20 липня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 686/27439/21
Провадження № 22-ц/4820/1168/22
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М.,
секретар судового засідання Журбіцький В.О.,
з участю позивачки ОСОБА_1 ,
представників відповідача ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Навчально-виховного об'єднання №23 міста Хмельницького про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, зобов'язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 квітня 2022 року,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Навчально-виховного об'єднання №23 міста Хмельницького (далі - НВО №23) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, зобов'язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
ОСОБА_1 зазначила, що вона працює вихователем у НВО №23. Наказом від 12 листопада 2021 року №83-к її відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, без збереження заробітної плати. Цей наказ є незаконним, оскільки обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 не визначена чинним законодавством, а відсутність у позивачки цього щеплення не відноситься до порушення трудової дисципліни та не може бути підставою для увільнення від виконання трудових обов'язків. Відсторонення позивачки від роботи здійснено НВО №23 не на підставі закону та з порушенням установленого порядку.
За таких обставин ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним і скасувати наказ НВО №23 про відсторонення її від роботи, поновити її на роботі та зобов'язати НВО №23 виплатити їй заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 квітня 2022 року в позові відмовлено.
Суд виходив з того, що наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи відповідає нормам чинного законодавства та не порушує право позивачки на працю, а тому підстави для його скасування відсутні. Вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати є похідними і не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що НВО №23 не довело належними та допустимими доказами факт відмови або ухилення ОСОБА_1 від обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Відсторонення ОСОБА_1 від роботи здійснене роботодавцем за відсутності правових підстав, з порушенням порядку та процедури призупинення виконання нею своїх трудових обов'язків. Таке відсторонення від роботи не ґрунтується на нормах закону, які мають вищу юридичну силу, а також призвело до втручання в особисте життя ОСОБА_1 . Суд першої інстанції не застосував норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
НВО №23 подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду апеляційної інстанції
Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
НВО №23 є комунальним закладом загальної середньої та дошкільної освіти, засновником якого є Хмельницька міська рада.
З 20 жовтня 2017 року ОСОБА_1 працює у НВО №23 на посаді вихователя дошкільної групи.
Наказом від 12 листопада 2021 року №83-к ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 15 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, без збереження заробітної плати.
Наказом від 2 березня 2022 року №33-к ОСОБА_1 допущено до роботи з 3 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні.
Застосовані норми та джерела права
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Кодексу законів про працю України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі - КЗпП України) відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
За змістом ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
В силу ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
ЄСПЛ наголошує на тому, що приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-III). Стаття 8 Конвенції захищає право на особистий розвиток та право встановлювати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом (див. рішення у справі «Прітті проти Сполученого Королівства» (Pretty v. the United Kingdom), заява № 2346/02, п. 61, ECHR 2002-III). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251 -В). Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося згідно із законом, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Рішенням у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року (Solomakhin v. Ukraine, заява №24429/03, п. 33) ЄСПЛ сформулював висновок про те, що обов'язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканість особи. Втручання у фізичну недоторканість заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.
У рішенні від 8 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (Vavricka and Others v. Czech Republic [GС], заява №47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до пункту другого цієї статті, тобто встановити: 1) чи є втручання виправданим «відповідно до закону»; 2) чи має воно на меті законні цілі; 3) чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві». При цьому ЄСПЛ вказав на те, що оспорюване втручання мало б опиратися на національне законодавство. Водночас закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (наприклад, рішення від 15 листопада 2016 року у справі «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» (Dubska and Krejzova v. Czech Republic [GС], заяви №28859/11 і №28473/12)).
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі ст. 5 Закону України від 19 листопада 1992 року №2801-ХІІ «Основи законодавства про охорону здоров'я» (далі - Закон №2801-ХІІ) державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Із положень ч. 1 ст. 6 Закону №2801-ХІІ слідує, що кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає, зокрема: безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я.
В силу ст. 10 Закону №2801-ХІІ громадяни України зобов'язані: піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; вживати передбачених Законом України «Про екстрену медичну допомогу», заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Як визначено ст. 1 Закону України від 6 квітня 2000 року №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон №1645-ІІІ): інфекційні хвороби - розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення; карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб; протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій; профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.
