Справа № 607/350/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/197/22 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - продовження строків тримання під вартою
20 липня 2022 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
законного представника ОСОБА_10 ,
розглянувши 20 липня 2022 р. у відкритому судовому засіданні в залі Тернопільського апеляційного суду матеріали провадження (справа №607/350/22) за доповненою апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2022 р.,
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2022 року задоволено клопотання прокурора Кременецької окружної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 та продовжено строк тримання під вартою останньому до 00 год. 00 хв. 29 серпня 2022 року. Відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу ОСОБА_7 із тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
В доповненій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить строк на апеляційне оскарження поновити, оскільки він пропущений із поважних причин; cкасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2022 р. та відмовити в задоволенні клопотання прокурора Кременецької окружної прокуратури ОСОБА_6 ; за наявності підстав застосування запобіжного заходу змінити раніше обраний запобіжний захід на такий, який не пов'язаний із триманням під вартою (домашній арешт) або визначити розмір застави у розмірі, наближеному до мінімального.
Вказує, що стороною обвинувачення не дотримано вимог п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України, якою передбачено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою не має містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Прокурором не відображено те, що ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. При цьому, на думку сторони захисту, дані ризики носять характер припущення та нічим не підтверджені.
Звертає увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_7 з 27 липня 2021 року тримається під вартою.
Зазначає, що тяжкість інкримінованого особі злочину, так само як суворість можливої санкції, не можуть слугувати єдиними підставами для тримання особи під вартою. Існування обґрунтованої підозри у вчиненні особою тяжкого правопорушення хоч і є важливим фактором, не може бути єдиною підставою для виправдання тривалого періоду запобіжного ув'язнення (рішення ЄСПЛ у справі “Калашников проти Росії” від 24 червня 2002 року, заява №47095/99).
Наголошує на тому, що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового вироку. У цьому контексті мають враховуватись, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, а також міжнародні контакти (рішення ЄСПЛ у справі “W проти Швейцарії” від 26 січня 1993 року).
Зазначає, що ризик втечі від суду внаслідок тяжкості покарання спростовується аналізом ч. 5 ст. 72 КК України, згідно якої попереднє ув'язнення зараховується судом у строк тримання під вартою у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. На практиці це означає, що його підзахисний, не будучи у статусі засудженого, вже відбув покарання понад 11 місяців позбавлення волі. А в результаті математичної дії ризик ухилення від відбування покарання дорівнює різниці можливого призначеного покарання на строк відбутого попереднього ув'язнення.
Наголошує на тому, що обвинувачений ОСОБА_7 самостійно з'являвся: за наданою повісткою до органу досудового розслідування 26 липня 2021 року, для отримання повідомлення про підозру, надання показань у якості підозрюваного, отримання клопотання про обрання запобіжного заходу та його розгляд у суді, що спростовує твердження сторони обвинувачення про бажання ОСОБА_7 переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду.
Вказує, що на даному етапі судового розгляду залишається не допитаним лише один свідок, який на час постановлення оскаржуваної ухвали перебував у Польщі, відтак ризик впливу на нього є недоведеним, а потерпіла та інші свідки вже допитані, відтак ризик впливу на потерпілу чи свідків виключається.
Посилається на те, що вказаний в ухвалі суду ризик - перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином не міститься у клопотанні прокурора.
Наголошує на тому, що, продовжуючи ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд не дотримався вимог ст. 178 КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача про зміст оскаржуваного судового рішення з коротким викладом доводів апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку поданої апеляційної скарги з мотивів, наведених у ній, думку прокурора про законність і обґрунтованість ухвали суду та безпідставність доводів апеляційної скарги, перевіривши судове рішення в межах апеляційної скарги та обговоривши її доводи, вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, а апеляційна скарга залишенню без змін з огляду на таке.
Згідно п. 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Положеннями ч. 1 ст. 117 КПК України встановлено, що пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відтак, апеляційний суд вважає, що клопотання захисника підлягає задоволенню, а строк на апеляційне оскарження - поновленню.
Що стосується суті апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з приписом п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Так, перевіркою доводів апеляційної скарги колегія суддів встановила, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , оскільки запобіжний захід у виді тримання під вартою є законно обраним.
