Номер провадження 2/754/181/22
Справа №754/61/21
Іменем України
20 липня 2022 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді - Галась І.А.
при секретарі - Париста А.
за участі: позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , 3-тя - Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, звільнення від сплати аліментів, стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , 3-тя - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,
Позивач ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ( АДРЕСА_2 ) про визначення місця проживання дитини, звільнення від сплати аліментів, стягнення аліментів. До участі справі в якості третьої особи - Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (м. Київ, пр.. Маяковського, 21Г)
Вимоги позову обґрунтовує тим, що 25 квітня 2010 року Позивач уклав шлюб з Відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народився син, ОСОБА_5 . В подальшому, життя між сторонами не склалося, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06.07.2017 року було розірвано. За взаємною згодою дитина лишилася жити з Відповідачем. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від з Позивача на утримання дитини стягнуто аліменти у розмірі ј частини від усіх видів доходу. Проте, в квітні 2018 року ОСОБА_6 раптово прийшов до батька і повідомив про те, що жити з матір'ю не бажає, оскільки зазнає систематичних образ і знущань зі сторони матері. Позивач, прагнучи захистити інтереси сина від образ і знущань, а також маючи тверде бажання забезпечити виховання дитини, погодився на те, аби син проживав у нього. Не погоджуючись з рішенням сина, у травні 2018 року Відповідач звернулась до суду з позовом до Позивача, треті особи: Орган опіки та піклування Бориспільської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року, залишеного без змін Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року позовні вимоги задоволено. Визначено місце проживання дитини - ОСОБА_5 разом з матір'ю. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Позивач оскаржив рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку. Постановою КЦС/ВС від 23.06.2020 року, касаційну скаргу Позивача було задоволено, скасовано рішення судів попередніх інстанцій. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. За результатами розгляду справи питання щодо місця проживання сина не вирішено. Більш того, попри те, що дитина фактично проживає з Позивачем, Позивач продовжує сплачувати Відповідачеві аліменти на підставі рішення суду. Вказані обставини свідчать про існування невирішеного спору між сторонами щодо місця проживання дитини, який необхідно вирішити в судовому порядку. Крім цього, наявність судового рішення про визначення місця проживання дитини допоможе забезпечити її інтереси, зокрема, безперешкодний виїзд на строк до одного місяця за межі України з метою оздоровлення. Позивач та Відповідач є батьками ОСОБА_5 , який зареєстрований та проживає разом з батьком. Відповідно до акту обстеження умов проживання дитини від 06 березня 2018 року № 74, у вищевказаній квартирі створено належні умови для виховання та розвитку дитини. Сторони у справі отримують стабільний самостійний дохід, характеризуються позитивно. Згідно із довідкою від 05 вересня 2018 року № 166, ОСОБА_5 навчається в школі І-ІІІ ступенів № 321 Деснянського району м. Києва. Характеристикою від 24 травня 2018 року, виданою Комунальною установою Бориспільської районної ради Київської області «Районний методичний кабінет» на ім'я ОСОБА_5 , 2011 року народження, встановлено, що дитина частково відмовляється від контактів з матір'ю на тлі переваги спілкування з батьком. У домі матері почуває себе невпевнено, емоційно пригнічено, відторгнуто, тому що, з його слів, його там ображають, чує «погані» слова, мама кричить на нього. Спокійно, з піднесеним настроєм сприймає перебування у батька. Відчуває любов, турботу та захист з боку батька. Відповідно до висновку психологічного обстеження від 19 вересня 2019 року № 190, наданого міським центром дитини ОСОБА_5 має надійний тип прив'язаності до батька, з яким на даний час проживає, та почуває себе впевнено та у безпеці. По відношенню до матері виявлено низький рівень емоційного зв'язку з матір'ю, дитина не бажає зустрічатися й спілкуватися з нею. Крім цього, за час, що минув з дня ухвалення остаточного рішення і до сьогодні ставлення ОСОБА_6 до матері не змінилося, він і досі хоче жити з батьком. Більш того. Відповідач не поспішає налагоджувати спілкування з дитиною. Крім цього, з метою оновлення інформації про умови проживання дитини. Позивач вернувся до Служби у справах дітей з метою обстеження умов проживання дитини. Відсутність рішення уповноваженого органу про визначення місця проживання дитини, наявність судового рішення про стягнення аліментів за умови проживання дитини з батьком обумовлюють необхідність звернення до суду з відповідним позовом.
