19.07.2022 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер справи №947/6744/21
Апеляційне провадження № 22-ц/813/5993/22
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),
суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря Кузьмук А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеського національного медичного університету на рішення Київського районного суду м.Одеси від 07 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Петренка В.С.,
Зміст позовної заяви та відзиву на позов
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеського національного медичного університету (далі - ОНМедУ, університет) про визнання наказів незаконними, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що він з 17 січня 2011 року по 04 лютого 2021 року перебував у трудових відносинах із ОНМедУ.
Вказував, що 17 січня 2011 року його прийнято на посаду начальника економічного відділу, 01 жовтня 2015 року - переведено на посаду начальника ІІ відділу ректорату, 02 січня 2018 року переведено начальником військово-мобілізаційного підрозділу, а 01 серпня 2020 року - на посаду старшого інспектора з військового обліку кадрів та військово-мобілізаційної роботи університету (далі - старший інспектор).
06 січня 2021 року відповідачем було встановлено його відсутність на робочому місці більше 3-х годин (з 8.30 год. до 12 год.).
На підставі доповідної записки начальника відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи від 06 січня 2021 року №12/108 ОНМедУ видано наказ від 15 січня 2021 року № 17-л «Про надання пояснень», яким його зобов'язано надати письмові пояснення причин відсутності на робочому місці у строк до 22 січня 2021 року.
У доповідній записці на ім'я ректора університету від 22 січня 2021 року він пояснив, що 06 січня 2021 року він прибув на роботу о 08.30 год. у стані нездужання, у зв'язку із чим був вимушений часто перебувати у туалетній кімнаті та на свіжому повітрі у шаговій доступності до місця роботи.
Однак, наказом ректора університету ОСОБА_2 від 02 лютого 2021 року №05-в «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 » визнано для нього робочий день 06 січня 2021 року днем прогулу і за грубе порушення трудової дисципліни застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України (за прогул без поважних причин).
У подальшому, наказом ректора ОСОБА_2 від 03 лютого 2021 року №48-п «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул» його звільнено за прогул без поважних причин за п.4 ч1 ст. 40 КЗпП України.
Зазначав, що:
-згідно із даними, що містяться у ЄДР, місцезнаходження ОНМедУ зареєстровано за адресою: 65082, м.Одеса, пров. Валіховський, буд.2;
-у будівлі за адресою: 65082, м.Одеса, пров. Валіховський, буд.2 , знаходиться ректорат, де працює керівництво ОНМедУ, а також, відділ кадрів, у складі якого він виконував свої обов'язки за посадою, проте, у приміщенні будівлі за адресою: м.Одеса, вул. Пастера, 2 .
-про місцезнаходження робочого місця за цією адресою відповідач його офіційно не повідомив, він здійснював свої посадові обов'язки на посаді старшого інспектора за вказаною адресою, оскільки, за період тривалого часу роботи у відповідача на різних посадах він знав, що приміщення військово-мобілізаційного підрозділу знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Пастера, 2 , а тому йому не може бути поставлено в провину відсутність на робочому місці про місцезнаходження якого йому не повідомили;
-факт його відсутності на робочому місці 06 січня 2021 року протягом більше 3-х годин спростовується даними Журналу прийому та здачі під охорону приміщення військово-мобілізаційного підрозділу, згідно з якими ним 06 січня 2021 року власноруч проставлено дату, підпис та зазначено час прийому приміщення за адресою: м.Одеса, вул.Пастера, 2 , в якому він виконував свої посадові обов'язки, а саме: «08 година 30 хвилин».
