21 липня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 677/617/21
Провадження № 22-ц/4820/1322/22
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Грох Л.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,
секретар судового засідання Чебан О.М.,
з участю сторін та їх представників,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Красилівської міської ради, ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області в складі судді Гладій Л.М. від 13 червня 2022 року.
Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд
В квітні 2021 року ОСОБА_1 , звертаючись в суд з цим позовом до відповідачів, вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 . Після смерті матері відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку з будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 і земельної ділянки розміром 0,385 га для обслуговування будинку та ведення особистого підсобного господарства. За життя мати склала заповіт, яким заповіла все своє майно позивачу. Крім нього спадкоємцем за законом також був його брат ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач мав намір прийняти спадщину, проте тривалий час не міг знайти документи на земельну ділянку, житловий будинок, та заповіт, який був складений на його ім'я. В кінці серпня 2020 року, знайшовши документи, він звернувся до державного нотаріуса Красилівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом. Однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з підстав пропуску строку прийняття спадщини.
Враховуючи наведене, просив з цих підстав визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини шість місяців.
Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 червня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду як незаконне, та задовольнити позов. На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував, що він не знав про існування заповіту, що об'єктивно перешкоджало йому в прийнятті спадщини, а тому були підстави для задоволення позову.
Позивачу не надходило сповіщення від державного нотаріуса, який завів спадкову справу № 29/2020 про наявність заповіту, що підтверджується витребуваною спадковою справою. Також в спадковій справі відсутні заяви позивача про відмову від спадщини, оскільки йому не було відомо про наявність заповіту на його ім'я.
Не відповідає дійсності той факт, що позивач ОСОБА_4 нібито знав про наявність заповіту на його ім'я і допомагав брату в оформленні спадкового майна після смерті їх матері. Лише після смерті брата ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в будинку де проживали матір і брат після їх смерті позивачем знайдено документи на спадкове майно та заповіт на його ім'я.
16.11.2021 року в період розгляду цієї справи стало відомо, що в спадковій справі № 29/2020 знаходилась копія заповіту від 13.05.2010 року, за яким спадкоємцем зазначеного в заповіті майна є саме він.
На думку апелянта, суд першої інстанції помилково не встановив всі обставини справи і не врахував, що згідно постанови Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 565/1145/17 необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною для задоволення позовних вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
В засіданні апеляційного суду апелянт та його представник підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній мотивів.
Відповідач та його представник просили відхилити апеляційну скаргу як безпідставну.
Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 є сином ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до заповіту від 13.05.2010 року ОСОБА_3 заповіла все своє майно ОСОБА_1 .
Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 був також її син ОСОБА_4 , який прийняв спадщину, постійно проживаючи зі спадкодавицею на час її смерті.
Згідно Витягу зі Спадкового реєстру № 64222240 від 05.04.2021 року за його заявою заведено спадкову справу щодо майна ОСОБА_3 № 29/2020.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, відповідач ОСОБА_2 є його сином.
Згідно матеріалів спадкової справи № 50/2020 від 17.08.2020 року, заведеної після смерті ОСОБА_5 , відповідач ОСОБА_2 своєчасно прийняв спадщину після його смерті і отримав свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.04.2021 року щодо майна ОСОБА_4 , яке той прийняв після смерті матері - земельних ділянок розміром 0,2500 га, 0,1350 га та житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .
Наведене підтверджується матеріалами справи.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що наведені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини не були пов'язані з об'єктивними, непереборними істотними труднощами для нього як спадкоємця, відтак підстави для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Так, відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з ст.ст. 1217-1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ст. 1223 ЦК України).
Згідно статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частинами 1, 3 статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша, друга статті 1269 ЦК України).
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч.1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ч.3 ст. 1272 ЦК).
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Суд першої інстанції правильно констатував, що за змістом п.3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 29, відсутність в особи правовстановлюючих документів на спадкове майно не є перешкодою для подачі до нотаріуса заяви про прийняття спадщини.
В свою чергу позивач, будучи відповідно до статті 1261 ЦК України спадкоємцем за законом першої черги після смерті матері, незалежно від наявності складеного заповіту на його користь, мав можливість подати заяву про прийняття спадщини, що відкрилася після її смерті.
Суд також правильно звернув увагу, що позивач з порушенням процесуальних строків фактично змінив підставу позову, повідомивши в судових дебатах про те, що він пропустив строк для прийняття спадщини внаслідок необізнаності про існування заповіту матері на його користь.
Проте ця обставина спростовується змістом його ж позовної заяви та поясненнями в суді першої інстанції.
В будь-якому разі необізнаність про існування заповіту особи, яка має статус спадкоємця за законом першої черги після смерті спадкодавця, також не можна визнати об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для прийняття спадщини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 25 липня 2022 року.
Судді Л.М. Грох
Т.О. Янчук
О.І. Ярмолюк