Справа № 2-933/10
18 липня 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ДЖУГИ С.Д., ГОТРИ Т.Ю.
за участю секретаря БОЧКО Л.І.
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 2-933/10 за позовом ОСОБА_1 до Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, ОСОБА_2 і Відділу містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду від 30 березня 2010 року, головуючий суддя Решетар В.І., -
встановив:
16.03.2010 ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Дубівської селищної ради Тячівського району, ОСОБА_2 та Відділу містобудування та архітектури Тячівської райдержадміністрації мотивуючи таким.
Позивач є приватним підприємцем і за час перебування в шлюбі з ОСОБА_2 за доходи від підприємницької діяльності збудував будівлю ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 . Будівництво та реконструкцію позивач здійснив самочинно, однак, на земельній ділянці, яка перебуває у нього в оренді на підставі договору з Дубівською селищною радою від 09.04.2008.
Відділом містобудування та архітектури Тячівської райдержадміністрації виконані заміри фактично збудованого, виготовлено будівельний паспорт та зроблено висновок про те, що реконструкція та добудова до наявного ресторану-магазину здійснена без порушень санітарних, пожежних і містобудівних норм. Відповідно до довідки Тячівського РДПТІ вартість будівлі ресторану-магазину становить 1156053,00 грн, готовність будівлі становить 62%.
Посилаючись на ці обставини, на положення ст. 376 ч. 3 ЦК України щодо набуття особою права власності на самочинне будівництво за умови надання їй земельної ділянки для цієї мети, позивач ОСОБА_4 просив визнати за ним у цілому право власності на самочинно побудоване нерухоме майно, об'єкт багатофункціонального призначення - незакінчену будівництвом будівлю ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в АДРЕСА_1 .
Рішенням Тячівського районного суду від 30.03.2010 позов задоволено: визнано за ОСОБА_4 у цілому право власності на самочинно побудоване нерухоме майно, об'єкт багатофункціонального призначення - незакінчену будівництвом будівлю ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 у порядку ст. 352 ч. 1 ЦПК України як особа, яка не брала участі в справі, в якій суд вирішив питання про її права та обов'язки, рішення суду оскаржив як незаконне. Доводи скарги зводяться до таких.
Апелянт є спадкоємцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . На час розгляду судом справи, рішення в якій оскаржується, самочинно зведена позивачем будівля розташовувалася на чотирьох земельних ділянках, у тому числі, на присадибній земельній ділянці по АДРЕСА_2 , що перебувала в користуванні матері апелянта. Ця ділянка була колгоспом надана ОСОБА_5 для забудови, право на приватизацію ділянки було надане рішенням селищної ради у 1991 році, це право було також підтверджене окремим судовим рішенням, а право власності на ділянку було після завершення судових спорів зареєстроване у 2013 році.
З 2014 року у провадженні Тячівського районного суду перебуває цивільна справа № 307/3453/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення порушень її прав на земельну ділянку шляхом знесення самочинного будівництва ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Справа тривалий час була зупинена через необхідність заміни сторін спадкоємцями.
05.02.2021 у процесі розгляду справи № 307/3453/14-ц стало відомо про існування рішення Тячівського районного суду від 30.03.2010 у справі № 2-933/10, на підставі якого було узаконено самочинне будівництво ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Саме це рішення слугувало підставою для отримання ОСОБА_4 відповідних дозволів, погоджень на будівництво тощо.
Зі Схеми добудови ресторану від 15.01.2010 № 2 убачається, що погоджена була лише добудова попереду наявної будівлі на ділянці площею 13,04 м х 10,50 м, але обміри фактично наявної будівлі вказують на її розміри у 11,50 м х 39,00 м, тоді як загальна довжина всіх земельних ділянок, які на той час міг використати ОСОБА_4 , становила лише 32,00 м. На ці обставини ніхто уваги не звертав.
ОСОБА_5 не надавала дозволу, згоди на зведення ОСОБА_4 будівлі на її земельній ділянці, значну частину якої цією забудовою захоплено.
Таким чином, узаконення самочинного будівництва сталося без участі ОСОБА_5 , про судове рішення їй не було відомо, а про будівельну документацію апелянт не міг дізнатися до моменту надання її іншою стороною (яка до лютого 2021 року приховувала документацію) у справі № 307/3453/14-ц, оскільки на відповідний запит адвоката головний архітектор району повідомив, що документація на добудову ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з невідомих причин в архіві відсутня.
ОСОБА_4 не пред'являв позову до ОСОБА_5 , тоді як саме вона як власник (користувач) земельної ділянки вправі була брати участь у справі та могла реалізувати в ній свої процесуальні права. Вирішуючи справу суд першої інстанції фактично не з'ясовував питання площі забудови, фактичного розташування самочинно зведеної будівлі, тоді як вона значно перевищувала площу орендованої земельної ділянки, а схема забудови дозволяла будівництво попереду, а не позаду будівлі.
Виходячи з наведеного, апелянт ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, у позові - відмовити.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 30.08.2021 залучено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до участі в справі як правонаступника (спадкоємця) ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У відзиві на апеляцію ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Рішко Павло Михайлович, просить закрити апеляційне провадження, оскільки рішенням, що його ОСОБА_3 оскаржив як особа, яка не брала участі в справі, в якій суд вирішив питання про її права та обов'язки, не вирішувалося питання про права та обов'язки апелянта. Зазначає, зокрема, що оскарженим рішенням, ухваленим у 2010 році, суд не вирішував питання про майнові права, в тому числі, про право землекористування матері та спадкодавця апелянта ОСОБА_5 , яка право власності на земельну ділянку набула лише у 2013 році. Крім того, Тячівським районним судом наразі розглядається справа № 307/3453/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 (правонаступники, відповідно, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 ) про усунення перешкод у здійснення права власності на земельну ділянку шляхом знесення самочинної добудови, тож власник земельної ділянки реалізував своє право на судовий захист в обраний ним спосіб.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта ОСОБА_3 адвоката Марича Івана Юрійовича, який скаргу підтримав, розглянувши справу за апеляцією за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи учасників процесу, перевіривши матеріали справи, суд приходить до такого.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення або оспорювання саме її прав (ст. 3 ч. 1, ст. 15 ч. 1 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017, ст. 4 ч. 1, ст. 19 ч. 1 цього Кодексу в редакції, чинній з 15.12.2017), зазначене стосується як права на позов, так і права на апеляцію. Особа на власний розсуд здійснює своє право на захист і розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 10 ч. 1, ст. 11 ч. 2 і ст. 12 ч. 1, ст. 13 ч. 3 відповідних редакцій ЦПК України); особа зобов'язана належно довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, включно з обставинами, якими обґрунтовується право на пред'явлення вимог (право на позов), а у випадку оскарження рішення суду особою, яка не брала участі в справі, включно з обставинами, якими обґрунтовується право на апеляцію; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 10 ч.ч. 2, 3, ст. 11 ч. 1, ст.ст. 57-60 і ст. 12 ч.ч. 2, 3, ст. 13 ч. 1, ст.ст. 76-81 відповідних редакцій ЦПК України).
Тож апелянт, подаючи в порядку ст. 352 ч. 1 чинної редакції ЦПК України скаргу, повинен довести наявність у нього права на її подання, наявність фактів і обставин, що свідчать про вирішення судом питання саме про його права і обов'язки, про порушення рішенням суду, ухваленим без залучення до участі в справі апелянта, його законних прав та інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що з наведених у позовній заяві підстав ОСОБА_4 посилаючись на положення ст. 376 ч. 3 ЦК України щодо самочинного будівництва, на інші норми законодавства, виходячи з необхідності захисту його права власності та вказуючи, що незавершене самочинне будівництво зі ступенем будівельної готовності у 62% здійснене без порушення санітарних, пожежних і містобудівних норм просив визнати за ним право власності на самочинно побудоване нерухоме майно, об'єкт багатофункціонального призначення - незакінчену будівництвом будівлю ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в АДРЕСА_1 (а.с. 5-6).
Відповідачами за позовом ОСОБА_4 були його дружина ОСОБА_2 , Дубівська селищна рада Тячівського району і Відділ містобудування та архітектури Тячівської райдержадміністрації.
На обґрунтування своїх вимог позивач надав суду, серед іншого:
договір оренди землі, укладений ним із Дубівською селищною радою 09.04.2008 на оренду земельних ділянок по АДРЕСА_1 площами 0,0118 га (кадастровий номер 2124455600:07:001:0073) і 0,0037 га (кадастровий номер 2124455600:07:001:0074) (а.с. 19-24);
рішення Виконкому Дубівської селищної ради від 12.09.2008 № 48 про надання приватному підприємцю ОСОБА_4 дозволу на добудову ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_2 (а.с. 12);
рішення Дубівської селищної ради від 10.04.2009 № 310 про надання приватному підприємцю ОСОБА_4 дозволу на довиділення на умовах оренди земельної ділянки площею 0,0030 га по АДРЕСА_2 для добудови ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с. 14);
складені на підставі рішення Дубівської селищної ради від 10.04.2009 № 310 акти погодження меж земельної ділянки, перенесення в натуру меж земельної ділянки площею 0,0030 га для здійснення підприємницької діяльності та абрис-схему цієї земельної ділянки, розташованої перед рестораном « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з боку вулиці (а.с. 15-17);
схему-погодження добудови до ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_2 від 15.01.2010 № 02, з якої вбачається, що добудова мала здійснюватися з боку АДРЕСА_2 (а.с. 25), та виконавче креслення добудови (а.с. 26-35).
Інші дані щодо земельної ділянки (ділянок) у контексті добудови ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівельною готовністю 62%, дані про розташування будівлі на відповідній земельній ділянці (ділянках) у справі на час її вирішення судом першої інстанції відсутні.
З доданих до апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду від 30.03.2010 документів випливає, що:
Технічну документацію на продовження самовільно розпочатої реконструкції та добудови ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під об'єкт багатофункціонального призначення по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 виготовив 04.06.2010, а дозвіл на виконання будівельних робіт із продовження цієї самовільно розпочатої реконструкції та добудови отримав 01.07.2010 (а.с. 103-106, 108-110);
у цивільній справі № 307/3453/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про знесення самочинного будівництва та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та Дубівської селищної ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва на право власності буда проведена судова будівельно-технічна експертиза, з висновку судового експерта Колчара В.Д. від 20.03.2017 № 236/03-17) у якій вбачається, зокрема, що:
технічна документація із землеустрою щодо відведення ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,1324 га з кадастровим номером 2124455600:07:001:0241, розташованої по АДРЕСА_2 , виготовлялася орієнтовно в період з 07.12.2011 по 07.06.2012;
право власності на цю земельну ділянку ОСОБА_5 набула та оформила 02.07.2013, земельна ділянка розташована позаду будівлі ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 »;
спір позивачки ОСОБА_5 з відповідачем ОСОБА_4 має місце у зв'язку з тим, що відповідно до позиції позивачки будівля ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в її дальній частині стосовно АДРЕСА_2 та огорожа розташовані частково на території її земельної ділянки (площа захоплення земельної ділянки визначається експертом у 23 кв. м), на що вона згоди не давала;
будівля ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » виглядає як цілісний об'єкт, проте, робити такий висновок лише по зовнішньому вигляду об'єкта не можна, а провести більш детальний огляд на предмет того, чи є дана будівля єдиним цілісним об'єктом нерухомого майна, чи містить окремі добудови, прибудови і якщо так, то в який період вони були влаштовані, експерт можливості не мав;
за наявними даними період виконання будівельних робіт із реконструкції будівлі ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » становить з орієнтовно 01.07.2010 по 16.12.2010;
на час виконання робіт із землеустрою щодо земельної ділянки ОСОБА_5 площею 0,1324 га з кадастровим номером 2124455600:07:001:0241 будівля багатофункціонального призначення (кафе-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») вже була частково збудована, однак, встановити, чи вона була збудована саме в такій конфігурації, як вона є станом на час проведення огляду, не є можливим через ненадання експерту необхідних документів та відсутність доступу до приміщень ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с. 83-99).
Зі змісту заочного рішення Тячівського районного суду від 24.02.2015 у справі № 307/3453/14-ц, скасованого в подальшому ухвалою цього суду від 09.07.2015 (посилання в мережі Internet на Єдиний державний реєстр судових рішень, відповідно, ІНФОРМАЦІЯ_5 і ІНФОРМАЦІЯ_6 ) випливає, що пред'являючи позов ОСОБА_5 вказувала на те, що право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,1324 га з кадастровим номером 2124455600:07:001:0241 набула у 2012 році та поставила питання про захист свого порушеного права саме як власник земельної ділянки. Наразі ця справа перебуває в провадженні Тячівського районного суду (остання за часом постановлення ухвала від 04.11.2021 про відмову в зупиненні провадження в справі (https://reyestr.court.gov.ua/Review/100984600)).
Таким чином, на час вирішення Тячівським районним судом справи № 2-933/10 ОСОБА_5 не була власником земельної ділянки по АДРЕСА_2 . Міркування про те, що остання була землекористувачем і діями ОСОБА_4 були порушені її права як землекористувача теж не можуть бути враховані. Станом на 30.03.2010 право землекористування (як і право власності на землю) набувалося та оформлювалося в порядку відведення конкретно визначеної на місцевості (в натурі) земельної ділянки, як це було передбачено законом і раніше (ст.ст. 6, 7, 17, 18, 19, 22, 23, 24 ЗК України (1990 р.), ст.ст. 78, 79, 116, 118, 123, 125, 126 ЗК України (2001 р.), інші норми законодавства), чого сам по собі факт користування земельною ділянкою, до прикладу, належною до житлового будинку, не усуває і не спростовує.
Посилання апелянта на додане до скарги рішення Тячівського районного суду від 21.06.2010 у справі № 2-122/10 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про скасування державного акту та усунення перешкод, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 25.01.2011 (а.с. 114-120), не створює підстав для скасування за апеляційною скаргою спадкоємця позивачки рішення Тячівського районного суду від 30.03.2010 у справі № 2-933/10.
Так, рішення Тячівського районного суду від 21.06.2010 у справі № 2-122/10 вказує на те, що за ОСОБА_5 з 1978 року обліковувалася, а потім закріплювалася земельна ділянка площею 0,15 га по АДРЕСА_2 , що призначалася для будівництва та обслуговування житлового будинку, щодо цієї ділянки Дубівською селищною радою приймалося у 1997 році рішення про надання в приватну власність, однак, ОСОБА_5 своє право не оформила, а відповідно до виготовленої ДП «Центр ДЗК» та затвердженої Відділом земельних ресурсів у Тячівському районі схеми розташування земельних ділянок, що на неї вказує суд, площа земельної ділянки, яку використовує ОСОБА_5 , становить 0,1048 га.
Зазначене рішення, що ухвалене у спорі ОСОБА_5 з іншими особами, не встановлює жодних конкретних параметрів земельної ділянки, що була у неї на відповідний час у користуванні, стосовно земельної ділянки (ділянок), які використовував ОСОБА_4 , щодо розташованих на цій ділянці (ділянках) будівель тощо.
ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач ОСОБА_4 помер, його спадкоємцем за заповітом щодо ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 , визнання права власності на який із готовністю у 62% було предметом позову ОСОБА_4 у справі № 2-933/10, є ОСОБА_1 , якого ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 30.08.2021 залучено до участі в справі як правонаступника (спадкоємця) ОСОБА_4 (а.с. 122, 158-159).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , спадщину за заповітом після смерті якої прийняв апелянт ОСОБА_3 (а.с. 121).
Виходячи з наведеного, у справі № 2-933/10, рішення суду першої інстанції в якій оскаржив ОСОБА_3 , мав місце спір ОСОБА_4 з дружиною ОСОБА_2 , а також із Дубівською селищною радою Тячівського району і Відділом містобудування та архітектури Тячівської райдержадміністрації щодо визнання права власності на недобудовану будівлю ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в АДРЕСА_1 . Позивачем ставилося, а судом було вирішене питання про визнання права власності на незакінчений будівництвом об'єкт нерухомості будівельною готовністю 62% безвідносно до того, що в резолютивній частині рішення суду не вказаний цей відсоток будівельної готовності.
Цим рішенням суду не встановлювалося, яка саме на момент пред'явлення позову та вирішення справи судом частина будівлі входила до складу цих 62% будівельної готовності, яка частина (частини) будівлі була (були) закінчені будівництвом, а які ні, як саме на земельній ділянці були розташовані будівля або відповідні її частини, в тому числі, не встановлювалося, як розташування недобудованої будівлі співвідносилося із суміжними земельними ділянками, зокрема, з ділянкою, яку фактично використовувала ОСОБА_5 . Жодні лінійні параметри будівлі та/або прибудови (прибудов) рішенням суду не встановлювалися.
Окрім цього, з наявних на час апеляційного розгляду матеріалів випливає, що йшлося про добудову ОСОБА_4 будівлі на додатково виділеній земельній ділянці з боку АДРЕСА_2 , тоді як земельна ділянка, яку використовувала ОСОБА_5 , розташована з протилежного боку на паралельній АДРЕСА_2 позаду будівлі ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Технічну та дозвільну документацію на продовження самовільно розпочатої реконструкції та добудови ресторану-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_4 отримав після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі № 2-933/10, а завершене це будівництво було у грудні 2010 року.
Правомірність набуття права власності та володіння майном, оскільки протилежне прямо не випливає із закону або не встановлено судом, презюмуються; власник майна здійснює своє право відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним і підлягає захисту, так само підлягає захисту і речове право на чуже майно (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 328, Глава 29, ст.ст. 396, 397 ЦК України).
Згідно з нормами ст.ст. 15, 16, 373, 386, 391, 396 ЦК України, ст.ст. 78, 79, 90, 95, 152, 153, 158 ЗК України, з іншими нормами законодавства, власник нерухомого майна, в тому числі, земельної ділянки, особа, у правомірному користуванні якої перебувають відповідні об'єкти нерухомості, вправі вимагати захисту свого права, усунення перешкод у його здійсненні та не можуть бути позбавлені права на відповідний захист як такого. Водночас факт порушення права та підстави для його захисту повинні належно доводитися.
Апеляційному суду не надано доказів конкретного порушення цивільних (земельних) прав ОСОБА_5 діями ОСОБА_4 на час ухвалення Тячівським районним судом рішення у справі № 2-933/10. Обставини, що виникли після ухвалення цього рішення, в тому числі, ті, що пов'язуються з одержанням забудовником ОСОБА_4 відповідних документів, завершенням будівництва та розташуванням будівлі, оформленням ОСОБА_5 прав на земельну ділянку, лежать за межами справи № 2-933/10, наявність рішення суду в якій із наведених вище мотивів не є перешкодою для дій на захист відповідних цивільних (земельних) прав у разі встановлення та доведення факту їх порушення.
Колегія суддів наголошує, що жодним чином не дає оцінки вищевказаному експертному висновку (власне, як і іншим наданим апелянтом документам) як доказу по суті спору, який підлягає такій оцінці в іншій цивільній справі, провадження в якій наразі триває. Апеляційний суд враховує певну інформацію зі змісту експертного висновку та інших документів, наданих апелянтом, виключно в контексті розгляду апеляції, поданої особою, яка вважає, що оскарженим рішенням суду було вирішене питання про права та обов'язки ОСОБА_5 як спадкодавця апелянта.
Розпорядившись своїми цивільними та процесуальними правами вільно, на власний розсуд, апелянт ОСОБА_3 не довів у належний процесуальний спосіб ані факту порушення цивільного права ОСОБА_5 , ані підстав для його захисту. Апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду від 30.03.2010 не ґрунтується на доказах, міркування про те, що з боку позивача ОСОБА_4 має місце порушення прав ОСОБА_5 , спадкоємцем якої є ОСОБА_3 , на земельну ділянку, а відтак і про незаконність через це рішення суду, є недопустимими в доказуванні припущеннями (ст. 81 ч. 6 ЦПК України).
За таких обставин, ОСОБА_3 не довів наявності в нього права апеляційного оскарження рішення Тячівського районного суду від 30.03.2010, доказів про те, що таким вирішувалося питання про цивільні права та обов'язки ОСОБА_5 у справі немає. Належних підстав стверджувати, що такі права і обов'язки у ОСОБА_5 існували на відповідний час і щодо таких прав і обов'язків є належні та допустимі докази, наразі немає. У контексті встановленого міркування ОСОБА_3 щодо обставин справи, порядку набуття позивачем прав на нерухоме майно тощо не мають правового значення в процесі саме за його апеляцією у справі № 2-933/10 і не можуть слугувати підставами для задоволення скарги.
Отже, суд першої інстанції не вирішував питання про права і обов'язки ОСОБА_5 , спадкоємцем якої є ОСОБА_3 , останній не довів наявності у нього права на апеляцію, яку подав, тому підстав для перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції за цією апеляцією немає.
Суд апеляційної інстанції своєю ухвалою закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося (ст. 362 ч. 1 п. 3, ч. 2 ЦПК України).
Відтак, оскільки наявність у ОСОБА_3 права на апеляційне оскарження рішення суду перевірялася і зазначені обставини були встановлені після відкриття апеляційного провадження, це провадження підлягає закриттю.
Керуючись ст. 258 ч. 2, ст. 260, ст. 352 ч. 1, ст. 362 ч. 1 п. 3, ч. 2, ст. 381 ч. 2 ЦПК України, апеляційний суд -
ухвалив:
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду від 30 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, ОСОБА_2 і Відділу містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 23 липня 2022 року.
Судді