-протягом робочого дня, перебуваючи у приміщеннях за адресою: м.Одеса, вул. Пастера, 2 , зокрема, у туалетній кімнаті, у робочому кабінеті, а також у шаговій доступності до цих приміщень, маючи можливість візуально спостерігати за входом у дані приміщення, він не бачив та не був свідком фіксування відсутності його на роботі, про що було складено акт від 06 січня 2021 року, посилання на який міститься в оскаржуваному наказі ОНМедУ від 02 лютого 2021 року №05-в «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 » в якості підстави для його видання, а акт про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення від 06 січня 2021 року № 2, який також зазначено в якості підстави для видання вищевказаного оскаржуваного наказу, у його присутності не складався, пояснення 06 січня 2021 року від нього не витребувались;
-акт про відсутність на роботі його від 06 січня 2021 року № 1 та акт про відмову його надати письмові пояснення від 06 січня 2021 року № 2 були складені поза межами будівлі за адресою: м.Одеса, вул.Пастера, 2 , де він виконував свої посадові обов'язки за посадою до 04 лютого 2021 року;
-06 січня 2021 року, після завершення ним робочого дня, о 17.10 год. він звернувся до илікаря амбулаторії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, де він перебуває на обліку як ветеран війни, про що зроблено відповідний запис у його медичній книжці;
-станом на 03 лютого 2021 року в.о. ректора університету був ОСОБА_3 , а тому наказ про його звільнення є незаконним з підстав його підписання не уповноваженою на те особою.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати незаконним та скасувати накази ОНМедУ від:
- 02 лютого 2021 року №05-в «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 »;
- 03 лютого 2021 року №48-п «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул».
Крім того, ОСОБА_1 просив:
- поновити його на роботі на посаді старшого інспектора з військового обліку відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи університету з 04 лютого 2021 року;
-стягнути з ОНМедУ середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, яку він оцінив в розмірі 10 000 грн. (т.1а.с.1-11).
У відзиві на позов представник відповідача просила в позові відмовити, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог (т.1а.с.45-51).
Зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 07 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконними та скасовано накази ОНМедУ від 02 лютого 2021 року № 05-в «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 » та від 03 лютого 2021 року № 48-п «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул».
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого інспектора з військового обліку відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи ОНМедУ з 04 лютого 2021 року.
Стягнуто з ОНМедУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 лютого 2021 року по 07 грудня 2021 року включно в розмірі 68 860,77 грн. та моральну шкоду в розмірі 5 000грн.
В решті вимог відмовлено.
Стягнуто з ОНМедУ на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 540 грн. (т.2а.с.22-42).
Зміст вимог та доводів апеляційної скарги та відзиву на скаргу
В апеляційній скарзі представник Одеського національного медичного університету просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.
В апеляційній скарзі апелянт, крім доводів, що містяться у відзиві на позов, зазначала, що:
-відповідачем до суду надавались копії, наступних документів, якими підтверджується факт відсутності 06 січня 2021 року ОСОБА_1 більше трьох годин без поважних причин на роботі: акт «Про відсутність ОСОБА_1 на роботі» №1 від 06 січня 2021 року (вхід. №12/108 від 06 січня 2021року); доповідна записка «Про порушення трудової дисципліни» від 06 січня 2021 року (вхід.№12/108 від 06 січня 2021 року); доповідна ОСОБА_1 з поясненнями щодо відсутності на роботі 06 січня 2021 року;
-висновки суду щодо не ознайомлення з Правилами внутрішнього трудового розпорядку взагалі не мають відношення до предмета спору, оскільки Правила внутрішнього трудового розпорядку розміщені на офіційному веб-сайті ОНМедУ, а відтак, є у вільному доступі;
- ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив факт того, що був обізнаний про своє робоче місце за адресою: вул.Пастера, 2 , тому позивач сам собі суперечить, вказуючи на те, що не знав про своє робоче місце, оскільки, протягом тривалого часу там працював, а після цього наголошує на тому, що не може бути поставлено йому в провину факт відсутності на робочому місці, оскільки про відповідне місцезнаходження йому не повідомлялось;
- ОСОБА_1 було звільнено на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, а саме: відсутність працівника на роботі більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин;