Посилаючись на викладені обставини справи, Позивач просить суд: визначити місце проживання дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком, ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 ; припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_4 , на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_5 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною 18 річного віку.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 січня 2021 року відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
16 березня 2021 року в порядку ст. 178 ЦПК України, до суду відповідачем у справі було подано відзив, відповідно до якого ОСОБА_7 просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
16 березня 2021 року до суду відповідачем у справі було подано зустрічну позовну заяву, в якій відповідач просила задовольнити зустрічний позов та визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з матір'ю - ОСОБА_4 , відмовивши в задоволенні зустрічного позову.
Вимоги зустрічного позову відповідач обґрунтувала наступним.
Відповідач зазначає, що з 25.04.2010 р. по 06.07.2017 р. перебувала у шлюбі з Позивачем. В подальшому на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06.07.2017 р. у справі № 754/3281/17 такий шлюб було розірвано. У шлюбі, 11 лютого 2011 року (а не 11 лютого 2020 р., як це вказано в позовній заяві) народився син ОСОБА_5 . Після розірвання шлюбу син залишився жити з Відповідачем за її місцем реєстрації - АДРЕСА_2 . Дана обставина встановлена постановою Касаційного цивільного суду Верховного суду від 23.09.2020 р. справі № 359/3580/18. Та підтверджується довідкою від 17 жовтня 2017 року, виданою виконавчим комітетом Кучаківської сільської ради, відповідно до якої вбачається факт, що відповідач була зареєстрована та проживала з сином за вищезазначеною адресою з 23 грудня 2016 року. Відповідач весь час поки син проживав разом із нею, самотужки піклувалася про нього, створюючи комфортні умови життя: гуляла, купувала одяг, дитячі книжки, іграшки, влаштувала до дитсадочка, слідкувала за здоров'ям дитини. При цьому, Позивач не приймав добровільної участі в матеріальному забезпеченні дитини. У зв'язку з чим Відповідач звернулася до суду про стягнення аліментів з Позивача на утримання дитини. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10.05.2018 р. такий позов Відповідача було задоволено та вирішено стягнути з Позивача аліменти на утримання дитини. Даний факт не заперечується Позивачем. Таким чином, лише в примусовому порядку Позивач погодився надавати матеріальну допомогу, проте і в такому разі його допомога носила непостійний характер, що підтверджується обставинами встановленими в постанові Київського апеляційного суду від 01.07.2020 р. у справі 3359/1000/19. В такому рішенні встановлено те, що згідно з довідкою від 19 жовтня 2018 року про неотримання аліментів, за підписом головного державного виконавця Деснянського району О.В. Попик, ОСОБА_4 дійсно не отримувала аліменти з ОСОБА_1 на утримання сина в період - з 05 лютого 2018 року по 19 жовтня 2018 року. Загальний розмір заборгованості станом на 31.08.2019 становив - 28 106,04 грн. Відповідно до розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 23 квітня 2018 року №487 встановлено порядок спілкування Позивача з малолітнім сином ОСОБА_6 . Відповідно до вищезазначеного розпорядження визначено: встановити порядок спілкування Позивача з сином ОСОБА_6 : кожні перші та треті вихідні місяця з 17.00 п'ятниці по 20.00 неділі. Встановити порядок спілкування Відповідача з сином ОСОБА_6 : кожні другі та четверті вихідні місяця з 17.00 п'ятниці по 20.00 неділі. В робочі дні графік спілкування та участь у вихованні малолітнього ОСОБА_6 батьки дитини вирішують за взаємною згодою. Проте, зважаючи на те, що вищезазначене розпорядження, є двозначним, та незрозумілим в частині де проживає дитина у дні, не визначені розпорядженням, Відповідач звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом про визначення місця проживання дитини з матір'ю, який в подальшому передано за підсудністю до Деснянського районного суду м. Києва. Вищезазначені обставини були встановлені під час розгляду справи № 359/3580/18. Позивач у позовній заяві зазначає, що «у квітні 2018 р. ОСОБА_6 раптово прийшов до батька і повідомив про те, що жити з матір'ю не бажає». Вищезазначене взагалі не відповідає дійсності. Станом на квітень 2018 р. ОСОБА_6 було всього 7 років, прийти з с. Лебедин Київської області до батька він фізично не міг оскільки останній проживає у м. Києві. Після прийняття розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 23 квітня 2018 