Рішення про продовження обвинуваченому раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд належним чином мотивував, обґрунтувавши наявність підозри, ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також врахував обставини, визначені ст. 178 КПК України, пов'язані з характеризуючими особу обвинуваченого даними.
Судом обґрунтовано зазначено, що мають місце ризики переховування від суду та незаконного впливу на свідків, експертів та спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні.
Так, ризиком того, що ОСОБА_7 може навмисно переховуватись від суду, є те, що обвинувачений розуміє, що у разі доведення його вини йому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років за санкцією ст. 4 ст. 152 КК України, а тому є достатньо підстав вважати, що ОСОБА_7 може вчинити дії, спрямовані на переховування від органів суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Окрім цього, варто врахувати, що інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Зокрема, у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява №33977/96 від 26 липня 2001 року) ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_7 самостійно з'являвся: за наданою повісткою до органу досудового розслідування 26 липня 2021 року, для отримання повідомлення про підозру, надання показань у якості підозрюваного, отримання клопотання про обрання запобіжного заходу та його розгляд у суді, не спростовують того факту, що існує ймовірність переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення покарання.
Також колегія суддів враховує, що існують ризики того, що обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, зможе незаконно впливати на свідків, експертів та спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні шляхом схиляння до дачі ними у суді завідомо неправдивих показань або відмови від дачі показань, враховуючи те, що ще не всі свідки, експерти та спеціалісти допитані в судовому засіданні.
При цьому колегія суддів зазначає те, що ризик незаконного впливу на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні полягає у процедурі отримання свідчень від цих осіб, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків, експертів, спеціалістів існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, та дослідження їх судом.
За таких обставин доводи апеляційної скарги захисника про те, дані ризики носять характер припущення та нічим не підтверджені, не заслуговують на увагу, оскільки сукупність даних про тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , враховуючи особу обвинуваченого, беззаперечно вказують на їх існування.
Крім того, переглядаючи рішення суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого, колегія суддів вважає, що підстави, у зв'язку з наявністю яких ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, не відпали, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися, що доведено прокурором в судовому засіданні.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Так, згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції» заява №12369/86 від 26 червня 1991 року).
Тому саме продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено, у зв'язку з чим колегія суддів вважає недостатнім обрання ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, а ніж тримання під вартою, як про це просить захист.
Даних, які б вказували на неможливість продовження ОСОБА_7 дії строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено. Так, беззаперечних доказів того, що до обвинуваченого не може бути застосовано тримання під вартою, в матеріалах справи не міститься та стороною захисту не надано.
Отже, приймаючи рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Доводи захисника про те, при продовженні строку тримання під вартою обвинуваченому суд не дотримався вимог ст. 178 КПК України, спростовуються змістом оскаржуваної ухвали, в якій зазначено, що судом було враховано те, що обвинувачений ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання і реєстрації, та його соціальні зв'язки.
Посилання апелянта на тривалість судового розгляду не можуть бути взятими до уваги, оскільки вказані обставини відповідно до вимог ст. 178 КПК України не враховуються при обранні запобіжного заходу та вирішенні питання доцільності тримання під вартою особи, щодо якої існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Крім цього, в апеляційній скарзі захисник просив визначити обвинуваченому заставу в розмірі, наближеному до мінімального, проте дана вимога захисника не може бути задоволена, оскільки, як вбачається з ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 липня 2021 року, ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави. Будь-яких вимог щодо змінити запобіжного заходу із тримання під вартою на заставу захист не ставить.
Всі інші доводи апеляційної скарги захисника не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні апеляційного суду, інших доказів, які б могли поставити під сумнів рішення суду першої інстанції, не надано.
З огляду на викладене судом першої інстанції при розгляді клопотань повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому зазначені в апеляційній скарзі підстави, з яких захисник просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та змінити запобіжний захід на домашній арешт, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи та не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Доказів на спростування висновків суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наведено, матеріалами провадження не встановлено і в ході судового засідання апеляційної інстанції не здобуто.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не виявлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла остаточного висновку про залишення апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 без задоволення.
Керуючись ст. ст. 176, 177, 178, 183, 184, 193, 194, 309, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів
Cтрок на апеляційне оскарження поновити.
Доповнену апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2022 р., якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, - без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
________________ ________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3