, що ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні (невиплатою вихідної допомоги у розмірі 15326,00 грн, з чим позивач обґрунтовує право на нарахування середнього заробітку за весь час затримки), які ОСОБА_1 ймовірно могла б понести з метою збереження рівня її життя після звільнення у період пошуку нової роботи, є значно меншим, ніж заявлена до стягнення сума середнього заробітку
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, враховуючи, що відповідач перебував у процедурі банкрутства під час невиплати заборгованості позивачу, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 48513,90 грн Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням обставин спірних правовідносин.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду у справі № 910/13407/17.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково та слід стягнути з Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» на користь ОСОБА_1 42990,50 грн компенсації втрати частини заробітної плати та 48513,90 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи те, що позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково, судовий збір в сумі 727,71 грн слід стягнути з відповідача на користь позивача. Решта сплаченого судового збору в сумі 4123,68 грн залишити за позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Згідно ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Ураховуючи те, що позовні вимоги в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати задоволено в сумі 42990,50 грн, а позивач на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання вказаної позовної вимоги, судовий збір в сумі 644,86 грн слід стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України пропорційно до задоволених позовних вимог.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене, оскільки сторони в судове засідання 13.07.2022 не з'явилися, рішення складено та підписано 25.07.2022.
Керуючись ст. ст. 86, 74-79, 123, 129, 236, 238-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задововолити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (81701, Львівська область, м. Жидачів, вул. Фабрична, 4; ідентифікаційний код 00278801) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 42990,50 грн компенсації втрати частини заробітної плати, 48513,90 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та 727,71 грн сплаченого судового збору.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (81700, Львівська область, м. Жидачів, вул. Фабрична, 4; ідентифікаційний код 00278801) в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 644,86 грн.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Сплачений судовий збір в сумі 4123,68 грн покласти на позивача.
6. Наказ відповідно до ст. 327 ГПК України видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Артимович В.М.