року №487, влітку 2018 р. Позивач без згоди Відповідача взяв дитину до себе і більше не повернув. Тим самим, Позивач самовільно змінив місце проживання дитини. Такі дії порушують не лише права матері і дитини, але і Розпорядження Бориспільської РДА від 23.04.2018 р. Вищевикладене також встановлено під час розгляду справи №359/3580/18 (в постанові Київського апеляційного суду від 30.06.2020 р. у справі №359/3580/18): «Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, після відпочинку влітку 2018 року батько ОСОБА_1 не повернув дитину матері..» В подальшому Відповідач звернулася з заявою до Бориспільського ВП ГУНП в Київській області щодо викрадення дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 його батьком ОСОБА_1 . Після того як Позивач самовільно забрав сина, він не намагався відвести його до матері, з його сторони не було ніяких пропозицій щодо зустрічі матері з сином, а навпаки Позивач всіляко їм перечить. Позивач без пояснення будь-яких причин взагалі не дозволяє Відповідачці бачитись з сином. Навіть, після набрання законної сили рішення від 30 .06.2020 р. у справі №359/3580/18, яким було встановлено місце проживання ОСОБА_6 разом із матір'ю, і до його скасування Касаційним цивільним судом Верховного суду - 23.09.2020 р., Позивач не передав дитину Відповідачеві. Даний факт підтверджується актами про факт відмови передачі дитини. Обставини стосовно того, що Позивач не дає бачитися і спілкуватися з сином будуть підтверджені показами свідків. Таке ігнорування потреби дитини у спілкуванні з матір'ю вкрай негативно впливає на виховання та психічний стан сина, адже він не отримує тієї уваги, яку може надати матір. Позивач зазначає, що продовжує сплачувати аліменти на підставі Рішення Деснянського районного суду м. Києва. Проте, аліменти з Позивача стягуються на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10.05.2018 р. у справі №359/922/18. Відповідно до виписки з банківської установи від 11.03.20201 р. по надходженню по картці на яку зараховуються аліменти видно, що за період з 01.01.2020 р. по 11.03.2021 р. Позивач здійснив оплату аліментів лише 8 разів, таким чином у Позивача наявна заборгованість зі сплати аліментів. З даної виписки видно, що Відповідач не використовує ці кошти, а зберігає до моменту, коли син буде проживати разом із нею. Разом з тим, Відповідач також звернулася в установу банку з проханням надати їй виписку по надходження на картку за період з 10.05.2018 р. Також, Позивач зазначає, що наявність судового рішення про визначення місця проживання дитини допоможе забезпечити її інтереси, зокрема безперешкодний виїзд на строк до одного місяця за межі України з метою оздоровлення. Разом з тим, слід важити, що після самовільної зміни Позивачем місця проживання дитини він жодного разу не звертався до Відповідача про надання письмової заяви-згоди про виїзд дитини за кордон на оздоровлення. Позивач зазначає, що відповідно до акту обстеження умов проживання дитини від 06 березня 2018 року № 74, у вищевказаній квартирі створено належні умови для виховання та розвитку дитини. При цьому в якій саме квартирі та за якою адресою створено такі належні умови Позивач не зазначає. Разом з тим, з аналізу рішень у справі №359/3580/18 можна зробити висновок, що це квартира за адресою: АДРЕСА_1 . З дня підписання Акту обстеження умов проживання дитини від 06 березня 2018 року № 74 до 12 березня 2021 р. пройшло уже більше 3 років. Разом з тим, Позивач вказує про те, що з метою оновлення інформації про умови доживання дитини, Позивач звернувся до Служби у справах дітей з метою обстеження мов проживання дитини. Де дитина проживає на сьогодні Відповідач достовірно не знає, Позивач у позові не зазначає за якою адресою проживає дитина. Також, Позивач у позові не зазначив де будуть обстежуватися умови проживання дитини. Разом з тим, відповідно до встановлених обставин справи під час розгляду справи №359/3580/18, встановлено, що згідно з актом обстеження умов проживання від 19 березня 2018 року у квартирі за адресою АДРЕСА_2 , де проживав на момент обстеження ОСОБА_6 створено належні умови для виховання та розвитку дитини. 02 жовтня 2018 року Відповідачка покращила свої житлові умови придбавши у власність квартиру у АДРЕСА_4 . У цій квартирі створено умови для проживання сина, є окреме ліжко, облаштовано дитячий куточок, про що вказано в Акті обстеження умов проживання дитини від 15.11.2018 р., складеного Службою у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації. Вищезазначене було встановлено при розгляді справи №359/3580/18. Відповідно до Акту обстеження умов проживання дитини від 01.03.2019 р., складеного Службою у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві (додаток №10), встановлено, що для малолітнього ОСОБА_5 облаштовано дитячий куточок, ліжко шафи, стіл для занять, є дитячі книжки та іграшки, є все необхідне для повноцінного виховання, навчання та розвитку дитини. 