Відповідно до ст. 11 Закону №1645-ІІІ організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, а також організація та проведення профілактичних щеплень, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
В силу ст. 12 Закону №1645-ІІІ профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень (частина 1).
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (частина 2).
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків (частина 6).
Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 серпня 2014 року №551) (далі - Положення).
Положенням встановлено, що організація діяльності щодо проведення щеплень покладається на керівника закладу охорони здоров'я (далі - ЗОЗ) або на фізичну особу - підприємця, яка одержала ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - ФОП), в установленому законодавством порядку (п. 2).
Профілактичні щеплення здійснюються в пунктах щеплень, які можуть бути постійними та тимчасовими (п. 3).
Для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до ЗОЗ або до місця надання медичних послуг ФОП осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень; у дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладах заздалегідь інформують батьків або осіб, що їх замінюють, про проведення імунізації дітей, які підлягають профілактичному щепленню (п. 7).
Медичний огляд перед щепленням є обов'язковим (п. 8).
У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма №063-2/о (п. 9).
У разі виявлення медичних протипоказань до щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 11 серпня 2014 року №551, особа направляється на комісію з питань щеплень, створену наказом по ЗОЗ. Для вирішення складних та суперечливих питань щодо проведення щеплень наказом Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій створюється комісія з питань щеплень при обласному або міському ЗОЗ (п. 15).
Факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз'яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою №063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником (п. 17).
Відповідно до ст. 7 Закону України від 24 лютого 1994 року №4004-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон №4004-ХІІ) підприємства, установи і організації, серед іншого, зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
За змістом ст. 27 Закону №4004-ХІІ профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими. Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи відповідно до Закону №4004-ХІІ, а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи та іншої діяльності, що затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я від 14 квітня 1995 року №66 (далі - Інструкція).
Як передбачено п.п. 1.2, 2.3, 2.4, 2.5 Інструкції, відстороненню від роботи або іншої діяльності підлягають особи, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності (надалі - подання) - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов'язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб. Підставою для внесення подання можуть бути дані з акта перевірки об'єкта, довідка медичних закладів тощо. Подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов'язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.
Особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1159/19897.
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 серпня 2022 року на території України установлено карантин, продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211, від 20 травня 2020 року №392 та від 22 липня 2020 року №641.
Уряд пунктом 41-6 цієї Постанови зобов'язав керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - Перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
У цьому ж пункті Уряд зобов'язав керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій взяття до відома, що:
на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Згідно п. 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 4 жовтня 2021 року №2153, обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
З 1 березня 2022 року дія наказу Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 року №2153 зупинена до завершення воєнного стану в Україні.
Із положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України слідує, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Зміст права на працю, закріпленого положеннями статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов'язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці.
Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов'язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.
Відсторонення працівника від роботи - це призупинення трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати необхідні умови праці для виконання ним роботи.
За своєю правовою природою відсторонення працівника від роботи з підстав, установлених законодавством, є особливим запобіжним заходом, який застосовується роботодавцем у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
З огляду на те, що людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, держава вправі застосовувати примусові медичні заходи для запобігання поширенню хвороб і завданню шкоди здоров'ю населення. До таких заходів віднесені профілактичні щеплення людини від інфекційних хвороб. Водночас у порядку здійснення протиепідемічних заходів держава може визначати переліки працівників, які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, і покладати на роботодавців обов'язок забезпечити своєчасне проведення таких щеплень.
Обов'язкова вакцинація як примусовий медичний захід є втручанням у право особи на повагу до свого приватного життя. В силу статті 8 Конвенції особа не може зазнавати безпідставного втручання у приватне життя, крім випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з законом, є необхідним у демократичному суспільстві та переслідує легітимну мету.
Проведення обов'язкових профілактичних щеплень для працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, визначене нормами статті 12 Закону №1645-ІІІ.