-в постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №214/6671/18 викладено наступну правову позицію: «Поняття відділеного місця роботи чинним законодавством про працю не визначено. ... Відсутність працівника за фіксованим робочим місцем за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом.» Жодних підтверджень того, що позивач у вказаний час виконував трудові функції на роботі, а не на робочому місці, позивачем не надавалось. Більш того й сам позивач у доповідній записці зазначає, що залишав місце своєї роботи, тобто - роботу;
- ОСОБА_1 звільнено за відсутність саме на роботі, відтак, жодні висновки щодо визначення робочого місця не мають відношення до предмету спору, який включає, в тому числі, вимоги щодо визнання незаконними й скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення;
-згідно з доповідною запискою ОСОБА_1 , у якій останнім викладались пояснення щодо відсутності на роботі 06 січня 2021 року, не йдеться про таку підставу відсутності на робочому місці, як, наприклад, перебування у військовому комісаріаті, з урахуванням його функціональних обов'язків. Адже саме такі припущення (в тому числі, щодо відвідання військового комісаріату) наведені судом безпідставно у рішенні від 07 грудня 2021року;
-звільнення ОСОБА_1 було здійснено у межах чинного законодавства України, а тому рішення суду від 07 грудня 2021 підлягає скасуванню (т.2а.с.47-52).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити її без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Позивач та його представник про дату судового засідання, призначеного на 19 липня 2022 року, повідомлені належним чином, заяву про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не подавали та не заперечували проти розгляду справи у їх відсутність, що відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи у їх відсутність.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, яка прийняла участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що його звільнення відбулося з порушенням норм КЗпП України, факт вчинення ОСОБА_1 прогулу відповідачем не доведено.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Встановлені судом фактичні обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_1 з 17 січня 2011 року знаходився у трудових відносинах з Одеським національним медичним університетом.
17 січня 2011 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду начальника економічного відділу ОНМедУ.
01 жовтня 2015 року позивач переведений на посаду начальника ІІ відділу ректорату ОНМедУ.
02 січня 2018 року ОСОБА_1 переведений на посаду начальника військово-мобілізаційного підрозділу ОНМедУ.
01 серпня 2020 року ОСОБА_1 переведений на посаду старшого інспектора з військового обліку кадрів та військово-мобілізаційної роботи (т.1а.с.13,100).
Згідно доповідної записки начальника відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи ОСОБА_4 за №12/108 від 06 січня 2021 року вбачається, що 06 січня 2021 року старший інспектор з військового обліку ОСОБА_1 порушив трудову дисципліну, а саме: був відсутній на роботі 06 січня 2021 року з 08.30 год. до 12.00 год. Жодних виправдувальних документів, що підтверджують поважність причин його відсутності, не надав, що підтверджено актом про відсутність на роботі (т.1а.с.54).
Наказом від 15 січня 2021 року №17-л «Про надання пояснень», на підставі доповідної записки начальника відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи №12/108 від 06 січня 2021 року, за підписом ректора ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зобов'язано у строк до 22 січня 2021 року включно надати письмові пояснення причин відсутності на робочому місці 06 січня 2021 року. З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений 20 січня 2021 року (т.1а.с.14).
Згідно акту ОНМедУ, складеного старшим інспектором з кадрів ОСОБА_5 , старшим інспектором з кадрів ОСОБА_6 , інспектором з військового обліку ОСОБА_7 06 січня 2021 року за №1 «Про відсутність ОСОБА_1 на роботі», старший інспектор з військового обліку ОСОБА_1 був відсутній на роботі 06 січня 2021 року протягом більше 3-х годин (з 08.30 год. до 12.00 год.). На час складення акту в 12.15 год. відомостей про поважні причини відсутності на роботі ОСОБА_1 не надав (т.1а.с.53).
Відповідно до акту ОНМедУ, складеного 06 січня 2021 року в 12.15 год. старшим інспектором з кадрів ОСОБА_5 , старшим інспектором з кадрів ОСОБА_6 , старшим інспектором з кадрів ОСОБА_8 за №2 «Про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення», 06 січня 2021 року старшому інспектору з військового обліку ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення з приводу самовільного полишення ним у робочий час свого робочого місця та відсутності його на роботі 06 січня 2021 року в період з 08.30 год. до 12.00 год. Надати такі пояснення ОСОБА_1 відмовився (т.1а.с.55).