03 березня 2021 року Відповідачка звернулася до Служби у справах дітей Шевченківського району з заявою про обстеження умов проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , де вона буде проживати разом з сином ОСОБА_6 . На день подання відзиву на позов вищезазначений акт обстеження ще не переданий Відповідачеві, та буде надано суду зразу після його отримання. Також, працівник Служби у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві на виконанім абз. 3 п.72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.200 р. №866, звернувся до соціального захисту для забезпечення проведення оцінки потреб сім'ї для встановлення спроможності матері виконувати обов'язки з виховання дитини. Відповідно до Висновку оцінки потреб особи Шевченківського районного в місті Києві центру соціальних служб від 12.03.2021 р. згідно з проведеною оцінкою потреб ОСОБА_4 здатна виконувати обов'язки щодо виховання дитина догляду за ним. Умови проживання ОСОБА_4 можуть задовольняти потреби малолітнього ОСОБА_6 . Даний висновок був прийнятий на основі Акту №66/21 оцінки потреб сім'ї від 12.03.2021 р. (додаток №12), в якому зазначено позитивні характеристики як самої матері, так і умови проживання. Далі Позивач у своїй позовній заяві зазначає про те, що сторони у справі отримують стабільний самостійний дохід, характеризуються позитивно. Таким чином, Позивач вважає такі обставини встановленими. Разом з тим, звертаю увагу суду на те, що справа №359/3580/18 слухалася в 2018 Р.-2019 р. і у відповідних рішеннях по цій справі досліджувалися документи стосовно фінансової спроможності сторін у 2018-2019 рр. До позову Позивач не надав жодного документу, який підтверджує його фінансовий стан станом на день подачі позову. У рішенні Деснянського районного суду м. Києва від 17.12.2019 р. у справі №359/3580/18 зазначено, що відповідно до довідки від 22 лютого 2018 року за № 84, ОСОБА_1 офіційно працює в Управлінні забезпечення оперативно - рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій на посаді водія. Проте, як сам зазначав Позивач в апеляційній інстанції під час розгляду справи №359/3580/18, що він звільнений з вказаного місця роботи, та нібито працює в ПрАТ «АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «КИЇВВОДОКАНАЛ». Позивачем до позову не додано його характеристику з місця роботи. Таким чином, взагалі не зрозуміло чи працює Позивач і чи отримує дохід. Звертаємо увагу на той факт, що відповідно до інформаційної довідки з Реєстру речових прав Позивач не є власником ані квартири, в якій просить встановити місце споживання свого сина за адресою: АДРЕСА_1 , ані іншого нерухомого майна. Більше того, з документів отриманих під час розгляду справи №359/3580/18, зокрема Акту обстеження умов проживання дитини від 09.03.2018 р. встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 проживають Позивач, син ОСОБА_6 та ОСОБА_8 . Також, нещодавно у Позивача народилася ще одна дитина, яка разом з матір'ю також проживає за цією ж адресою. Таким чином, у Відповідача наявні сумніви щодо матеріальної спроможності Позивача забезпечувати належний догляд сина. Відповідно до ч. 2 ст. 161 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу. Разом з тим, Відповідач за місцем роботи (медична сестра проктологічного відділення КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня») Характеризується позитивно, як старанний та дбайливий працівник. Відповідно до довідки від 04.03.2021 р. №40 Відповідач отримує офіційну заробітну плату. Згідно з характеристикою з місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 Відповідач характеризується також позитивно. Таким чином, Відповідач забезпечена власним житлом, офіційно працевлаштована, щомісячно стабільно отримує заробітну та позитивно характеризується як на роботі, так і за місцем проживання. Позивач зазначає, що згідно із довідкою від 05.09.2018 року №166 ОСОБА_5 навчається у школі І-ІІІ ступенів № 321 Деснянського району м. Києва. Відповідач звертає увагу суду на той факт, згідно з довідкою, наданою за підписом директора школи 1-3 ступенів № 70 Шевченківського району м. Києва від 11 вересня 2018 року №80, адміністрація повідомляє, що ОСОБА_5 був зарахований на підставі заяви матері від 31.05.2018, наказ № 154 від 31.05.2018 «Про зарахування дітей до 1 класу школи № 70». У зв'язку з тим, що