Крім того, цим Законом, а також Положенням установлені правила проведення профілактичних щеплень, процедуру встановлення та оформлення факту відмови осіб від проведення щеплень і порядок відсторонення працівників від роботи у разі їх відмови чи ухилення від обов'язкової вакцинації.
Так, особа, яка підлягає обов'язковому профілактичному щепленню від інфекційної хвороби, повинна прибути до пункту щеплень, пройти медичний огляд, отримати дозвіл на проведення щеплення (після з'ясування, що медичні протипоказання відсутні), підписати згоду на проведення щеплення (за формою №063-2/о) та здійснити щеплення. У разі підписання особою відмови від отримання щеплення (за формою №063-2/о) вона є такою, що відмовилася від обов'язкової вакцинації.
Якщо особа, достовірно знаючи про необхідність проходження нею обов'язкового профілактичного щеплення, не вчинила зазначених дій, то вона є такою, що ухилилася від вакцинації.
Працівники, які за відсутності медичних протипоказань відмовилися або ухилилися від проходження обов'язкового профілактичного щеплення, підлягають відстороненню від роботи без збереження заробітної плати.
З метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яка належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, Кабінетом Міністрів України встановлено карантин. Водночас працівники закладів дошкільної та загальної середньої освіти включені до переліку осіб, які підлягають обов'язковому профілактичному щепленню проти цієї хвороби.
Таке втручання у приватне життя працівників закладів дошкільної та загальної середньої освіти ґрунтується на доступному та зрозумілому законі, здійснюється для забезпечення охорони життя та здоров'я всіх учасників освітнього процесу, насамперед дітей, з метою запобігти поширенню небезпечної інфекційної хвороби COVID-19 в умовах пандемії, тобто воно є необхідним у демократичному суспільстві та переслідує легітимну мету.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 як працівник закладу загальної середньої та дошкільної освіти була належним чином оповіщена про віднесення її до працівників, які підлягають обов'язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Не зважаючи на це, в установлений НВО №23 строк ОСОБА_1 не прибула до пункту щеплень, не пройшла медичний огляд, не отримала дозвіл на проведення щеплення та не здійснила вакцинацію. Також ОСОБА_1 не підтвердила наявність у неї медичних протипоказань до щеплення відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 11 серпня 2014 року № 551.
Таким чином, ОСОБА_1 ухилилися від проходження обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, у зв'язку з чим відповідно до ст. 46 КЗпП України НВО №23 правомірно відсторонило її від роботи без збереження заробітної плати.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує трудових прав позивачки, внаслідок чого підстави для його скасування відсутні.
У даному конкретному випадку втручання у право на повагу до приватного життя ОСОБА_1 у вигляді обов'язкового щеплення від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, ґрунтується на законі, є виправданим і таким, що відповідає нормам статті 8 Конвенції.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи здійснене роботодавцем з порушенням вимог закону, є необґрунтованими.
Посилання ОСОБА_1 на те, що відсторонення її від роботи мало бути здійснене роботодавцем за поданням відповідної особи державної санітарно-епідеміологічної служби, у зв'язку з чим НВО №23 порушило порядок і процедуру відсторонення працівника, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Згідно норм Закону №4004-ХІІ та Інструкції у такий спосіб повинні бути відсторонені від роботи працівники, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, передбачених Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я від 11 серпня 2014 року №551), у той час, як гостра респіраторна хвороба СОVID-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2, не включена до цього переліку інфекційних хвороб.
Оскільки відсторонення ОСОБА_1 від роботи не потягло за собою вимушеного прогулу позивачки, то суд першої інстанції правильно керувався тим, що в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позов також не підлягає задоволенню.
Посилання ОСОБА_1 на обґрунтованість своїх вимог і неналежну оцінку судом досліджених доказів не відповідають фактичним обставинам справи.
Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про те, що суд не дотримався норм матеріального права, є безпідставними.
3. Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 квітня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 липня 2022 року.
Судді: О.І. Ярмолюк
Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Головуючий у першій інстанції - Палінчак О.М.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 54