Наказом від 02 лютого 2021 року № 05-в «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 », за підписом ректора ОСОБА_2 , керуючись ст.ст.43,147,149КЗпП України було визнано для ОСОБА_1 робочий день 06 січня 2021 року днем прогулу. Згідно з п.2 ст.147 КЗпП України за грубе порушення трудової дисципліни застосовано до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин). Заробітну плату за робочий день - 06 січня 2021 ОСОБА_1 не нараховувати. Начальнику відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи ОСОБА_4 : підготувати до 03 лютого 2021 року проект наказу з особового складу про звільнення ОСОБА_1 за прогул. Датою звільнення та останнім робочим днем роботи ОСОБА_1 вважати 04 лютого 2021 року (т.1а.с.16).
Підстави звільнення: доповідна записка начальника відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи ОСОБА_4 за №12/108 від 06 січня 2021 року; акт про відсутність на роботі ОСОБА_1 від 06 січня 2021 року №1; акт про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення від 06 січня 2021року №2; наказ про надання пояснень від 15 січня 2021року №17-л; доповідна записка ОСОБА_1 від 22 січня 2021 №44/111(т.1а.с.16).
Наказом від 03 лютого 2021 року №48-л «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул»,за підписом ректора ОСОБА_2 , звільнено ОСОБА_1 , старшого інспектора з військового обліку відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи, 04 лютого 2021 року за прогул без поважних причин, п.4 ч.1ст.40 КЗпП. Бухгалтерській службі запропоновано виплатити компенсацію за 74 календарних дні щорічної основної відпустки, та 20 календарних днів додаткової відпустки за особливий характер праці та ненормований робочий день, передбаченої колективним договором (т.1а.с.17).
Підстави: наказ «Про накладення адміністративного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 » від 02 лютого 2021 року №05-в; доповідна записка ОСОБА_1 від 22 січня 2021 року №44/111 (т.1а.с.17).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми прав
Згідно ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст.139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно з ст.142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.
Відповідно до п.4ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Так, за змістом п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причин його відсутності. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п.4 ст.40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази.
Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15).
Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо з'явитись на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я.
Як зазначалось вище, згідно акту ОНМедУ, складеного 06 січня 2021 року в 12.15 год. старшим інспектором з кадрів ОСОБА_5 , старшим інспектором з кадрів ОСОБА_6 , інспектором з військового обліку Неклега Л.А. за №1 «Про відсутність ОСОБА_1 на роботі», старший інспектор з військового обліку ОСОБА_1 був відсутній на роботі 06 січня 2021 року протягом більше 3-х годин (з 08.30 год до 12.00 год.). На час складення акту в 12.15 відомостей про поважні причини відсутності на роботі ОСОБА_1 не надав (т.1а.с.53).
Зі змісту доповідної записки ОСОБА_1 від 22 січня 2021 року за №44/111 вбачається, що відповідно до затвердженого робочого графіку, він прибув на робоче місце за адресою: м.Одеса, вул.Пастера 2 о 08.30 год. у стані нездужання. Стан нездужання супроводжувався тяжким ознобом, першінням у горлі та різкими болями у череві. Періодично болі супроводжувались приступами діареї з виділенням калових мас. Таким чином, на момент прибуття та знаходження співробітників відділу кадрів в черговий раз він знаходився у туалеті. По поверненні на робоче місце, після чергового відвідування туалетної кімнати, йому стало відомо про візит інспекторів відділу кадрів, у зв'язку з чим, по стаціонарному телефону, що знаходиться у його робочому кабінеті, доповів начальнику відділу кадрів ОСОБА_4 про свій стан здоров'я і його подальше погіршення на що отримав відповідь про байдужість до його здоров'я. Після спілкування з начальником відділу кадрів його стан погіршився, що виразилось у потужному газовиділенні з посиленим больовим синдромом, що супроводжувалось подавленим станом. З метою упередження впливу газових мас на співробітників, що знаходилися з ним в одному приміщенні, деякий час він знаходився на свіжому повітрі у шаговій доступності до місця роботи (м.Одеса, вул.Пастера 2). Після закінчення робочого дня о 17.10 год. був змушений викликати автотранспорт, у зв'язку із неможливістю пересуватись самостійно. Незважаючи на невідповідний стан здоров'я, він не покинув робочого місця, що свідчить про відповідальне відношення до своїх посадових обов'язків (т.1а.с.15).