дитина 03.09.2018 не з'явилася на навчання і зарахована до школи № 321, ОСОБА_5 відрахований із числа учнів школи № 70. Зважаючи на вищевикладене, Відповідач ще в травні 2018 р. подала документи сина на вступ до школи № 70 Шевченківського району м. Києва неподалік своєї роботи. Проте, самовільна зміна Позивачем місця проживання сина влітку 2018 р., та перешкоджання Позивачем спілкування сина з матір'ю призвело до того, що ОСОБА_6 взагалі не відвідував школу №70. Адвокатом Відповідача було направлено адвокатський запит у школу І-ІІІ ступенів № 321 Деснянського району м. Києва з проханням надати інформацію хто має право забирати ОСОБА_5 зі школи. На такий запит було стримано відповідь школи від 10.03.2021 р. №43 про те, що згідно з відомостями, які надавалися протягом навчання, хто має право забирати зі школи ОСОБА_5 - це батько ОСОБА_1 . Таким чином, батько надаючи відомості навчальній установі про те хто має право забирати дитину з школи - не вказує відомості про Відповідача, тим самим позбавляє можливості матері забирати сина зі школи, чим перешкоджає у їх спілкуванні поза місцем проживання дитини. Позивач у своїй позовній заяві посилається на характеристику від 24.05.2018 р., виданою Комунальною установою Бориспільської районної ради Київської області Районний методичний кабінет» на ім'я ОСОБА_5 2011 р.н. У ній зазначено, що дитина частково відмовляється від контактів з матір'ю на тлі переваги спілкування з батьком. У домі матері почуває себе невпевнено, емоційно пригнічено, відторгнуто, тому що, з його слів, його там ображають, чує «погані» слова, лама кричить на нього. Спокійно, з піднесеним настроєм сприймає перебування у батька. Відчуває любов, турботу та захист з боку батька. Слід зазначити, що така характеристика проводилася методистом ОСОБА_9 без присутності матері, що було встановлено під час розгляду справи №359/3580/18. Разом з тим, у такій характеристиці також зазначено: «На запропонованому малюнку ОСОБА_6 тримає обох батьків за руки, що свідчить про його потребу мати обох батьків разом». Разом з тим, Позивач не зазначає про іншу характеристику методиста ОСОБА_9 , яку також досліджували під час розгляду справи №359/3580/18, та в якій зазначено, що дитина добра, радісна, вміє зосереджуватися, психічно урівноважена, поведінка адекватна, має охайний вигляд. Розуміє, що батьки окремо живуть, тому що «сваряться». Пропонує вибрати обох батьків, що свідчить про потребу мати обох батьків. Звертаємо увагу суду, що відповідно до цієї ж характеристики дитини складеної методистом РМК ОСОБА_9 : «На запропонованому малюнку ОСОБА_6 тримає обох батьків за руки, що свідчить про його потребу мати обох батьків разом. У разі обмеження спілкування з одним із батьків, дитина може пережити психічну травму, що негативно може відбитися на подальшому розвитку дитини». Зважаючи на вищевикладене, підтверджується вплив батька на дитину, оскільки дитина переймає сторону того, з ким вона проживає і спілкується. Далі Позивач посилається на висновок від 19 вересня 2019 року № 190 Міського Центру дитини, відповідно до якого ОСОБА_5 має надійний тип прив'язаності до батька, з яким на даний час проживає, та почуває себе впевнено та у безпеці. По відношенню до матері виявлено низький рівень емоційного зв'язку з матір'ю, дитина не бажає зустрічатися й спілкуватися з нею, не вказано інформації про вплив батька на сина і про заборону сину спілкуватися з матір'ю. Однак фактичні дії батька спрямовані саме на уникнення будь-яких контактів дитини з Позивачкою. Разом з тим, Позивач упускає інші відомості, які зазначені у вищевказаному висновку, а саме те, що емоційно-вольова сфера дитини характеризується наявним рівнем тривожності, високим рівнем самоконтролю, при цьому ситуація, що склалася в родині, має негативний вплив на психоемоційний стан дитини, що характеризується завищеним рівнем тривожності та страху, через невизначеність з його місцем проживання. На даний час дитина прагне відмежуватися він непорозумінь дорослих між собою, прагне отримувати спокій, комфорт та безпеку від рідних. Рекомендовано батькам скористатися сімейною медіацією.
29 червня 2021 року в порядку ст. 178 ЦПК України, до суду відповідачем за зустрічним позовом було подано відзив на зустрічний позов, відповідно до якого ОСОБА_10 просив відмовити в задоволенні зустрічний позовних вимог зважаючи на їх безпідставність та необґрунтованість.
Представником Служби у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надано суду висновки щодо визначення місця проживання малолітньої дитини № 102/02/38-6147 від 01 жовтня 2021 та № 102/02/31-6146 від 01 жовтня 2021 року.
