Справа № 537/3934/20 Номер провадження 22-ц/814/1326/22Головуючий у 1-й інстанції Маханьков О.В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
11 липня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В.
розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 березня 2022 року у складі судді Маханькова О. В.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу Кременчуцький коледж транспортної інфраструктури про стягнення невиплаченого заробітку,
В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 27.09.2021, остаточно просила суд стягнути з Державного вищого навчального закладу Кременчуцький коледж транспортної інфраструктури на її користь 10 064,70 грн невиплаченої заробітної плати, 95 514,02 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 6489,89 грн невиплаченої одноразової допомоги при звільненні, 6 000 грн витрат на проведення судово-економічної експертизи та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позов мотивовано тим, що з 26.09.1994 по 27.08.2020 вона перебувала у трудових правовідносинах з відповідачем, працювала на посаді викладача. Загальний стаж її роботи на становить 26 років.
Відповідно до наказу 31/ОС від 25.08.2020 була звільнена з роботи за статтею 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.
Проте, попри вимоги статті 116 КЗпП України з нею не в повному обсязі проведено розрахунок, зокрема, не виплачено суми компенсацій, передбачені чинним законодавством.
Згідно пункту 6.7. Колективного договору встановлено проведення виплату грошової винагороди при звільненні працівника вперше з роботи за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію в розмірі посадового окладу - 4 649,00 грн. Відповідно до пункту 6.6. Колективного договору передбачено проведення виплати грошової винагороди ювілярам у зв'язку з їх 50-ти річчям і далі через кожні 10 років, а також працівникам, які досягли віку або стажу, що дають їм право на одержання пенсії, у розмірі залежно від стажу роботи, додатком 7 до Колективного договору встановлено грошову винагороду працівникам зі стажем роботи від 20-ти років у розмірі 1,5 розміру посадового окладу (1,5*4649=6 973,50 грн).
Отже, до виплати підлягало ще 2,5 розміру посадового окладу.
Зазначала, що висновком судової економічної експертизи № 10 від 08.09.2021 встановлено, що її заробітна плата за травень та червень 2020 року розрахована відповідно до витягу з тарифікаційного плану, виходячи з 56,4 годин педагогічного навантаження при фактичному навантаженні згідно табелів обліку робочого часу за травень 2020 року - 107,16 годин, за червень 2020 року - 112,8 годин.
При цьому їй не проведена доплата за години педагогічної роботи, виконаної понад встановлену норму, відтак цифрові показники у розрахункових листках про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 за травень та червень 2020 року, на підставі яких експертом проведений розрахунок середньої заробітної плати, можуть бути недостовірними, оскільки навчальним закладом під час розрахунку не взято до уваги фактичне навантаження викладача.
Таким чином, на момент звільнення їй не виплачена заробітна плата в сумі 8 677,96 грн за вирахуванням податків, а з у рахуванням індексу інфляції - 10 064,70 грн.
Крім того, відповідно до розрахункового листа за серпень 2020 року при звільненні їй не була нарахована та виплачена одноразова допомога згідно пункту 6.7. Колективного договору (допомога працівникам, які вперше звільняються у зв'язку з виходом на пенсію в розмірі посадового окладу) в сумі 5 595,70 грн, а з урахуванням індексу інфляції 6 489,89 грн.
Оскільки з 01.07.2020 по 26.08.2020 вона перебувала у відпустці, для розрахунку середньої заробітної плати використовуються величини її заробітної плати за травень та червень 2020 року, а тому її середньоденна заробітна плата становить 368,78 грн.
Таким чином середня заробітна плата за період затримки розрахунку при звільненні з 28 серпня 2020 року по 08 вересня 2021 року становить 95 514,02 грн (259 робочих днів * 368,78 грн).
Добровільно відповідач відмовляється сплачувати наведені суми при виході на пенсію.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 березня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що на момент звільнення ОСОБА_1 усі суми, що були нараховані згідно наказів, виплачені в повному обсязі.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що в розрахунковому листі за серпень 2020 року відсутнє нарахування їй одноразової допомоги відповідно до пунктів 6.6, 6.7 Колективного договору працівникам, які вперше звільняються у зв'язку з виходом на пенсію в розмірі посадового окладу та 1,5 посадового окладу.
Вказує, що судом першої інстанції всупереч наявним в матеріалах справи доказам не взято до уваги, що відповідач як роботодавець не в повному обсязі розрахувався з нею під час звільнення, а тому з роботодавця підлягають стягненню заборгованість із заробітної плати, одноразова допомога при звільненні, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні та моральна шкода із застосуванням передбаченої статтею 625 ЦК України відповідальності за порушення грошового зобов'язання - індексу інфляції.
Зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу, про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням , а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Тому судом не взято до уваги те, що відповідач фактично в односторонньому порядку зменшив розмір належних їй грошових виплат при звільненні, і тим самим погіршив матеріальне становище без законних на те підстав, та не застосував норми пункту 6.7 Колективного договору, статей 116, 117 КЗпП України, статті 625 ЦК України.
На думку апелянта, як первинні облікові бухгалтерські документи відповідача, так і виконані на їх підставі експертом розрахунки та дослідження, судом першої інстанції досліджувалися поверхнево та не в повному обсязі, а тому судом зроблено помилковий висновок про відсутність заборгованості по заробітній платі та невиплаченій одноразовій допомозі, так і необхідності застосування штрафних санкцій за несвоєчасний розрахунок з працівником.
Вважає, що закінчення строку дії Колективного договору у 2009 році і не укладення роботодавцем нового автоматично продовжує дію даного Колективного договору, але не на новий строк, а на період до укладення нового.
Оскільки навчальний заклад не є прибутковою установою і фінансування видатків по заробітній платі та іншим обов'язковим виплатам при звільненні працівника в державній установі не може відбуватися за рахунок спеціального фонду, а за рахунок загального фонду витрат, вважає неправомірним посилання на відсутність бюджетних асигнувань у навчальному закладі як на підставу для відмови у виплаті одноразової допомоги.
Наголошує на тому, що відповідачем було порушено її трудові права, що змусило її докладати додаткових зусиль для відновлення порушеного права, внаслідок чого в її житті відбулися вимушені зміни негативного характеру (постійний стрес, переживання, необхідність прикладення додаткових зусиль для відновлення порушеного права), а тому вона має безумовне право на відшкодування моральної шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Державного вищого навчального закладу Кременчуцький коледж транспортної інфраструктури - адвокат Гонтар В. М. просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Маслова О. С. подала відповідь на відзив, в якій просить суд, враховуючи викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступних підстав.
Частина третя статті 3 ЦПК України встановлює, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК).
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК).
Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
По справі встановлено, що 26.09.1994 ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду викладача у Кременчуцький технікум залізничного транспорту.
У 2007 році між адміністрацією Кременчуцького технікуму залізничного транспорту та профспілковим комітетом, який представляв інтереси трудового колективу технікуму, було укладено Колективний договір на 2007-2009 роки, що його схвалено та прийнято на зборах трудового колективу 24.10.2007 протокол № 5.
На підставі наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 29.12.2011 № 1567 «Про передачу вищих навчальних закладів із сфери управління Міністерства інфраструктури до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту» здійснена заміна власника Кременчуцького технікуму залізничного транспорту із Міністерства інфраструктури на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту. Комісією, створеною відповідно до цього наказу, 01.06.2012 складено акт приймання-передачі навчального закладу до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту.
Після зміни власника новий Колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом навчального закладу не укладався.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 30.05.2013 № 638 Кременчуцький технікум залізничного транспорту перейменовано на Державний вищий навчальний заклад «Кременчуцький коледж транспортної інфраструктури».
Згідно наказу Державного вищого навчального закладу Кременчуцький коледж транспортної інфраструктури від 18.06.2020 № 59/В «Про надання щорічної основної відпустки педагогічним працівникам коледжу» ОСОБА_1 надана щорічна відпустка на 56 календарних днів за робочий період з 24.09.2019 по 23.09.2020 - з 01 липня 2020 року по 26 серпня 2020 року.
27 серпня 2020 року на підставі наказу директора Державного вищого навчального закладу Кременчуцький коледж транспортної інфраструктури № 31/ОС від 25.08.2020 ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію в порядку статті 38 КЗпП України.
Загальний стаж роботи ОСОБА_1 становить 20 років 11 місяців.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Частинами другою, третьою статті 97 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з положеннями статті 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про оплату праці» додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Законом України «Про освіту», частини перша, третя, четверта статті 60, встановлено, що робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, виховної, методичної, організаційної роботи та іншої педагогічної діяльності, передбаченої трудовим договором. Конкретний перелік та обсяг видів робіт педагогічного працівника встановлюються трудовим договором відповідно до законодавства. Норми педагогічного (навчального) навантаження педагогічних (науково-педагогічних) працівників на одну ставку встановлюються спеціальними законами.
Згідно статті 56 Закону України «Про вищу освіту» робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, організаційної роботи та інших трудових обов'язків. Норми часу навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи визначаються закладом вищої освіти. Рекомендований перелік видів навчальної, методичної, наукової та організаційної роботи для науково-педагогічних, наукових і педагогічних працівників встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Види навчальної роботи педагогічних та науково-педагогічних працівників відповідно до їх посад встановлюються закладом вищої освіти за погодженням з виборними органами первинних організацій профспілки (профспілковим представником).
Відповідно до пунктів 63, 64, 80 Інструкції про порядок виплати заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15 квітня 1993 року № 102, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 травня 1993 року за № 56 (далі - Інструкція), оплата праці педагогічних працівників установ і закладів освіти провадиться виходячи із встановлених ставок заробітної плати (посадових окладів) з урахуванням підвищень, фактичного обсягу педагогічної роботи, доплат та надбавок. Ставки заробітної плати викладачам та старшим викладачам вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації виплачуються за 3 години викладацької роботи в середньому в день (720 годин на рік). За години педагогічної роботи, виконаної понад встановлену норму, провадиться додаткова оплата відповідно до отримуваної ставки заробітної плати в одинарному розмірі. Години викладацької роботи, виконані понад встановлене річне навантаження, оплачуються додатково за годинними ставками (визначеними відповідно до пункту 78) після виконання викладачем річного навчального навантаження. Ця оплата провадиться щомісячно або в кінці навчального року.
Встановлено, що заробітна плата ОСОБА_1 нарахована відповідно встановленого педагогічного навантаження на 2019-2020 навчальні роки згідно наказу від 29.08.2019 № 49/ОД у розмірі 564 години на 10 місяців та складених на його підставі тарифікаційних списків та розраховано що помісячне педагогічне навантаження позивача становило 56,4 годин, що відповідає пункту 78 Інструкції.
За серпень 2020 року проведені нарахування за години за фактично відпрацьований час за навчальні 2019-2020 роки.
Табель обліку робочого часу ОСОБА_1 включає години навчального навантаження, методичної роботи, організаційної роботи та інших видів робіт.
За 2019-2020 навчальний рік позивач мала річне педагогічне (навчальне) навантаження у кількості 564 години (які підлягають включенню до тарифікайного списку та оплати праці), 642 години - на виконання методичної, організаційної роботи, відповідно до обов'язкових складових робочого часу педагогічних працівників та норм. Робочий час позивача з урахуванням усіх видів робіт, що є обов'язковими для педагогічного працівника, складає 5,64 на день, що підтверджується табелем обліку робочого часу викладача травень-червень 2020 року. Навчальне навантаження ОСОБА_1 за 2019-2020 навчальний рік виконала у обсязі 554,87 годин, що підтверджено журналами обліку роботи академічної групи та викладачів, формою № 3 журнал обліку годин навчальної роботи за 2019-2020 навчальний рік.
Отже, позивач за 2019-2020 навчальні роки не виконувала робіт понад встановлене річне навантаження.