Разом з тим, умовою підтвердження тимчасової непрацездатності в Україні, яка надає право на допомогу по тимчасовій непрацездатності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», є наявність належним чином оформленого лікарняного листа або іншого документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність. Порядок видачі таких документів регулюється Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року №455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п.п. 1.14, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6.
Згідно з п. 2.19. цієї Інструкції особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов'язковим зазначенням часу проведеної консультації.
Тобто, відсутність працівника за станом здоров'я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, але і довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами.
Так, у доповідній записці, зареєстрованій у канцелярії ОНМедУ 22 січня 2021 року позивач зазначив, що у той же день після завершення ним робочого дня о 17.10 год., він звернувся до лікаря амбулаторії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, де він перебуває на обліку як ветеран війни, про що зроблено відповідний запис у його медичній книжці.
Згідно виписки з медичної книжки позивачу було поставлено діагноз: ОРЗ -гостре респіраторне захворювання, та призначено здати ПЦР тест на коронавірусну хворобу (т.1а.с.33-35).
При цьому, згідно з п. 2.19 цієї Інструкції позивач не надав відповідну довідку, а у виписці з медичної книжки, нерозбірливим почерком написано діагноз, без зазначення часу проведення консультації лікарем, а також відсутнє прізвище та ім'я по батькові лікаря, який оглядав позивача, що є неналежним доказом.
Крім того, вказана виписка з медичної книжки не підтверджує факт находження позивача 06 січня 2021 року в період з 08.30 год. до 12.00 год. в поганому стані здоров'я, а його стан здоров'я перевірено лікарем 06 січня 2021 року в невідомий час.
Таким чином, в період находження як посилається позивач на роботі він в зв'язку з поганим станом здоров'я 06 січня 2021 року в період з 08.30 год. до 12.00 год. не звернувся до лікарні, не отримав довідку згідно п. 2.19 Інструкції для підтвердження його стану здоров'я, незважаючи на те, що робоче місце ОСОБА_1 знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Пастера, 2 , а по іншу сторону дороги знаходиться Одеська міська клінічна інфекційна лікарня (м.Одеса, вул.Пастера 5/7), на базі якої розміщені клінічні кафедри ОНМедУ, які не могли відмовити йому в наданні медичної допомоги, як працівнику університету.
Тобто, у разі нездужання, поганий стан здоров'я, на що посилається ОСОБА_1 у доповідній записці на ім'я ректору університету, позивач міг протягом робочого часу 06 січня 2021 року в період з 08.30 год. до 12.00 год. звернутись до лікаря інфекційної лікарні університету, та не чекати кінця робочого дня, щоб їхати в інший район міста, для звернення за медичною допомогою.
Крім того, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 , в зв'язку із станом свого здоров'я, письмово доповів про це керівництву ОНМедУ, а посилання позивача на телефоні розмови з начальником відділу кадрів ОСОБА_4 не підтверджує обставини на які він посилається в своїх поясненнях на ім'я ректора ОНМедУ (т.1а.с.15).
При цьому, як посилається представник відповідача, важливою обставиною для прийняття рішення керівником університету про визнання причин відсутності позивача неповажними 06 січня 2021 року в період з 08.30 год. до 12.00 год. є той факт, що під час телефонної розмови 06 січня 2021 року між начальником відділу кадрів та ОСОБА_1 , самим позивачем було повідомлено, що він відсутній на роботі у зв'язку з перебуванням на похороні сусідки.
Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, в тому числі пояснень свідків, щодо стану здоров'я позивача 06 січня 2021 року в період з 08.30 до 12.00 год.
Посилання ОСОБА_1 , що факт його відсутність на робочому місці 06 січня 2021 року протягом більше 3-х годин (з 08.30 год до 12.00 год.) спростовується даними із Журналу прийому та здачі під охорону приміщення військово-мобілізаційного підрозділу, згідно з якими, ним 06 січня 2021 року було власноруч проставлено, дату, підпис та зазначено час прийому приміщення за адресою: м.Одеса, вул.Пастера, 2 , в якому він виконував свої посадові обов'язки, а саме: «08 година 30 хвилин», до уваги не приймається, оскільки його веденням займався безпосередньо сам ОСОБА_1 , а приміщення військово-мобілізаційної роботи не знаходиться під охороною.
Крім того, позивачем не надано доказів, що він 06 січня 2021 року протягом більше 3-х годин в указаний час (з 08.30 год. до 12.00 год..) виконував трудові функції на роботі, а не на робочому місці. В наказі «Про надання пояснень» було вказано на необхідність надати письмові пояснення про причини відсутності на робочому місці, а не на роботі.
З огляду на викладене, матеріали справи свідчать про не звернення позивача у день відсутності на роботі - 06 січня 2021 року в період з 08.30 год до 12.00 год. за медичною допомогою, і ці обставини ОСОБА_1 не спростовані, що вказує про відсутність позивача на робочому місці 06 січня 2021 року в указаний період без поважних причин.
За, ст.147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Так, ч.1 ст.148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
У разі виникнення спору про звільнення, розглядаючи даний спір, суд оцінює причини поважності відсутності на роботі працівника.
У свою чергу обов'язок доводити поважність причин відсутності на роботі покладений на працівника.
Разом із тим, саме на роботодавця покладається обов'язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку.
На виконання вищезазначених норм трудового законодавства, після встановлення відсутності ОСОБА_1 на роботі, начальником відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи ОНМедУ 06 січня 2021 року було складено доповідну записку №12/108 від 06 січня 2021 року ім'я ректора університету щодо порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни (т.1а.с.54).
Так, 06 січня 2021 року працівниками відділу кадрів було складено акт №2 від 06 січня 2021 року о 14.20 год. про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення з приводу відсутності його на робот період з 08.30 год. до 12.00 год. (т.1а.с.55).
Наказом від 02 лютого 2021 року № 05-в «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 », за підписом ректора ОСОБА_2 , керуючись ст.ст.43,147,149КЗпП України було визнано для ОСОБА_1 робочий день 06 січня 2021 року днем прогулу. Згідно з п.2 ст.147 КЗпП України за грубе порушення трудової дисципліни застосовано до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин).
Підставами для звільнення є: доповідна записка начальника відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи ОСОБА_4 за №12/108 від 06 січня 2021 року; акт про відсутність на роботі ОСОБА_1 від 06 січня 2021 року №1; акт про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення від 06 січня 2021року №2; наказ про надання пояснень від 15 січня 2021року №17-л; доповідна записка ОСОБА_1 від 22 січня 2021 №44/111(т.1а.с.16).
Наказом від 03 лютого 2021 року №48-л «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул», за підписом ректора ОСОБА_2 звільнено ОСОБА_1 , старшого інспектора з військового обліку відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи, 04 лютого 2021 року за прогул без поважних причин, п.4ч.1ст.40 КЗпП. Бухгалтерській службі запропоновано виплатити компенсацію за 74 календарних дні щорічної основної відпустки, та 20 календарних днів додаткової відпустки за особливий характер праці та ненормований робочий день, передбаченої колективним договором (т.1а.с.17).
Підставами для звільнення є наказ «Про накладення адміністративного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 » від 02 лютого 2021 року №05-в; доповідна записка ОСОБА_1 від 22 січня 2021 року №44/111 (т.1а.с.17).
Таким чином, при звільнені ОСОБА_1 відповідач ОНМедУ діяв з повним дотриманням норм трудового законодавства, а саме: було встановлено факт відсутності працівника на роботі, протягом більше 3-х годин; даний факт зафіксовано актом відсутності на роботі, який підписано 3 особами; начальником відділу кадрів доповідною запискою було повідомлено керівника Університету про порушення працівником трудової дисципліни; керівник Університету витребував у працівника письмові пояснення причин відсутності на роботі; керівником визнано надані пояснення неповажними та прийнято рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення; звільнено працівника в строки передбачені ст.148 КЗпП України; в день звільнення проведено остаточні розрахунки з працівником, та видано копію наказу про звільнення і оригінал трудової книжки.
Враховуючи викладене, слід визнати вказані накази законними, які відповідають нормам трудового законодавства, а тому позивач не підлягає поновленню на роботі.
Посилання позивача на те, що він мав незадовільний стан здоров'я 06 січня 2021 року в період з 08.30 год до 12.00 год. є безпідставним, оскільки на підтвердження зазначеного ніяких доказів позивачем не надано, тому апеляційний суд, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виходив із того, що ОСОБА_1 06 січня 2021 року в період з 08.30 год до 12.00 год. був відсутній на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, що є підставою для його звільнення відповідно до п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України.
За встановлених обставин при звільненні ОСОБА_1 відповідачем були додержані передбачені ст.ст.148-149 ЦПК України, правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, що є підставою для звільнення.
Посилання позивача, що ректор ОСОБА_2 є не уповноваженою особою, що керівником ОНМедУ в дійсності є ОСОБА_3 , який повинний був підписати вказані накази про звільнення позивача, до уваги не приймаються, оскільки згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України №66-о від 24 грудня 2020 року, ОСОБА_2 призначено на посаду ректора ОНМедУ з 24 грудня 2020 року (т.1а.с.56).
Крім того, відповідно до роз'яснень, наданих Міністерством юстиції України у листі від 27 березня 2020 року за №3167/8.4.4/32-20, повноваження керівника юридичної особи виникають не з моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру, а з моменту фактичного початку виконання ним своїх обов'язків, на підставі прийнятого уповноваженим органом управління юридичної особи рішення про його призначення (обрання).
Тому з урахуванням вищевикладеного, наказ №48-п «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул» підписаний уповноваженою на те особою.
Доводи позивача про те, що ОНМедУ не визначило робоче місце працівника, а робоче місце за адресою: м.Одеса, вул.Пастера, 2 не було офіційно йому повідомлено, як передбачено законодавством, тому не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці, якого не було визначено є необґрунтованими, оскільки протягом тривалого часу ОСОБА_1 працював за адресою: м.Одеса, вул.Пастера, 2 , у позові сам вказує, що його робоче місце було саме за адресою: м.Одеса, вул.Пастера, 2 . Крім того, в своїх поясненнях про відсутність на роботі на ім'я ректора також декілька раз пояснює, що його робоче місце - за адресою: м.Одеса, вул.Пастера, 2 (т.1а.с.15).
Таким чином вимоги позивача не доведені належними та допустимими доказами відповідно до ст.ст.76-81 ЦПК України, оскільки сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі відповідно до ст.12 ЦПК України.
Інші доводи позивача спростовуються матеріалами справи, тому мають бути відхилені.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на вимогах закону та не узгоджуються з матеріалами справи, у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача задовольнити, рішення суду скасувати, в позові ОСОБА_1 відмовити.
Посилання позивача на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки такі правові висновки не відповідають фактичним обставинам цієї справи, зроблені за інших фактичних обставин справ, підстав позову та інших позовних вимог.
Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Одеського національного медичного університету задовольнити.
Рішення Київського районного суду м.Одеси від 07 грудня 2021 року скасувати.
В позові ОСОБА_1 до Одеського національного медичного університету про визнання наказів незаконними, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 липня 2022 року.
Головуючий
Судді: