19 липня 2022 року
м. Рівне
Справа № 569/17242/21
Провадження № 22-ц/4815/657/22
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С.
секретар судового засідання - Ковальчук Л. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Універсал Банк» (правонаступником якого є
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія
«Європейська агенція з повернення боргів»)
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів») на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2022 року у складі судді Ковальова І. М., ухвалене в м. Рівне об 11 годині 33 хвилини, дата складання повного тесту рішення не зазначена,
В серпні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Акціонерного товариства «Універсал Банк», в якому просили: визнати припиненим договір іпотеки від 03 березня 2006 року №07-27-ІФ-2006-1, номер запису про іпотеку 5763834 укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ВАТ «Універсал банк» (правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та яке змінило найменування на АТ «Універсал Банк»), посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Ткачук М. Ю. 03.03.2006р. за реєстровим №403, в зв'язку з припиненням зобов'язання, забезпеченого іпотекою; зняти (припинити) заборону запис про заборону №5763775 відчуження квартир загальною площею 62,4 кв.м., житловою площею 37,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 367812056101 та припинити іпотеку номер запису про іпотеку 5763834; стягнути з АТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судові витрати у справі в рівних частиках кожному, які складаються із сплаченого судового збору в розмірі 1816,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2022 року вказаний позов задоволено. Визнано припиненим договір іпотеки від 03 березня 2006 року №07-27-ІФ-2006-1, номер запису про іпотеку 5763834 укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ВАТ «Універсал банк» (правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та яке змінило найменування на АТ «Універсал Банк»), посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Ткачук М. Ю. 03.03.2006р. за реєстровим №403, в зв'язку з припиненням зобов'язання, забезпеченого іпотекою. Знято (припинено) заборону запис про заборону №5763775 відчуження квартири загальною площею 62,4 кв.м., житловою площею 37,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 367812056101 та припинено іпотеку номер запису про іпотеку 5763834. Стягнуто з АТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судові витрати у справі в рівних частиках кожному, які складаються із сплаченого судового збору в розмірі 1816,00 грн., а саме по 908,00 грн. кожному.
Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування фактичних обставин справи та невідповідності їм фактичних обставин справи, АТ «Універсал Банк» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів») оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що на забезпечення виконання зобов'язань позичальника ОСОБА_3 за кредитним договором №07-27-КФ-2006 від 03.03.2006р., 03.03.2006 року між іпотекодержателем ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», позичальником ОСОБА_3 , іпотекодавцями - майновими поручителями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 07-27-ІФ-2006-1, яким забезпечено вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору №07-27-КФ-2006 від 03.03.2006р., а також будь-яких додаткових договорів до нього, укладеного між іпотекодержателем та позичальником, за умовами якого останній був зобов'язаний повернути іпотекодержателю кредит у розмірі 60 000 доларів США, проценти за користування кредитом у розмірі 14% річних, комісії, неустойки та інші штрафні санкції, а також інші платежі, передбачені кредитним договором. Згідно п.1.2. договору іпотеки, предметом іпотеки є трикімнатна квартира загальною площею 62,4 кв.м., житловою площею 37,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належна на той час на праві приватної спільної часткової власності позичальнику ОСОБА_3 , і майновим поручителям ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .. Зазначало, що згідно Договору про поділ спадкового майна від 23.05.2014р. та Свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.05.2014р., один з іпотекодавців (майнових поручителів) за договором іпотеки №07-27-ІФ-2006-1 від 03.03.2006 р., відповідач ОСОБА_1 успадкувала після смерті свого сина - позичальника ОСОБА_3 належну йому на момент смерті 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 , після чого стала власником 3/4 часток даної квартири, в той час як інший іпотекодавець (майновий поручитель) ОСОБА_2 є власником 1/4 частки цієї квартири. Положення ст. 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України. Цією статтею не передбачено такої підстави припинення іпотеки, як смерть іпотекодавця. Якщо договір іпотеки не припинено з визначених законом підстав, то усі права і обов'язки, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися і є діючими до його повного виконання. У п. 6.1 договору іпотеки № 07-27-ІФ-2006-1 сторони погодили, що даний договір діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором № 07-27-КФ-2006. Вважає, що відсутні підстави для припинення договору іпотеки. З наведених підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 03 березня 2006 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Універсал Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та яке змінило найменування на АТ «Універсал Банк») було укладено кредитний договір №07-27-КФ-2006 відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в розмірі 60 000 доларів США, зі сплатою 14% річних за користування кредитом, з кінцевою датою погашення кредиту до 02 березня 2016 року.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором, а також будь-яких додаткових договорів до нього, 03 березня 2006 року між іпотекодержателем (ВАТ «Банк Універсальний») позичальником ОСОБА_3 , іпотекодавцями - майновими поручителями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки №07-27-ІФ-2006-1, згідно з пунктом 1.2. якого предметом іпотеки є трикімнатна квартира загальною площею 62,4 кв.м., житловою площею 37,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належна на той час на праві приватної спільної часткової власності позичальнику ОСОБА_3 , і майновим поручителям ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ..
Позичальник ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 12 листопада 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції, актовий запис №1803.
Як вбачається зі Свідоцтва про право на спадщину за законом (ВТТ 242950), посвідченого державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори Сергатюк О. В. та зареєстрованого в реєстрі за №5-140, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , 1972 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його мати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з: 1/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 19 вересня 2001 року Управлінням житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради згідно з наказом №298 від 19.09.2001 року. Право власності на вказану квартиру зареєстровано 21.09.2001 року Рівненським міським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі за №190-109-53119 та зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером: 2224184.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2015 року позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на іпотечне майно задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру загальною площею 62,4 кв.м. житловою площею 27,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, встановленою у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» для задоволення грошових вимог ПАТ «Універсал Банк» за кредитним договором №07-27-КФ-2006 від 03 березня 2006 року на загальну суму 13 383,63 доларів США.
Постановою колегії суддів Волинського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2015 року у даній справі скасовано і ухвалено нове судове рішення,я ким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Постановою колегії суддів Третьої судової падати Касаційного цивільного суду Верховного суду України від 18 лютого 2021 року касаційну скаргу акціонерного товариства «Універсал Банк» залишено без задоволення; постанову Волинського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишено без змін. Дано постановою, зокрема, встановлено, що кредитор пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, що згідно з частиною четвертою цієї норми позбавляє його права вимоги до спадкоємців. Ця обставина встановлена рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 30 вересня 2015 року в справі №569/557/15-ц, а тому згідно частин четвертої та п'ятої статті 82 ЦПК України доказуванню у цій справі не підлягала.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що оскільки основне зобов'язання припинене у спосіб, передбачений ч. 1 ст. 598 ЦК України, то й іпотека також припиняється на підставі ст. 17 Закону України «Про іпотеку».
Згідно ч. 5 ст. 3, ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.
Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ч.3 ст.44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме мано та їх обтяження.
Відповідно до ст.74 Закону України «Про нотаріат» одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.
Відповідно до п.5 Глави 15 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (надалі по тексту - Порядок) нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотеко держателем предмета іпотеки; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 6.1. Глави 15 Розділу ІІ Порядку передбачено, що про зняття заборони, а також про зняття судовими або слідчими органами та органами державної виконавчої служби накладеного ними арешту на майно нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.
Отже, законодавством передбачено підстави та порядок зняття заборони відчуження нерухомого майна.
Після зняття заборони відчуження нерухомого майна нотаріус, який зняв заборону, може провести державну реєстрацію припинення обтяження (заборони), а також припинення іншого речового права (іпотеки) - у разі, коли знімається заборона з предмета іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Тобто, у процедурі зняття заборони первинними є дії щодо завершення початої нотаріальної дії з накладення заборони (з проставленням відміток у відповідному реєстрі та алфавітній книзі та проставлення відмітки на правочині) та лише після цього можливе внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо припинення заборони та іпотеки.
Отже, виходячи з загальних засад цивільного законодавства та судочинства, право особи на захист в суді порушених або невизнаних прав рівності процесуальних прав і обов'язок сторін, слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 ЦК України на припинення зобов'язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.
Таким чином, право іпотекодавця підлягає судовому захисту шляхом визнання іпотеки такою, що припинена. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 04 лютого 2015 року у справі №6-243цс14.
Виходячи з того, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки відхилені у зв'язку відсутністю права вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, з огляду на порушення ним строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, позовні вимоги у цій справі про визнання припиненою іпотеки та наступне зняття реєстрації заборони відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка була предметом іпотеки, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Наведені норми та встановлені обставини справи спростовують покликання апеляційної скарги Банку на те, що судом задоволено позов про припинення іпотеки з підстав смерті іпотекодавця.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів (принцип диспозитивності). Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
В суді апеляційної інстанції представником позивачів адвокатом Коноваловою Алісою Василівною заявлено клопотання про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Заявлене клопотання не підлягає до задоволення з наступних міркувань.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч. 1, 2 статті 133 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, ЦПК України передбачено наступні критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Як вбачається з матеріалів справи, дійсність витрат на правничу допомогу в розмірі 1 900,00 гривень на кожного з довірителів не підтверджена відповідними розрахунковими документами. У поданих поясненнях із клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу адвокатом Коноваловою А. В. не наведено обґрунтувань вказаної суми.
Що ж стосується розумності розміру витрат на правничу допомогу, то апеляційний суд вважає заявлену суму завищеною з огляду на складність справи та ту обставину, що стороною позивача не було подано відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до вимог ст. 360 ЦПК України, про підготовку якого зазначено у клопотанні.
Більш того, в Акті виконаних робіт від не міститься переліку і опису робіт, які вчинені адвокатом на виконання вищезазначеного Договору з клієнтом, із зазначенням кількості затраченого часу та вартості робочих годин, як того вимагають положення закону.
За таких обставин, у задоволенні вимог адвоката Коновалової Аліси Василівни у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 витрат на оплату професійної правничої допомоги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 137, 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів») залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2022 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2022 року.
Відмовити адвокату Коноваловій Алісі Василівні у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови буде складено 22 липня 2022 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Боймиструк С. В.
Шимків С. С.