Посилання в апеляційній скарзі на висновок експерта № 10 судової економічної експертизи від 08.09.2021, складений на замовлення представника позивача адвоката Маслової О. С., є безпідставним, оскільки експертом встановлено, що ОСОБА_1 не проведена доплата за години педагогічної роботи, виконані понад встановлену норму, що не відповідає встановленим фактичним обставинам справи, а включення до табелю обліку робочого часу 27, 28 та 31 серпня 2020 року, як відпрацьованих ОСОБА_1 робочих днів, не свідчить про наявність заборгованості по заробітній платі позивача на день її звільнення.
Судом встановлено та не спростовується доводами апеляційної скарги, що за травень-серпень заробітна плата ОСОБА_1 до виплати становила 29 951,62 грн, фактично виплачено їй за цей період 33 130,10 грн, з урахуванням погашення раніше виниклої заборгованості по заробітній платі зі спеціального фонду. На зазначену заборгованість заробітної плати була нарахована та виплачена компенсація за несвоєчасну виплату. Наявності заборгованості понад виплачену позивачеві суму по справі не встановлено і суду таких обставин належними засобами доказування не доведено.
Відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» (далі - Закон) колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців (стаття 1).
Сторонами колективного договору є: сторона роботодавця, суб'єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця, зокрема представники відокремлених підрозділів юридичної особи; сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, які діють на підприємстві, в установі, організації, відокремлених підрозділах юридичної особи, об'єднують працівників фізичної особи, яка використовує найману працю, та представляють інтереси працівників, які працюють на підставі трудових договорів у цього роботодавця, а в разі їх відсутності - вільно обрані працівниками для ведення колективних переговорів представники (представник) (частина перша статті 3 Закону).
Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали (частина перша статті 5 Закону).
Згідно статті 9 вказаного Закону положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді. Після закінчення строку дії колективний договір, угода продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором, угодою. Колективний договір, угода зберігають чинність у разі зміни складу, структури, найменування роботодавця, від імені якого укладено цей договір, угоду. У разі зміни власника, реорганізації юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) умови колективного договору діють протягом строку, на який його укладено, але не більше одного року, якщо сторони не домовилися про інше.
З матеріалів справи вбачається, що Колективний договір на 2007-2009 роки, умови якого передбачали виплату працівникам грошової винагороди у розмірі 1,5 посадових окладів при досягненні віку або стажу, що дають їм право на одержання пенсії, та одного посадового окладу при звільненні працівника вперше з роботи за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (пункти 6.6, 6.7), був укладений між адміністрацією Кременчуцького технікуму залізничного транспорту Міністерства транспорту та зв'язку України та комітетом профспілки технікуму залізничного транспорту Південної залізниці.
Після зміни власника та передачі навчального закладу 01.06.2012 від Міністерства інфраструктури до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, умови вказаного колективного договору відповідно до Закону діяли до 01.06.2013. Переговори щодо укладення колективного договору між адміністрацією Державного вищого навчального закладу Кременчуцький коледж транспортної інфраструктури, як органом, уповноваженим власником - Міністерством освіти і науки, та трудовим колективом в особі первинні профспілкові організації, попри надання Законом ініціативи кожній стороні соціального діалогу, не проводились та такий договір не укладався.
Посилання позивача на Колективний договір, який на час виникнення спірних правовідносин, втратив свою дію, є безпідставними та відхиляються апеляційним судом.
Таким чином, суд першої інстанції, вірно встановивши фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованих висновків, що на момент звільнення ОСОБА_1 усі суми, що належали їй від роботодавця, були виплачені їй у повному обсязі, тому підстав для їх стягнення судом не вбачається.
Оскільки судом не було встановлено з боку відповідача порушень вимог законодавства щодо виплати позивачеві при звільненні всіх належних їй сум, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволенню також не підлягає.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів по справі та незгоди апелянта із наданою судом оцінкою зібраним у справі доказам.
За наведених обставин колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, тому залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 березня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді О. І. Обідіна
О. В. Прядкіна