Протягом підготовчого розгляду справи позивач, представник позивача вимоги позову підтримали в повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечували в повному обсязі.
Протягом підготовчого розгляду справи відповідач, представник відповідача вимоги зустрічного позову підтримали в повному обсязі, проти задоволення вимог первинного позову заперечували.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , 3-тя - Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, звільнення від сплати аліментів, стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , 3-тя - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини. Призначено справу до судового розгляду по суті.
Під час розгляду справи позивач, представник позивача вимоги позову підтримали в повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечували. Позивач зауважив про безпідставність та необґрунтованість зустрічного позову.
Відповідач, її представник проти задоволення первинного позову заперечували, підтримали вимоги зустрічного позову.
Представник 3-ї особи - Служби у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, до судового розгляду не з'явився. В даних суду клопотаннях просила розглянути справу за її відсутності, рішення ухвали з врахуванням інтересів дитини.
Протягом судового розгляду судом був опитаний ОСОБА_5 , 2011 року народження, який категорично визначився з бажанням проживати разом з батьком.
Протягом судового розгляду справи, за клопотаннями сторін були допитані свідки.
Свідки сторони позивача.
Свідок ОСОБА_8 пояснив, що є рідним братом позивача та хрещеним батьком ОСОБА_6 . З братом та племінником має гарні стосунки, спостерігав, як батько з турботою ставиться до сина, і як ОСОБА_6 завжди перебуває поруч з батьком. Щодо відносин ОСОБА_6 з матір'ю зауважив, що ОСОБА_11 тисне на сина, наговорює на ОСОБА_12 , ОСОБА_6 відмовляється бачитися та спілкуватися з матір'ю, навіть попри вмовляння ОСОБА_12 . Добре спілкується з бабусею та дідусем по лінія батька. Також, пояснив, що ОСОБА_12 брав активну участь у виховання сина і в час його проживання з матір'ю, зустрічався, лікував.
Свідок ОСОБА_14 пояснила, що вона є дружиною ОСОБА_1 . Проживає з чоловіком з червня 2019 року, з ОСОБА_11 не знайома, бачила її один раз на дні народження ОСОБА_6 в 2021 році. Пояснила, що ОСОБА_12 не перешкоджає ОСОБА_6 бачитися з матір'ю, навпаки намагається налагодити їх спілкування, однак після розмов з ОСОБА_11 по телефону ОСОБА_6 засмучений, плаче, він має образу за ОСОБА_11 за те, що вона його не захистила не піклувалась про нього. На думку свідка ОСОБА_11 не хоче знаходити спільну думку з сином.
Свідок ОСОБА_15 пояснила, що вона є сусідкою та знає позивача з 2008 року. Під час спільного проживання сторін вони обоє дбали про сина. Протягом останніх чотирьох років ОСОБА_11 не бачила. Підтвердила, що синам, а також маленькою донькою позивач опікується, знає прізвище педіатра, водив сина 1 вересня до школи.
Свідок ОСОБА_16 пояснив, що є сусідом ОСОБА_12 . Акт від 09 серпня 2020 року дійсно підписав, однак зробив це помилково, не розуміючи його значення.
Свідки сторони відповідача:
Свідок ОСОБА_17 пояснила, що вона є матір'ю ОСОБА_14 та бабусею ОСОБА_6 . Пояснила, що після розлучення сторін, яке сталось через сварки, ОСОБА_11 разом з ОСОБА_6 проживали у них півтора роки. ОСОБА_12 на утримання сина грошей не надавав. Відносини мами та сина були прекрасні і зараз вони нормально спілкуються за умови, що поряд немає ОСОБА_12 . ОСОБА_12 самовільно забрав сина чотири роки тому і всіляко перешкоджає ОСОБА_11 бачитися з сином.
Свідок ОСОБА_18 пояснила, що вона є дружиною брата ОСОБА_11 . Пояснила, що після розлучення сторін ОСОБА_11 разом з ОСОБА_6 проживали з ними. Відносини мами та сина були прекрасні, ОСОБА_11 надавала позивачу можливість спілкуватися з ОСОБА_6 . ОСОБА_12 на утримання сина грошей не надавав.
Свідок ОСОБА_19 пояснила, що вона є подругою ОСОБА_11 та хрещеною матір'ю ОСОБА_6 . Знає ОСОБА_11 більше 25 років. Свідок підтвердила, що після розлучення ОСОБА_11 разом з сином жили у її батьків, одяг та їжу для ОСОБА_6 купувала мама. 08 березня вони приїжджали до ОСОБА_6 додому, однак двері ніхто не відчинив, про що вони склали Акт.
Свідок ОСОБА_20 пояснила, що вона є керівником ОСОБА_11 з 2015 року. Пояснила, що ОСОБА_11 дуже переживає, що син не проживає з нею. Вони разом чотири рази їздили до школи, щоб побачитись з дитиною. Щодо особистих відносив під час подружнього життя сторін, свідок зазначила, що ОСОБА_12 ревнував та контролював ОСОБА_11 , вона бачила синці на шиї у ОСОБА_11 .
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ул'янов проти України)).
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства" та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Заслухавши Вступне слово сторін, дослідивши наявні у справі докази, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, суд приходить до наступних висновків.
25 квітня 2010 року сторони уклали шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у шлюбі народився син - ОСОБА_5 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06.07.2017 року шлюб було розірвано.
За взаємною згодою дитина залишилася жити з Відповідачем.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2018 року з Позивача на утримання ОСОБА_21 стягнуто аліменти у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову до суду 05.02.2018 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 включно.
Постановою Верховного суду від 23 вересня 2020 року було завершено судовий розгляд справи № 359/3580/18 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , 3-тя - Орган опіки та піклування Бориспільської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини. В задоволенні вимог позивача було відмовлено.
Даним судовий рішення встановлено, що Характеристикою від 24 травня 2018 року, виданою Комунальною установою Бориспільської районної ради Київської області «Районний методичний кабінет» на ім'я ОСОБА_5 2011 року народження, встановлено, що дитина частково відмовляється від контактів з матір'ю на тлі переваги спілкування з батьком. У домі матері ОСОБА_5 почуває себе невпевнено, емоційно пригнічено, відторгнуто, тому що, з його слів, його там ображають, чує «погані» слова, мама кричить на нього. Спокійно, з піднесеним настроєм сприймає перебування у батька. Відчуває любов, турботу та захист з боку батька. Відповідно до висновку психологічного обстеження від 19 вересня 2019 року № 190, наданого міським центром дитини, ОСОБА_5 має надійний тип прив'язаності до батька, з яким на даний час проживає, та почуває себе впевнено та у безпеці. По відношенню до матері виявлено низький рівень емоційного зв'язку з матір'ю, дитина не бажає зустрічатися й спілкуватися з нею…Згідно з висновком Деснянської РДА у м. Києві щодо визначення місця проживання малолітньої дитини від 09 жовтня 2019 року № 102103/31-7918, у відношенні до матері у ОСОБА_5 визначена образа та недовіра, дитина наполягає на тому, що проживати хоче лише з батьком, а з матір'ю проживати він не бажає. Тому орган опіки та піклування вважає за недоцільне визначити місце проживання дитини разом з матір'ю ОСОБА_5 . Разом з тим, встановлено, що відповідач не чинить позивачці будь-яких перешкод у спілкуванні, побаченні с сином, а також його вихованні. При таких обставинах, виходячи з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки ОСОБА_5 , місце його навчання, психологічний стан, зокрема прихильність до батька, проживання з ним в атмосфері любові, турботи, захисту та встановлення низького рівня емоційного зв'язку з матір'ю, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах, колегія суддів Касаційного цивільного суду вважає за доцільне подальше проживання малолітнього сина ОСОБА_5 разом із батьком, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У наданих суду висновках щодо визначення місця проживання малолітньої дитини № 102/02/38-6147 від 01 жовтня 2021 та № 102/02/31-6146 від 01 жовтня 2021 року вбачається, що ОСОБА_5 , як в ході бесіді зі спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації так і на засідання комісії в присутності матері та батька повідомив, що не хоче жити з матір'ю, не хоче спілкуватися та зустрічатися.
З наданих висновків вбачається, що Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_21 разом з батьком та не вважає за доцільне зміну місця проживання та визначити місце проживання ОСОБА_21 разом з матір'ю.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Батьки дитини мають рівні права на участь у спілкуванні та вихованні дитини, незалежно від того, з ким із батьків мешкає дитина. Той з батьків, з ким мешкає дитина не може створювати безпідставні перешкоди чи обмежувати право іншого з батьків на вільне спілкування з дитиною на свій розсуд. Виключенням може бути лише такі форми та зміст спілкування, що шкодять інтересам дитини. Те, що дозволено одному з батьків, повинно бути дозволено й іншому, з огляду на рівність прав батьків.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. 2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У випадку наявності спору між батьками про місце проживання дитини він вирішується органами опіки та піклування або судом.
Одним із завдань Сімейного Кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст.1). Виховання у колі сім'ї, як раз передбачає у повній сім'ї, тобто при участі усіх членів родини, як молодших, так і старших, і баби з дідом у тому числі.
Згідно зі ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Принцип 2 Декларації прав дитини 1959 року та Конвенції про права дитини 1989 року визначають, що дитина повинна перебувати під особливим захистом, їй повинні бути надані всі можливості та умови для фізичного, психічного та соціального розвитку.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За приписом ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
Відповідно до ст. 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Крім того, Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. ст.2,8 ЦПК України, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відтак, будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За приписами ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
При цьому згідно ч. 2 ст. 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Таким чином, на рівні національного законодавства встановлено перелік обставин, за наявності яких малолітню дитину не можуть передати для проживання разом з матір'ю. Такими є: відсутність у матері самостійного доходу; зловживання матір'ю спиртними напоями або наркотичними речовинами; аморальна поведінка матері, яка може зашкодити розвиткові дитини.
Місце проживання - це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч.1ст.29 ЦК). Кожна особа має право на вільний вибір місця проживання (ч.1ст.33 Конституції).
Однак визначення місця проживання дітей має свою специфіку, оскільки діти, як правило, в силу своєї психічної та фізичної незрілості, фактичної нездатності проживати самостійно мають проживати разом зі своїми батьками або з особами, які їх заміняють.
Отже, чинне законодавство, встановлює особисте немайнове право батьків визначати місце проживання дитини.
Згідно вимог ч.1, 2 ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Слід зауважити, що відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
З наведених положень закону та встановлених обставин справи вбачається, що визначення місця проживання дітей з батьком відповідає першочерговому врахування інтересів дітей.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Ухвалюючи саме таке рішення по справі, суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Суд, також, вважає необхідним роз'яснити сторонам, що побудова сімейних відносин має здійснюватись на паритетних засадах, на почуттях любові і поваги, взаємодопомоги і підтримки. Сторони не повинні поглиблювати конфліктну ситуацію, захищаючи свої власні інтереси, а намагатись проявити справжню турботу, реалізувати свої права шляхом домовленості і забезпечити належні умови для розвитку дітей.
Зважаючи на викладене, враховуючи пояснення сторін та покази свідків, вирішуючи по суті позовні вимоги сторін, суд вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_21 разом з батьком.
Щодо вимог позову про припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_4 на утримання ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_21 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною 18 річного віку, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За ч. 3 ст.181, ст.183 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За змістом наведених правових норм аліменти присуджуються з метою утримання дитини на користь того з батьків, з ким проживає дитина, і який здійснює утримання цієї дитини.
Аналіз частини другої статті 181 СК України свідчить про те, що право на отримання аліментів на дитину має той з батьків, з ким проживає дитина, а відповідний обов'язок сплачувати аліменти на дитину той з батьків, хто проживає окремо від неї.
Таке тлумачення цієї норми міститься також в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Відповідно до ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Згідно із ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України) та на підстави припинення сплати аліментів. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст. 273 СК України додатково вказує на підстави звільнення від сплати.
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України, зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст. 273 СК України має на меті скасування їх присудження.
Правовий аналіз зазначених положень закону свідчить про те, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад, мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину або діти проживають із батьком. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я одержувача аліментів - матері дитини. При цьому обов'язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.ст. 77, 79, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, а сторонами не заперечується, що дитина припинила проживати з матір'ю і почала проживати з батьком з квітня 2018 року. ОСОБА_6 перебуває на утриманні батька та продовжує сплачувати аліменти за рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2018 року.
У зв'язку з чим припинення стягнення аліментів на користь ОСОБА_4 буде сприяти забезпеченню інтересів дитини.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог та звільнення позивача від сплати аліментів на утримання дитини. А також, необхідність стягнення аліментів на користь батька, з яким проживає ОСОБА_6 .
Відповідно до вимог ст.. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст.51 Конституції України, Декларації прав дитини, ст.ст. 9,18 Конвенції про права дитини, ст.ст.12, 15 Закону України «Про охорону дитинства»,ст. ст. 19, 153, 157, 158, 159 257, 263 Сімейного кодексу України та керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 141, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України,суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , 3-тя - Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, звільнення від сплати аліментів, стягнення аліментів задовольнити.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з батьком ОСОБА_1 .
Звільнити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_21 , призначених рішенням Бориспільського районного суду міста Києва від 10 травня 2018 року в цивільній справі № 359/922/18 з дня набрання рішенням законної сили.
Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), починаючи з 11 січня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , 3-тя - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1681 гривні 60 копійок.
Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір в розмірі 840 гривень 80 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 25 липня 2022 року.
Суддя: