Дата документу 20.07.2022 Справа № 937/4918/20
Єдиний унікальний №937/4918/20 Головуючий у 1-й інстанції: Дараган Л.В.
Провадження №22-ц/807/437/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
20 липня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Камалової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 жовтня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області про позбавлення батьківських прав, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування - виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні дитини,-
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який у серпні 2020 року уточнила до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову зазначила, що вона та відповідач по справі зареєстрували шлюб 22 травня 2014 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дитина, син - ОСОБА_3 . 01 липня 2020 року шлюб між сторонами розірваний рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
Неповнолітня дитина проживає разом із позивачем, яка займається її вихованням та утриманням. ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до своєї малолітньої дитини, вихованням дитини не займається, його долею не цікавиться, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, про фізичний, духовний та розумовий розвиток не піклується.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити відповідача батьківських прав по відношенню до його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати.
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні дитини, за участю третьої особи - органу опіки та піклування - виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області.
В обґрунтування зустрічного позову зазначав, що 22 травня 2014 року сторони уклали шлюб, який 01 липня 2020 року розірваний рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у справі № 937/3142/20. Під час перебування у шлюбі, у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу вони проживають окремо, дитина залишилась проживати з матір'ю, а ОСОБА_2 щомісяця надає кошти на утримання дитини. ОСОБА_2 зазначає, що на теперішній час між ними з ОСОБА_1 склалися неприязні стосунки, яка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, тому необхідно визначити точний графік його спілкування із сином.
У зв'язку з чим, просить суд зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначити наступний графік спілкування з сином, а саме: побачення з сином без присутності матері щонеділі у понеділок, середу з 16 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин; побачення з сином без присутності матері двічі на місяць, в середині і в кінці місяця з 10 години 00 хвилин п'ятниці до 20 години 00 хвилин неділі за місцем фактичного проживання батька; проведення відпочинку з сином без присутності матері один місяць на рік у літній період з 20 липня по 20 серпня поточного року; в інший час спілкуватися та проводити час із сином за домовленістю з матір'ю.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суд Запорізької області від 05 жовтня 2021 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та у його вихованні. Визначено ОСОБА_2 такий спосіб участі у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: систематичні побачення щонеділі з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв. у присутності матері дитини ОСОБА_1 ; у будь-який інший час за домовленістю між батьками. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції у частині задоволення зустрічного позову, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 жовтня 2021 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове судове рішення встановивши ОСОБА_2 спілкування з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перші два місяці телефоном, а у разі готовності та бажання дитини - особисто у присутності матері.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_2 в частині способів участі батька у спілкуванні з сином, щонеділі з 10 години до 13 години у присутності матері, не взяв до уваги, що зазначений порядок побачень складений без урахувань прав та законних інтересів неповнолітньої дитини, не була надана оцінка висновку психолога від 19 травня 2021 року, який на думку апелянта є достатньо переконливим і зваженим аргументом, на захист інтересів дитини. Зазначає, що судом не взято до уваги, що проведення зустрічей батька з сином навіть у присутності матері може негативно вплинути на психологічний стан дитини, оскільки між батьком і дитиною відсутній стійкий психологічний зв'язок і дитина повноцінно не сприймає ОСОБА_2 , як батька з ким можливо почуватися у безпеці. Дитина не готова особисто зустрічатися з батьком, а тому для налагодження спілкування батька з дитиною, вважає необхідно розпочати з телефонних розмов. Особисті зустрічі дитини з батьком у присутності матері, призначити після готовності до них самої дитини.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи повідомлені про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства, проте до апеляційного суду не з'явились. На адресу апеляційного суду від представника ОСОБА_2 , адвоката Ігнатова Є.Є. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку його участю в іншому судовому 20 липня 2022 року об 11-30 год в Івано-Франківському апеляційному суді.
10 січня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 , адвоката Батій Т.М. в якій вона прохає закрити провадження у справі у зв'язку зі смертю ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_1 ( т. 2 а.с.-76-77).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" ("AlimentariaSandersS.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки справа в провадженні апеляційного суду перебуває досить тривалий час, апеляційне провадження у даній справі було відкрито 20 грудня 2021 року, тобто ще до введення на території України воєнного стану, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності учасників справи.
У відповідності до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання не здійснювалось.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, з заявою представника ОСОБА_1 , адвоката Батій Т.М. та представника ОСОБА_2 , адвоката Ігнатова Є.Є. про закриття провадження у справі, у зв'язку зі смертю позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, заяви про закриття провадження у справі не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції апеляційним судом переглядається лише в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні дитини, в частині відмовлених первісних позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав судове рішення не переглядається, оскільки не є предметом апеляційного оскарження.
Судове рішення в оскаржуваній частині зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи частково позовні вимоги зустрічого позову про визначення способу участі ОСОБА_2 у вихованні сина, суд першої інстанції врахував, що сторони мають рівні права на виховання та розвиток дитини, обопільне бажання брати участь у цьому; особисту прихильність дитини до матері; ставлення дитини до батька - відсутність прихильності до батька; ставлення батька до виконання своїх обов'язків, який бажає спілкуватися з дитиною, брати участь у її вихованні. Суд при визначенні способу участі батька у вихованні його малолітньої дитини взяв до уваги висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору, який базується на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення, та ретельному їх з'ясуванні, є обґрунтованим і в повній мірі відповідає інтересам малолітньої дитини.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено наступне.
22 травня 2014 року сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб, зареєстрований Мелітопольським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про що складено відповідний актовий запис № 324, що підтверджується повторно виданим Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 05 квітня 2018 року (т.1 а.с.10).
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтва про народження, виданого повторно 05 квітня 2018 року Мелітопольським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 225 (т.1 а.с.11).
Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія» від 12 червня 2020 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12), в якій зареєстроване його місце проживання, що підтверджується довідкою виданої Відділом реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання та ведення реєстру громадян Департамент реєстраційних послуг Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 13 травня 2020 року за вих. № 10323/18-07/20 (т.1 а.с.13).
Дана квартира належить ОСОБА_1 на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 09 серпня 2007 року, посвідчений нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори Малихіною Т.А., зареєстрований в реєстрі за № 3-1662 (т.1 а.с.14-16).
Згідно заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 27 вересня 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Тимченко М.Г. та зареєстрованої в реєстрі за №№ 3953; 3954, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , батьки малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дали згоду на його тимчасові виїзди/в'їзди з України до Російської Федерації, та/або АР Крим, або здійснювати поїздки по території України, в період з 27 вересня 2016 року по 27 вересня 2017 року, з метою відвідування родичів, у супроводі одного з батьків, або у супроводі його бабусі ОСОБА_5 (т.1 а.с.138).
Згідно перекладу з української мови на російську заяви ОСОБА_1 від 27 вересня 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Тимченко М.Г. та зареєстрованої в реєстрі за № 3955, ОСОБА_1 підтверджує, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її сином. Цією ж заявою дала згоду на прийняття її малолітнім сином громадянства Російської Федерації, оскільки його батько ОСОБА_2 є громадянином Російської Федерації (т.1 а.с.137).
Згідно перекладу з української мови на російську свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ньому мається відмітка про набуття громадянства Російської Федерації 03 квітня 2017 року, а також відмітка про видачу закордонного паспорту ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1 а.с.51-52).
Згідно інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 13 травня 2020 року, 05 червня 2020 року, наявна у базі даних інформація щодо перетинання державного кордону України у період з 01 вересня 2018 року по 31 липня 2019 року громадянином Російської Федерації: пункт пропуску Гоптівка, дата перетину 10 вересня 2018 року, напрям виїзд, прізвище, ім'я, по-батькові ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; пункт пропуску Гоптівка, дата перетину 28 липня 2019 року, напрям в'їзд, прізвище, ім'я, по-батькові ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інформація щодо перетинання державного кордону України у період з 01 вересня 2018 року по 31 липня 2019 року громадянином України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в базі даних відсутня (т.1 а.с.18,20).
Згідно характеристики з місця проживання, ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Зарекомендувала себе як порядна, вихована людина. Постійно бере участь у благоустрої будинку та прибудинкової території. Завжди привітна та ввічлива з сусідами, бере участь у загальних зборах та надає матеріальну підтримку під час ремонтів під'їзду. У конфліктних ситуаціях не помічена, навпаки завжди готова прийти на допомогу (т.1 а.с.76).
Згідно характеристики з місця проживання від 16 червня 2020 року, ОСОБА_2 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . За час проживання зарекомендував себе як відповідальний мешканець. Завжди бере участь у заходах з благоустрою прибудинкової території, доброзичливий, готовий прийти на допомогу. З сусідами привітний та ввічливий (т.1 а.с.54).
Згідно довідки з місця проживання від 10 липня 2020 року, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія», ОСОБА_2 мешкає за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.55).
Згідно акту обстеження умов проживання від 26 серпня 2020 року, за адресою: АДРЕСА_2 , проживає ОСОБА_2 . Умови проживання: задовільні, сучасний ремонт, газовід, водовід, є необхідні меблі та електронно-побутова техніка. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: окрема кімната для дитини, є ліжко, шафа, стілець. Результат перевірки: зі слів ОСОБА_2 з'ясувалось, що дитину востаннє він бачив в середині квітня 2020 року, коли проживали однією сім'єю. Бачить зустрічі так, як прописано в позовній заяві. Перешкоджаючи побаченням з батьком ОСОБА_2 мати ОСОБА_1 не дає змогу дитині спілкуватися, не приймає подарунки (тільки через решітку за її адресою чи через ліфт залишити і відправити на поверх). Мають місце розмови по телефону з дитиною, але короткі, бо мати не надає можливості говорити довго. В серпні були сплачені аліменти в розмірі 1000 гривень 00 копійок (т.2 а.с. 22).
Згідно довідок КНП «Мелітопольський заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради від 19 лютого 2021 року, ОСОБА_2 за медичною допомогою до лікаря-нарколога, лікаря-психіатра не звертався (т.1 а.с. 187-188).
Згідно довідок КНП «Мелітопольський заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради від 26 лютого 2021 року, ОСОБА_1 за медичною допомогою до лікаря-нарколога, лікаря-психіатра не зверталася (т.1 а.с. 192-193).
Згідно висновку спеціаліста-психолога за результатами проведеного психологічного обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного кандидатом психологічних наук, доцентом, завідуючою кафедри психології Запорізького національного університету ОСОБА_8 від 19 травня 2021 року, на момент проведення обстеження було виявлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , емоційно позитивно, з високим рівнем емоційної прихильності, з любов'ю і ніжністю ставиться до матері ОСОБА_1 , до батька ОСОБА_2 виявлено нейтральне з негативним відтінком відношення, що обумовлено поведінковими діями батька по відношенню до самої дитини. Позиція дитини відносно батьків сформована самостійно, спираючись на власний аналіз поведінки батька та матері в різних життєвих ситуаціях. Страх та тривога відносно зустрічей з батьком обумовлена (зі слів дитини) діями батька ОСОБА_2 . В проведеному дослідженні вплив матері або інших осіб на позицію дитини не виявлений. За словами дитини, в процесі діагностичного обстеження, він піддавався жорстокому поводженню з боку ОСОБА_9 (слід зазначити, що в бесіді, ОСОБА_10 , не використовує слово дідусь, а говорить тільки ОСОБА_11 ). На даний момент у ОСОБА_12 немає готовності залишатися на одинці з батьком і членами його сім'ї, так як свіжі негативні спогади того випадку (зі слів дитини). З психологічної точки зору, на даний момент, поки батьки не узгодять свої дії в плані спільного процесу виховання сина, і дитина ОСОБА_13 перестане відчувати тривогу і страх, пов'язаний зі страхом розлуки з матір'ю, то зустрічі з батьком слід проводити тільки в присутності матері і на території, де ОСОБА_13 буде відчувати себе безпечно. Страх можливої розлуки з матір'ю травмує дитячу психіку і приводить до порушення психологічного благополуччя дитини. На момент обстеження, 19 травня 2021 року, ОСОБА_13 пояснював, що вчора, 18 травня 2021 року приходив в гості тато, приносив фрукти,знову сварився і кричав на матір, також ОСОБА_13 пам'ятає акти фізичної агресії, спрямованої в бік матері ОСОБА_1 , але складно встановити період спогадів, а саме, при спільному або окремому проживанні, це відбувалося (т.1 а.с.235-240).
Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 22 липня 2021 року щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та усунення перешкод у спілкуванні ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_3 та її вихованні, встановлено, що на сьогодні неможливо підтримати позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав по відношенню до сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Враховуючи, що батько бажає спілкуватися з дитиною, піклуватися про її розумовий, духовний, фізичний розвиток, беручи до уваги, що у матеріалах справи відсутні докази, що батько дитини є особливо неблагонадійним та спілкування з ним суперечить інтересам малолітньої дитини, на сьогодні немає підстав не підтримати позовну заяву ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його вихованні та рекомендувати визначити ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : систематичні побачення щонеділі з 10 години 00 хвилин до 13 години 00 хвилин у присутності матері дитини ОСОБА_1 ; у будь-який інший час за домовленістю між батьками (т.2 а.с.13-14).
Судом першої інстанції встановлено, що зі свідчень допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_5 вбачається, що малолітня дитина проживає разом з позивачкою, дійсно між позивачкою і відповідачем є неприязні стосунки, а в теперішній час є спір щодо способу участі відповідача у вихованні їхнього сина. При цьому відповідач як батько малолітньої дитини бажає приймати участь вихованні свого сина. Фактів жорстокого поводження відповідача зі своїм малолітнім сином встановлено не було. Однак, позивачка чинить відповідачу перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини.
Суд першої інстанції вважає, що відсутні підстави не довіряти в цій частині свідченням допитаних в судовому засіданні свідків, їх свідчення в цій частині не суперечать одне одному, жодного суперечливого факту в судовому засіданні надано не було.
Стосовно ж свідчень свідка ОСОБА_16 про те, що після повернення до України відповідач змінив своє ставлення до дитини, заподіяв тілесні ушкодження позивачці та їй, то суд першої інстанції не прийняв їх до уваги, оскільки жодних доказів на підтвердження таких обставин в судовому засіданні встановлено не було, навпаки свідок під час її допиту не приховувала існування неприязних відносин, що склалися між нею і відповідачем.
Під час оцінки доводів апеляційної скарги Запорізький апеляційний суд керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими правовими актами.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статями 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 4, ч. 6, ч. 7 ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані поважати дитину. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до ст. 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша-третя статті 157 СК України).
За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання (стаття 158 СК України).
Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (частини перша, друга статті 159 СК України).
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на виховання обома батьками.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Отже, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частини четверта та п'ята статті 19 СК України).
Апеляційний суд врахував, що орган опіки та піклування висловлював свою позицію з приводу дотримання прав та забезпечення інтересів дитини під час розгляду цієї справи судом першої інстанції. З приводу розв'язання спірних правовідносин орган опіки та піклування - виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 22 липня 2021 року, встановив порядок спілкування батька з сином.
Зважаючи на наведене, орган опіки та піклування виконав вимоги частин четвертої та п'ятої статті 19 СК України щодо участі у вирішенні спору про участь батьків у вихованні дитини.
Встановивши, що права ОСОБА_2 як батька порушує матір дитини, суд першої інстанції зробив правильний висновок про визначення способу участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною шляхом встановлення графіка його систематичних побачень із сином.
Апеляційний суд наголошує на тому, що, визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, потрібно надавати системну оцінку фактам та обставинам, які впливають на ухвалення певного рішення, зокрема, суд першочергово має враховувати інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров'я, психоемоційного стану.
Ані органом опіки та піклування, ані відповідачем за зустрічним позовом у справі не надано суду першої інстанції доказів на підтвердження міркувань про те, що участь батька у спілкуванні та вихованні дитини є неможлива та суперечить інтересам дитини, проте, оскільки між батьком та дитиною існують психоемоційні перешкоди у спілкуванні, що свідчить про можливість участі батька у вихованні дитини у присутності матері.
За таких обставин оскаржуване рішення в частині, що переглядається апеляційним судом не суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 754/9026/16-ц (провадження № 61-5215св19), відповідно до змісту якого якщо між дитиною та батьком немає психологічного зв'язку і дитина, враховуючи її вік та тривале проживання з матір'ю, повноцінно не сприймає його як батька, зустрічі батька з дитиною потрібно проводити у присутності матері.
Встановивши наявність перешкод у вільному спілкуванні між батьком та сином, суд першої інстанції, врахувавши інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову та визначення способу участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною шляхом встановлення певного графіка його систематичних побачень із сином в присутності матері.
Апеляційний суд наголошує, що дитина є найбільш вразливою стороною у будь-яких сімейних конфліктах, оскільки на її долю припадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не лише спірні питання між батьками та іншими особами, а фактично визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Як було встановлено судом першої інстанції, з висновками якої погоджується колегія суддів, що відповідач як батько малолітньої дитини бажає спілкуватися з дитиною та приймати участь у її вихованні. Також в ході судового розгляду справи було встановлено, що позивачка чинить відповідачу перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини.
Посилання ОСОБА_1 на те, що нею не чиняться відповідачу перешкоди у спілкуванні з дитиною, судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи. Натомість, як пояснила сама позивач ОСОБА_1 в суді першої інстанції, вона не дає відповідачу бачитися і спілкуватися з дитиною, оскільки боїться, що відповідач вивезе дитину за межі країни. Проте, такі посилання позивачки не можуть бути визнані обґрунтованими і такими, що виправдовують таку її поведінку, оскільки за заявами обох сторін судом були вжиті заходи забезпечення позову, зокрема заборонено кожному з батьків вчиняти будь-які дії, спрямовані на виїзд за межі України їхньої малолітньої дитини, без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, до набрання законної сили судовим рішенням в даній справі. Тому ризик виїзду малолітньої дитини за межі України без згоди позивача ОСОБА_1 усунутий відповідним судовим рішенням. Що ж стосується посилань останньої на те, що відповідач без її згоди вивіз дитину за межі України та зробив дитині громадянство Російської Федерації, то ці обставини не мають жодного відношення до спорів, які розглядаються в даній цивільній справі.
Таким чином, виходячи із обставин цієї справи, враховуючи окреме проживання батьків малолітньої дитини, її вік, особисту прихильність та інші обставини,що мають істотне значення, принцип рівності батьків у спілкуванні та вихованні дитини, суд першої інситанції прийшов до вірного висновку, що можливість спілкування дитини зі своїм батьком буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку малолітньої дитини.
При цьому, під час визначення способу участі відповідача у вихованні його малолітньої дитини суд першої інстанції прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору, який базується на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення, та ретельному їх з'ясуванні. Цей висновок є обґрунтованим і в повній мірі відповідає інтересам малолітньої дитини, тому має бути покладений в основу судового рішення щодо визначення батьку дитини способу його участі у вихованні малолітньої дитини.
Колегія суддів погоджується з доводами позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про те, що він, як батько малолітнього сина ОСОБА_3 , має право вимагати особистої участі у вихованні дитини, яка з ним не проживає, у формі спілкування при періодичних побаченнях, та усунення перешкод у цьому, проте його таке право обмежено матір'ю дитини ОСОБА_1 , між батьками дитини склалися неприязні стосунки, які мають вплив також і на малолітню дитину ОСОБА_3 , який в силу свого віку та розвитку не може дати адекватної оцінки цим стосункам, однак з поведінки батька вбачається, що він бажає брати участь у вихованні свого сина, у його фізичному, духовному розвитку, матеріально забезпечувати, що є його законним правом.
Отже, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення зустрічного позову, зобов'язавши матір дитини не чинити перешкоди батьку у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, визначити батьку дитини такий спосіб участі у вихованні дитини, а саме: систематичні побачення щонеділі з 10 години 00 хвилин до 13 години 00 хвилин у присутності матері дитини, у будь-який інший час за домовленістю між батьками.
Водночас на адресу Запорізького апеляційного суду 14 січня 2022 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Батій Тетяни Миколаївни та 17 січня 2022 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Ігнатова Євгена Євгеновича надійшли клопотання про закриття провадження у справі посилаючись на те, що позивач у справі за первісним (відповідач за зустрічним) позовом ОСОБА_1 померла - ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.2 а.с. 76, 78).
Як вбачається з копії Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Мелітопольським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Мелітопольському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_1 померла - ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що зроблено відповідний актовий запис № 4025 (т.2 а.с. 77).
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Під час розгляду справи ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні дитини. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення зустрічного позову, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Під час слухання справи в суді апеляційної інстанції відповідач по справі за зустрічним позовом померла.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Згідно зі ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
Процесуальне правонаступництво це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
Підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони, зокрема, внаслідок смерті, зі спірних чи встановлених судом правовідносин майнового характеру. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов'язковими для правонаступника.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі.
Отже, процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.
У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтями 1218, 1219 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Таким чином, закон вказує, що до складу спадщини не включаються особисті немайнові права. Безперечною ознакою немайнових прав є невіддільність останніх від особи їхнього носія. Таким є, наприклад право на життя, на охорону здоров'я, на ім'я, право авторства, моральна шкода тощо.
Як вбачається з матеріалів справи та встановено судом першої інстанції, що предметом позовних вимог ОСОБА_1 є позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , а предметом зустрічного позовуОСОБА_2 до ОСОБА_1 є усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні дитини, що нерозривно пов'язані з особою сторін у справі. тобто спірні правовідносини носять особистий характер, а отже в даному випадку правонаступництво не допускається.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 709/3035/15-ц, провадження № 61-32541св18, а також від 17 лютого 2020 року у справі № 2/2218/2378/11-ц, провадження № 61-10618св18, від 21 січня 2021 року у справі № 404/7203/17-ц провадження 61-1059св20.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Проте, якщо суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для його скасування в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадженням у справі (частина третя ст. 377 ЦПК України).
У випадку, якщо настала смерть фізичної особи або оголошення її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суд відмовляє у відкритті провадження у справі ( пункт 6 чачстини першої статті 186 ЦПК України), а в разі. коли повадження у справі вже відкрито - закриває таке провадження ( пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України). Проте, якщо суд першої інстанції ухвалив законне й обгрунтоване рішення, смерть фізичної особи- сторони у спорі чи припинення юридичної особи-сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для йго скасування в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі ( частина третя статті 377 ЦПК України). Аналогічно не можна скасувати у касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі законне й обгрунтоване рішення суду першої або апеляційної інстанції ( частини третя статті 414 ЦПК України).
До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 ( п. 32 постанови).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Отже, за змістом приписів ч. 3 ст. 377 ЦПК України рішення суду першої інстанції не можна скасувати в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі, зокрема через смерть фізичної особи після увалення такого рішення, яка була однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва відповідних прав та обов'язків такої фізичної особи, а рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтовним.
Оскільки, спірні правовідносини не допускають правонаступництва відповідних прав та обов'язків сторони у спорі фізичної особи ОСОБА_1 , а суд першої інстанції при вирішені спору по суті, повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про часткове задоволення зустрічного позову, тому підстав для скасування зазначеного судового рішення в оскаржуваній частині колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом першої інстанції порядок побачень складений без урахування прав та законних інтересів неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , колегія суддів відхиляє, оскільки доказів останнього матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування висновку спеціаліста-психолога від 19 травня 2021 року, що проведення зустрічей батька з сином навіть у присутності матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки між батьком і дитиною відсутній стійкий психологічний зв'язок і дитина повноцінно не сприймає відповідача за первісним позовом, як батька, з яким можливо почуватися у безпеці, що викладено у дослідженні, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки він не може бути належним та обґрунтованим доказом, оскільки за правилом статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і й не свідчить про неможливість спілкування батька з сином в присутності матері як встановлено оскаржуваним рішенням. Даний висновок спеціаліста-психолога від 19 травня 2021 року не спростовує висновок органу опіки та піклування і висновок суду першої інстанції щодо визначеного порядку участі позивача за зустрічним позовом у спілкуванні та вихованні сина. Окрім цього, матеріали справи не містять і суду першої інстанції не надані будь-які докази неможливості виконувати свої батьківські обов'язки по відношенню до сина. Навпаки матеріали справи містять докази позитивної характеристики батька, яка не спростована доказами відповідно до положень ст.ст. 77,80 ЦПК України.
На неодноразові звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів на її думку щодо протиправних дій ОСОБА_2 у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вчинення ним правопорушення, передбаченого КПК України. Навпаки, дані звернення ОСОБА_1 правоохоронними органами були зареєстровані як звернення громадян та останній було рекомендовано за захистом своїх прав та прав дитини звернутися до суду з позовом про визначення місця мешкання спільної дитини (т.1 а.с. 74-75).
Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в його частині, що переглядається апеляційним судом, апеляційна скарга не містить.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення в частині, що переглядається апеляційним судом не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, ч. 3 ст. 377, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 жовтня 2021 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.
В іншій частині рішення не оскаржується та не переглядається.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги без посередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повне судове рішення складено 25 липня 2022 року
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.